Володимир Рубан » Настрої та поведінка селянства Поділля наприкінці 1920-х – початку 1930-х рр.
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Настрої та поведінка селянства Поділля наприкінці 1920-х – початку 1930-х рр.

Дисертація
Написано: 2018 року
Розділ: Історична
Твір додано: 28.09.2018
Твір змінено: 28.09.2018
Завантажити: pdf див. (1,2 МБ)
Опис: Рубан В. В. Настрої та поведінка селянства Поділля наприкінці 1920-х – початку 1930-х рр. – кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького. – Черкаси, 2018.

У дисертації досліджено типологію настроїв та поведінки селян Поділля наприкінці 1920-х – початку 1930-х рр. в умовах суцільної колективізації, з’ясовано стратегії виживання селян під час Голодомору 1932–1933 рр.
Проведений ґрунтовний аналіз наявної історіографії засвідчує, що вчені дослідили різноманітні аспекти проведення суцільної колективізації, її наслідки для сільського господарства, масові репресивні операції та депортації українських селян за межі радянської України, механізм виникнення штучного голоду, демографічні втрати.
Наголошується, що в радянській історіографії дослідження поведінки і настроїв населення базувалися на їх ставленні до модернізації економіки, запропонованих вищим політичним керівництвом країни та механізму її проведення. У такій інтерпретації створювалася ілюзія повної підтримки населенням, за невеликим «контрреволюційним» виключенням, соціально-економічних перетворень ініційованих очільниками Компартії.
У баченні більшовицького політичного керівництва населення беззаперечно повинно підтримувати ініціативи Кремля, проявляти політичну благонадійність, ініціювати лише окремі корекції економічного курсу, що співпадав із загальнодержавними інтересами.
Влив комуністичної ідеології зумовив формування радянськими суспільствознавцями «чорно-білої» картини взаємовідносин «влада – населення». У такій світоглядній картині втрачалося все різномаїття настроїв та поведінки населення, робилися хибні висновки щодо історичного минулого. Останнє, в свою чергу, впливало на подальші управлінські рішення політичного керівництва країни.
Автори фундаментальних праць акцентували увагу на формуванні в 1920–1930-х рр. нового типу спільноти – «радянські люди». Дослідники типи настроїв та поведінки населення визначали наступними тезами та формулюваннями: «високий рівень патріотизму та трудового героїзму», «масовий трудовий ентузіазм», «єдність і згуртованість радянських людей на будовах соціалізму», «єдність представників всіх національностей у спільній справі (інтернаціоналізм)», «формування соціалістичної самосвідомості». Поза науковим аналізом залишалися чисельні факти пасивного й активного опору більшовицькому режиму, негативні настрої різних соціальних груп, у тому числі селян-бідняків та робітників – соціальної бази комуністів.
Аналіз наявної історіографії виявив, що настрої та поведінка населення Поділля не була предметом цілісного історичного дослідження. Оскільки, реконструюючи події наприкінці 1920-х – початку 1930-х рр., вчені використовували прояви настроїв та поведінки населення регіонів радянської України як ілюстрацію або опору селянства діяльності партійно-радянського апарату, або злочинності комуністичного режиму. Також вчені не проводили типологізацію настроїв населення. Останнє не давало можливості оцінити їх спектр, форми прояву, регіональну специфіку.
На основі аналізу широкого кола архівних документів, спогадів, статистичних матеріалів та наявної історіографії простежено регіональні особливості соціально-економічного розвитку Поділля, їх вплив на настрої сільського населення регіону. Специфіка Поділля базувала на прикордонному статусі (кордон СРСР), наявності компактного проживання польської, єврейської та інших національних меншин. Наявність представників національних меншин держав-сусідів, зокрема, Польщі та Румунії, підтримка населенням Поділля засад УНР зумовили загальну недовіру Й. Сталіну та його оточенню у їх політичній лояльності. Використовуючи інструменти державного терору, комуністичне керівництво вагомо змінило етнографічну карту регіону, створило атмосферу упокорення і страху перед радянською владою. Соціально-економічна специфіка Поділля базувалася на поєднанні виробництва сільськогосподарської продукції та її переробки на містечкових підприємствах та ремісничих майстернях.
У дисертації досліджено особливості втілення «соціалістичної реконструкції сільського господарства» на Поділлі. Вказується, що примус у створенні колгоспів, принципи оплати праці, обмеження в розпорядженні власним майном і пересуванні негативно оцінювалася селянами. Запровадження оплати праці у формі трудодня було трудовою повинністю колгоспників, оскільки нарахування відбувалося за результатом виконання виробничої норми. Її розмір визначався лише після виконання планів поставки державі сільськогосподарської продукції і був надто мізерним. Водночас через колективну працю вище політичне керівництво СРСР намагалося змінити традиційний світогляд селян, його приватновласницьку орієнтацію, перетворити його у сільськогосподарських робітників.
