Ірина Рудник » Жанрово-стильові особливості малої прози Дніпрової Чайки
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Жанрово-стильові особливості малої прози Дніпрової Чайки

Дисертація
Написано: 2017 року
Розділ: Наукова
Твір додано: 31.05.2018
Твір змінено: 31.05.2018
Завантажити: pdf див. (1,1 МБ)
Опис: Рудник І. П. Жанрово-стильові особливості малої прози Дніпрової
Чайки. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
за спеціальністю 10.01.01 – українська література. – Київський національний
університет імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки України,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка Міністерства
освіти і науки України, Київ, 2017.

Дисертація присвячена дослідженню творчості української письменниці
Людмили Олексіївни Василевської (дівоче прізвище Березіна) (1861 – 1927),
відомої під псевдонімом Дніпрова Чайка. Пропонується нова інтерпретація ролі
митця в літературному процесі межі століть та акцентується увага на
поглибленому вивченні жанрово-стильових особливостей малої прози.
Постать літераторки висвітлено на тлі доби, відзначені домінанти
авторського стилю, тематика, жанрове розмаїття її спадку, поданого в річищі
літературного процесу періоду помежівʼя. Детально реконструйовано
біографію з цілісним відтворенням літературного шляху, відстежено етапи
еволюції творчої манери, здійснено аналіз ідейно-художніх шукань, періодів
письменницької активності та спадів, що сприяє розкриттю феномена
Дніпрової Чайки в історії літературного процесу грані століть. Уточнено і
доповнено періоди творчості митця, відзначено впливи тенденцій доби, що
відбилися на формуванні літературно-естетичних поглядів, удосконаленні
авторського стилю, оновленні жанрових форм.
Вперше запропоновано періодизацію етапів дослідження літературної
діяльності авторки та проведено ґрунтовний огляд науково-критичного
дискурсу, що уможливив аналітичне осмислення художнього здобутку
письменниці. Студіювання наукового матеріалу подано в хронологічній
послідовності: (1885 – 1928) прижиттєві публікації та спогади (О. Дорошкевич,
С. Єфремов, П. Житецький, Г. Коваленко-Коломацький, А. Конощенко,
М. Коцюбинський, І. Нечуй-Левицький, В. Покальчук, І. Франко,); (1929, 1931, 3


1960 – початок 1990-х років) праці науковців радянського часу
(М. Базилівський, Н. Вишневська, О. Дей, Н. Калениченко, О. Килимник,
І. Немченко, В. Пінчук, Р. Шевченко); (1991 – до сьогодення) студії за часів
постання незалежності України (Н. Гаєвська, Я. Голобородько, О. Камінчук,
С. Климович, Ю. Ковалів, А. Крат, Л. Матусяк, О. Турган, Н. Чухонцева,
О. Цалапова, Н. Шумило та інші). Указано на період забуття та замовчування
письменниці, зокрема 1931 – 1958 роки. Обґрунтовано специфіку в тлумаченні
спадщини авторки на кожному етапі певного історичного відтинку
літературного процесу.
Здобуті наукові результати переконують, що власне питання жанрово-
стильових особливостей малої прози до сьогодні залишається розглянутим
лише частково, а відтак потребує суттєвого доповнення та неупередженого
прочитання.
Мала проза письменниці вперше подається в системному та
комплексному аналізі. Простежено характер взаємодії традиційного й
новаторського в прозових творах. Виявлено еволюцію прозаїка від
традиційного типу письма до модерного, в стильовому вираженні – від
етнографізму до поглибленого психологізму, від романтизму до реалізму.
Запропоновано (удосконалено) класифікацію жанрів малої прози, що включає
традиційні жанрові форми (нарисове та новелістичне оповідання) та жанрові
новоутворення (оповідання-казка, оповідання-легенда, оповідання-дума,
оповідання-притча, монолог-сон, некролог, послання-присвята, пейзаж-казка,
пейзаж-сповідь, пейзаж-алегорія).
Прослідковано етапи появи поезій у прозі як у європейському просторі,
так і в українській літературі. Окреслено основні чинники, що сприяли
активізації модерного явища в українській літературі на межі століть. Залучено
до аналізу теоретичні концепції таких вчених, як О. Бігун, О. Білецький,
Т. Гуляр, І. Денисюк, С. Єфремов, С. Павличко, Н. Романишина, І. Сивкова,
А. Ткаченко, Н. Шумило та інших, що дало можливість осмислити такі
питання: варіативність терміна в літературознавстві та його неоднозначні 4


