| Опис: |
У дисертації на підставі комплексу писемних, візуальних і речових джерел відтворено загальну концептуальну схему еволюції міського простору Батурина у XVII–XVIIІ ст., розглянуто містоутворюючі фактори, просторову структуру та міську забудову.
Встановлено, що містоутворюючим фактором, який визначив територіальний розвиток Батурина у XVII–XVIIІ ст. були природні умови місцевості. Вони обумовили поділ міського простору на дві топографічні складові – фортецю, яка займала домінуюче положення на мисі лівобережної тераси р. Сейму, та передмістя на плато й у долині річки.
Визначено чотири основні стадії формування міського простору Батурина. Перша стадія (1625–1669 рр.) охоплює період від побудови Батуринської фортеці до облаштування гетьманської резиденції, коли виникли основні топографічні складові та композиційна структура міста. На другій стадії (1669–1708 рр.) продовжилося формування міського простору і були облаштовані гетьманські резиденції Д. Ігнатовича (1669–1672 рр.), І. Самойловича (1672–1687 рр.) та І. Мазепи (1687–1708 рр.). Знищення 2 листопада 1708 р. укріплень і міської забудови поклало край сформованій містобудівній структурі. Батурин став містом відкритого типу, без оборонної системи. Третя стадія припала на час поступового відродження Батурина у 1709–1750 рр., коли відбулося часткове перепланування, а забудова перемістилася на передмістя. Четверта стадія була пов’язана з відновленням столичного статусу Батурина (1750–1764 рр.) і перетворенням його у приватний маєток К. Розумовського (1760–1803 рр.). Натоді було здійснено ґрунтовну перебудову і перепланування, змінено композиційні осі розпланування міської території, що залишалися незмінними упродовж наступних століть і певною мірою збереглися до нашого часу.
Простежено динаміку демографічних процесів. На першій стадії розвитку міста були заселені Батуринська фортеця і передмістя. Від 1669 р. різко збільшилася чисельність населення у зв’язку з облаштуванням у Батурині гетьманської резиденції. Знищення міста у 1708 р. призвело до значних демографічних втрат. Від 1708 до 1750 р. чисельність населення Батурина була сталою. Початок відбудови міста, відкриття мануфактурних підприємств, ведення «національного» будівництва призвело до стрімкого зростання демографічної динаміки, що сягнуло свого піку в 1764 р. У зв’язку із втратою статусу гетьманської резиденції у 1764–1794 рр. відбувся деякий спад чисельності населення. Нове зростання кількості мешканців Батурина спричинило повернення до міста К. Розумовського і його господарська діяльність у 1794–1803 рр.
Досліджено основні складові укріплень Батуринської фортеці та етапи їх розвитку: спорудження замку (Цитаделі); розширення шляхом побудови нової лінії укріплень та включення частини північно-західного передмістя (Фортеці); зруйнування. Укріплення Батуринської фортеці являли собою систему фортифікаційних елементів: сухих ровів, валів й чотирьох в’їзних вузлів, шести «глухих» та трьох надбрамних башт та палісаду. Фортеця мала чітку розпланувальну структуру, обумовлену просторовими домінантами та оборонними потребами.
Окреслено процес формування передмість, близьких та далеких околиць Батурина, встановлено їхні територіальні межі, виявлено особливості планувальної структури. Форштадти та близькі околиці (приміські слободи й хутори) можна умовно розподілити на дві групи. Перша з них розміщувалася на рівних ділянках плато високого лівого берега р. Сейму (нагірні), а друга – у долині р. Сейму, на обох берегах річки (лугові). До далеких околиць належали приватні та ратушні володіння у навколишніх селах та хуторах.
Розглянуто загальну об’ємно-просторову композицію міста та формування мережі вулиць. Встановлено, що місто у XVII–XVIIІ ст. було композиційно ієрархічним: кожна домінанта мала свою відповідність як у рельєфі, так і в планувальній структурі в цілому. Розташування домінант створило систему двох головних і трьох додаткових осей, які були орієнтирами розміщення мережі вулиць міста.
Простежено перепланування Батурина у XVIІІ ст., адже після зруйнування фортеці та її забудови, втрати архітектурних домінант композиційна структура Батурина докорінно змінилася. Києво-Московський тракт проліг до переправи через р. Сейм територією колишньої Фортеці. В результаті проектно-планувальних робіт забудова на її території в другій половині XVIIІ ст. набула регулярного квартального характеру.
З’ясовано церковну топографію і розташування некрополів. У XVII–XVIII ст. у місті діяли три церкви у межах міських укріплень, три на передмістях, монастир та скит. У Батурині існували п’ять міських цвинтарів, а також чимало нецерковних місць поховання, у тому числі жертв Батуринської трагедії 1708 р.
Визначено особливості містобудівного розвитку Батурина, зумовлені тривалим перебуванням у місті резиденцій гетьманів Війська Запорозького, розглянуто забудову гетьманських дворів. Простежено трансформацію на межі ХVІІ–ХVІІІ ст. резиденційної функції із замкової, коли двори гетьманів Д. Ігнатовича, І. Самойловича та І. Мазепи знаходилися у межах міських укріплень, у замково-палацову (palazzo іn fortezza) у зв’язку з облаштовуванням заміської резиденції І. Мазепи на Гончарівці. Наслідуючи барокову європейську містобудівну традицію, К. Розумовський розбудував у середині ХVІІІ ст. свою резиденцію в Батурині як палацово-парковий комплекс.
Резиденційна та адміністративна функції містобудівного розвитку Батурина також зумовили розташування у місті численних садиб козацької старшини. У Батурині не існувало окремих приміщень для урядових установ, вони розташовувалися у гетьманських і старшинських будинках.
Систематизовано за функціональним призначенням та локалізовано у міському просторі Батурина адміністративні будівлі, споруди громадського, виробничого, торгівельного призначення, а також домогосподарства міщан, які складали основу житлової забудови.
Більшість адміністративних будівель Батурина (ратуша, сотенна канцелярія, в’язниця) до 1708 р. могли знаходитися на території Фортеці. Після її зруйнування всі вони постали на південно-західному передмісті. Школи і шпиталі розташовувалися поруч із храмами. Спеціалізовані медичні заклади у місті з’явилися у другій половині XVIII ст. У зв’язку з функціонуванням ремісничих цехів, розвитку ґуральництва та млинарства на території Батурина знаходилися різноманітні промислові об’єкти. Мануфактурне виробництво розгорталося на суконній фабриці, свічковому заводі та цегельнях К. Розумовського. Розвиток стаціонарної та ярмаркової торгівлі дозволяє вважати Батурин значним торгівельним центром мікрорегіону.
Розглянуто соціотопографію Батурина другої половини ХVІІІ ст. З’ясовано, що елітарним районом міста була Київська вулиця, на якій знаходилася палацово-паркова резиденція К. Розумовського та садиби козацької старшини.
Ключові слова: Батурин, історична топографія, міське середовище, замок, фортеця, форштадт, резиденція, містобудування, населення.
|
