|
| Написано: |
2020 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Твір додано: |
02.05.2024 |
|
| Твір змінено: |
02.05.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(1.7 МБ)
|
|
| Опис: |
Ричко В. Ю. Почаївська лавра: її історична роль та етнічна ідентифікація у
сучасному українському суспільстві. – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за
спеціальністю 031 – релігієзнавство. – Рівненський державний гуманітарний
університет Міністерства освіти і науки України. – Рівне, 2020.
Дисертаційне дослідження присвячене комплексному теоретичному і
практичному аналізу історичної ролі та етнічної ідентифікації Почаївської лаври
у сучасному українському соціумі. В дисертації вперше у вітчизняному
релігієзнавстві здійснено філософсько-релігієзнавчий аналіз особливостей
конфесійної та етнічної ідентифікації Почаївської лаври в її історії і кореляції
цих процесів із загальними особливостями розвитку етнорелігійної ідентичності
українського соціуму в період кінця ХVІ – початку ХХІ ст. Розкрито сутнісні
риси етнічної ідентифікації Почаївського чернечого осередку крізь призму його
інституційних і юрисдикційних трансформацій кінця ХVІ – початку ХХІ ст.
Окреслено витоки та світоглядні модуси конструювання етнічної ідентичності
Почаївського монастиря кінця ХVІ – початку ХVІІІ ст. Проаналізовано смислові
імпульси самоідентифікації Почаївського монастиря в добу юрисдикційного
підпорядкування Уніатській Церкві (1720 – 1831 рр.). Охарактеризовано ідейні
концепти ідентифікації Почаївської лаври в контексті етноконфесійної політики
Російської імперії (1831 – 1917 р.). Досліджено наративні моделі ідентифікації
Почаївської Лаври в умовах релігійно-церковної політики Другої Речі
Посполитої (1918 – 1939 рр.) і тоталітарних режимів (1939 – 1990 рр.).
Проаналізовано детермінанти етнічної ідентифікації Почаївської лаври на
сучасному етапі (1991 р. – початок ХХІ ст.). Виявлено, що після короткотривалих
інтенцій керівництва обителі започаткувати процес формування її національної
ідентифікації (1991 – 1992 рр.), вона зрештою поступово трансформувалася в
потужний центр агрессивного фундаменталістського православ’я, що склало
базис антагонізму між етноконфесійною ідентифікацією Почаївської лаври і
розгортанням процесів формування і кристалізації національної ідентичності у
сучасному вітчизняному соціумі.
Досліджено генезу та основні ідеологічні принципи сучасної геополітичної
доктрини «русского мира», а також їхню імплементацію ченцями Почаївської
лаври в публічний простір українського суспільства. Здійснено трендовий аналіз
етнічної ідентифікації Почаївської лаври у період набуття Українським
православ’ям автокефального статусу. У цьому контексті виявлено факти
деструктивної діяльності Почаївської лаври – мобілізацію її паломників на
участь в акціях, що мали характер псевдопротестних виступів, спрямованих на
збурення української громадськості та активізацію внутрішньосуспільних
протистоянь. Доведено, що в підсумку це мало стати підставою не лише для
призупинення або ж навіть скасування релігійно-церковного проекту набуття
Українською Православною Церквою помісності, але в ширшому контексті –
суттєвого гальмування консолідації українського суспільства та згортання
процесів кристалізації його національної ідентичності.
Отримані результати дисертаційної роботи, основні її положення і
висновки можуть бути використанні в теологічних богословських, філософських,
історичних, культурологічних та соціологічних дослідження, а також при
написанні узагальнювальних філософсько-релігієзнавчих праць з історії релігії і
Церкви в Україні та Волині зокрема. Крім того, наведені в дисертації факти,
висновки та узагальнення можуть стати корисними у краєзнавчій та екскурсійній
роботі. Зрештою, низка положень дисертації є актуальною з точки зору
осмислення сучасних етноконфесійних проблем України державними органами,
Церквами, релігійними організаціями.
Метою дисертаційного дослідження є здійснення філософсько-
релігієзнавчого аналізу дискурсу щодо конфесійної та етнічної ідентифікації
Почаївської лаври у її кореляції із загальними тенденціями розвитку
етнорелігійної ідентичності українського соціуму в період кінця ХVІ – початку
ХХІ ст.
Об’єктом дослідження є Почаївська лавра як культурно-релігійний
феномен.
Предметом дослідження є ідейні концепти, наративи, ідеологеми її
етнічної ідентифікації у контексті інституційних і юрисдикційних трансформацій
кінця ХVІ – початку ХХІ ст.
Наукова новизна дослідження полягає у тому, що уперше доведено, що
заснування Почаївського монастиря 1597 р. стало, з одного боку, інструментом
запобігання інституалізаційної дезінтеграції і духовної дезорієнтації
автохтонного населення Волинського регіону, а з іншого – дієвим засобом
попередження тектонічних зсувів його православної релігійної ідентичності.
Обґрунтовано, що нині Почаївська Свято-Успенська лавра УПЦ (МП) є
одним із потужних ретрансляторів світоглядних парадигм пропагандистської
ідеологічної наративної матриці «русского мира» у вітчизняний соціум;
Доведено, що ідейно-політична риторика Почаївської лаври, спрямована на
підтримку окупаційних дій Росії на Сході України свідчить як про
колабораціонізм цієї чернечої обителі, так і дезінтегративну та деструктивну роль
в ідентифікаційних процесах у сучасній Україні. А також є проявом специфічної
почаївської субкультури, яка є особливим різновидом православного
фундаменталізму, що наразі розвивається в орієнтації на крайні консервативні
групи у середовищі російських, грецьких старостильних, румунських ченців із їх
ідеалами культурно-цивілізаційного реваншизму на фоні ескалації
антивестерністських настроїв.