трактування науковцями. Наявні підходи в галузі теорії «поезія в прозі» в
подальшому послужили опертям у дослідженні творчості Дніпрової Чайки.
Розкрито основні характерні особливості поезій у прозі у творчому
експериментуванні письменниці, в якому спостерігається синтез ліричного й
епічного викладу художнього матеріалу, синкретизм жанрів, зокрема казок,
дум, легенд, притч, міфів, а також оповідань та виражених засобів поезій
(ліризм, експресія, ритм). Проведено типологічні зіставлення з казкою,
легендою, думою, притчею, розглянуто співвідношення епічного та ліричного,
проаналізовано ритмо-інтонаційну своєрідність ліричної прози. Детально
висвітлені ідейно-тематичні, сюжетно-композиційні особливості жанрових
малих форм ліричної прози. Виконано ретельний аналіз творів та мови текстів
(лексичний склад, образність, стилістику).
Проілюстровано вміння письменниці засобом художнього слова
змальовувати різноманітні картини природи. Відзначено їхню концептуально-
композиційну роль у ліричній прозі, що прояснено у двох аспектах: по-перше,
як невід’ємного компонента композиції та образної системи поезій у прозі, по-
друге, прослідковано мотивацію їх створення, що пов’язані з переконаннями,
поглядами авторки щодо розкриття питань довкілля, соціальних процесів,
морально-етичних проблем. Надзвичайне єднання з природою сприяло появі у
творчості літераторки нових жанрових форм: пейзажу-казки, пейзажу-сповіді,
пейзажу-алегорії, в основу яких покладено матеріал з навколишнього світу.
Образи природних явищ та небесних світил (сонця, місяця, вітру), а також
образи землі, моря, хвилі послужили утвердженню найкращих людських
почуттів: любові, вірності, чесності, водночас засудженню зради, підлості.
Природа персоніфікується, стає сокровенним місцем для сповіді, розради,
наповнює новими силами, наснагою до творчої праці. Утверджується думка, що
письменниця є мариністкою, оскільки почасти звертається до образу моря, що
за частотністю й символічним насиченням можна визначити як один із
важливих мотивів її творчості. Майстерне використання потенцій пейзажних
описів, зокрема моря, хвилі, сонця, вітру, чайки, медузи, дозволяє Дніпровій

Чайці досягти вершин письменства й сприяє неповторності її авторського
стилю та мистецького таланту.
Прослідковано динаміку художнього зростання літераторки в малій
епічній прозі: від нарисового до новелістичного оповідання, визначено жанрові
особливості, ідейно-тематичну основу, мовно-поетичне вираження. Аналіз
творів подано за періодами: ранні нарисові оповідання («Знахарка»,
«Хрестонос», «Вольтер’янець, «Чудний») та новелістичні оповідання пізнішого
періоду («Тень несозданных созданий», «Чи сквиталися?», «Уночі», «У школі»,
«На Солоному», «Месниця», «Революціонер»). При їх розгляді враховано
побудову розповіді, виклад написаного, актуальність сюжетів, прийомів
підсумовуючого роздуму в кінці твору, використання діалогів, фольклорно-
етнографічного матеріалу, портретної характеристики персонажів, наявність та
роль пейзажу, проаналізовано також образні та стилістичні засоби.
Ключові слова: літературний процес, жанр, стиль, мала проза, поезія в
прозі, нарис, оповідання, пейзаж, мариністика, метафора, епітет, символ,
алегорія, метаморфоза, віршований розмір.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
Пов'язані автори:
Дніпрова Чайка
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.