Виконання визначених державою хлібозаготівельних планів стало яскравою ілюстрацією використання всіх засобів і методів позаекономічного примусу – конфіскація, вилучення за державними цінами збіжжя, розпродаж селянського господарства, діяльність буксирних бригад, режим «чорних дощок», натуральні штрафи тощо. У результаті наприкінці 1920–1930-х рр. на Поділлі були зруйновані традиційні форми сімейно-трудової діяльності, що призвело до нищівного Голодомору.
Доведено, що втілення політики форсування суцільної колективізації призвело до масових знущань над селянами місцевих активістів, партійно-радянських працівників і спричинило неприйняття більшовицького варіанту колективного господарювання. Водночас сформувало у селян як протестні, так конформістські форми поведінки.
Автором запропонована типологізація настроїв та поведінки селян Поділля за формою їх прояву. Основними формами стали апатія та байдужість, пасивне ставлення до виробничого процесу, власного повсякдення; аналіз зовнішньополітичних криз, очікування війни як можливості повалення комуністичного режиму; вихід із колгоспів як протест проти насильницької колективізації і практика виживання у період Голодомору; зневажливе ставлення до представників сільської й районної адміністрації; скарги до партійно-радянських органів, редакцій республіканських, окружних, обласних газет; виготовлення інформаційних та агітаційних листівок; переважна більшість селян співчувала долі розкуркулених та виселених односельців і вимагала їх повернення додому; радикальні форми протесту, що мали два типи: перший – виступ, який мав за мету ліквідацію колгоспу і завершувався після розбору усуспільненого майна, другий – передбачав зміну принаймні сільської адміністрації, а гасла учасників повстання свідчили про перспективи зміни/повалення комуністичного режиму; терористичні акти як свідома протестна форма і водночас помста за дії, що порушували або нівелювали традиційні селянські цінності. Наголошувалося, що практично у всіх формах протесту жінки відгравали одну з головних ролей.
Окрему увагу приділено перебігу типового селянського повстання на Поділлі, еволюції політичних, соціально-економічних вимог селян. Аналіз перебігу селянських повстань підтвердив їх стихійний характер. Однак, при їх переході у фазу озброєного конфлікту селяни намагалися надати повстанню організованої форми (формування озброєних загонів, створення інженерних загороджень, зв’язок із сусідніми повсталими селями).
Акцентувалася увага, що під час перебігу повстання чи проведення терористичного акту селяни демонстрували свій власний вибір – озброєна боротьба проти більшовизму. Це був свідомий моральний вибір. Він не був характерний для традиційного подільського селянського повсякдення, але був зумовлений грабіжницькою політикою вищого політичного керівництва СРСР.
На підставі архівних документів та спогадів автор визначив наступні практики виживання подільських селян в умовах Голодомору 1932–1933 рр.: відмова від хлібозаготівлі; забій або продаж худоби, роздавання «авансом» врожаю, вихід із колгоспу, втеча з села в місто або за межі республіки, допомога державних органів і створення системи громадського харчування в колгоспах і радгоспах, харчування сурогатами, крадіжки приватного й громадського майна, збіжжя, шахраювання під час проведенням посівної і збиральної кампанії, хлібозаготівлі, переховування збіжжя та інших продуктів харчування, проведення насильницьких дій із метою розбирання збіжжя чи продуктів харчування, підкидання дітей у дитячі будинки для порятунку їх від голодної смерті. Однак, вони не вберегли від голодної смерті сотні тисяч подільських селян. Водночас на тлі масового виживання сільського населення вище політичне керівництво СРСР повністю забезпечувало працівників місцевого партійно-радянського апарата продовольством.
Фактичний матеріал, теоретичні положення, висновки й узагальнення дисертаційної праці можуть бути використанні при підготовці загальних навчальних курсів історії України ХХ ст., спецкурсів з історії селянства, соціальної історії, соціальної психології, краєзнавства, поділезнавства. Окремі положення дисертації стануть у нагоді під час сучасного реформування в Україні.
Ключові слова: колективізація, розкуркулення, настрої, поведінка, колгосп, Голодомор, Поділля.



Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.