Виявлено, що ПЦУ та УГКЦ докладають систематичних зусиль для
подолання негативних впливів почаївської православно-фундаменталістичної
субкультури через творення альтернативних осередків чернечого життя і
паломництва, якими вже стали Манявський скит та Унівська Лавра. Також
зусилля представників «відкритого» київського християнства зосередженні
на реконструкції і розвитку власної традиції зв’язків з найвпливовішим на
сьогодні центром православного чернецтва і паломництва – горою Афон.
Удосконалено та доповнено тезу, що домінантою конструювання етнічної
ідентифікації Почаївського монастиря у першій третині ХІХ – на початку ХХ ст.
стала консервативна внутрішня політика Російської імперії, а провідним трендом
– переорієнтація основних векторів його екзистенції із україноцентричних
ідейних концептів до генерування та імплементації світоглядних наративів
російської православної ідентичності. Удосконалено висновок, що сучасна
етнічна ідентифікація Почаївської лаври детермінована як внутрішнім процесом
переструктуризації етнорелігійної ідентичності вітчизняного соціуму, так і
зовнішніми чинниками, зокрема реалізацією геополітичної доктрини «русский
мир», що інспірується російським прокремлівським політикумом і РПЦ та
легітимізує екстремізм і тероризм. Суттєво доповнено відомості про сутність
етноконфесійної ідентичності Почаївської Свято-Успенської лаври в умовах
набуття Українським православ’ям автокефального статусу, реакцією якої стала
активізація фундаменталістичної проросійської протидії ініціативам,
спрямованих на формування національного «відкритого православ’я».
Набула подальшого розвитку теза, що перебування Почаївського
монастиря у юрисдикційному підпорядкуванні Уніатської Церкви (1720 – 1831
рр.) зумовило кардинальні ідейні трансформації його самоідентифікації, зокрема
біполяризацію провідних рис. А саме збереження базових засад східного обряду
та поступове вкорінення окцидентальних (прозахідних) елементів, запозичених із
культово-обрядової практики Римо-Католицької Церкви, що лягли в основу його
уніатського інваріанту релігійної ідентичності. Розвинуто твердження, що
Почаївська лавра нині – релігійний осередок ідейного впливу країни-агресора,
церковний ресурс російської войовничої націоналістичної ідеології, а її
керівництво і ченці є активними представниками православного
фундаменталізму, націоналізму та імперіалізму, прибічниками не лише «східного
вектору» культурно-
цивілізаційної парадигми розвитку України, але й радикального сценарію його
втілення у життя. Набуло подальшого розвитку судження, що зміна
юрисдикційного підпорядкування Почаївської лаври на користь УПЦ можлива за
умови проведення у середовищі її ченців відповідної систематичної практичної
роботи з формування їхнього внутрішнього запиту і переконаності в
необхідності православної помісності як канонічно необхідного способу
існування українського православ’я.
Ключові слова: Почаївська лавра, доктрина «русского мира»,
православний фундаменталізм, етнічна ідентифікація, національна ідентичність. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ ................................................................... 13
ВСТУП ........................................................................................................................ 16
РОЗДІЛ І. ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ
ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ..................................................................................... 25
1.1 Історіографія та джерельна база дослідження ................................................... 25
1.2 Теоретико-методологічні засади дослідження .................................................. 41
Висновки до розділу І ................................................................................................. 64
РОЗДІЛ ІІ. СУТНІСНІ РИСИ ІДЕНТИФІКАЦІЇ ПОЧАЇВСЬКОГО
ЧЕРНЕЧОГО ОСЕРЕДКУ КРІЗЬ ПРИЗМУ ЙОГО ІНСТИТУЦІЙНИХ І
ЮРИСДИКЦІЙНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ КІНЦЯ ХVІ – ХХ СТ. .................. 65
2.1 Обставини заснування та екзистенція Почаївського монастиря кінця ХVІ –
початку ХVІІІ ст.: формування ідентичності ........................................................... 65
2.2 Самоідентифікація Почаївського монастиря в добу юрисдикційного
підпорядкування Греко-Уніатській Церкві (1720 – 1831 рр.) ................................. 84
2.3 Чинники та наслідки трансформації ідентифікації Почаївського монастиря в
контексті етноконфесійної політики Російської імперії (1831 – 1917 рр.) ............ 99
2.4 Вияви ідентифікації Почаївської Лаври в умовах релігійно-церковної політики
Другої Речі Посполитої (1918 – 1939 рр.) і тоталітарних режимів (1939 – 1990 рр.)
............................................................................................................................... 120
Висновки до розділу ІІ .............................................................................................. 141
РОЗДІЛ ІІІ. ДЕТЕРМІНАНТИ СУЧАСНОЇ ЕТНІЧНОЇ ІДЕНТИФІКАЦІЇ
ПОЧАЇВСЬКОЇ ЛАВРИ ........................................................................................ 146
3.1 Почаївська лавра в контексті конфлікту ідентичностей у сучасному
православ’ї в Україні ................................................................................................ 146
3.2 Етнічна ідентифікація Почаївської лаври в умовах утвердження її ченцями
культурно-цивілізаційної парадигми «русского мира» ........................................ 163
3.3 Ідентифікаційна система координат Почаївської лаври крізь призму збройної
агресії Росії на Сході України ................................................................................. 177
3.4 Трендовий аналіз етнічної ідентифікації Почаївської лаври у період набуття
Українською Православною Церквою автокефалії ................................................ 193
Висновки до розділу ІІІ ............................................................................................. 211
ВИСНОВКИ .............................................................................................................. 216
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ............................................................ 223
ДОДАТКИ ................................................................................................................. 273
|
|
|
