Микола Юрійович Рубан » Рух за оновлення Православної Церкви в Україні початку 1920-х – другої половини 1930-х рр. (регіональний аспект)
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Рух за оновлення Православної Церкви в Україні початку 1920-х – другої половини 1930-х рр. (регіональний аспект)

Дисертація
Написано: 2023 року
Розділ: Історична
Твір додано: 26.11.2023
Твір змінено: 26.11.2023
Завантажити: pdf див. (2.9 МБ)
Опис: Рубан М.Ю. Рух за оновлення Православної Церкви в Україні початку
1920-х – другої половини 1930-х рр. (регіональний аспект). – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за
спеціальністю 032 історія та археологія. Запорізький національний
університет, Запоріжжя, 2023.



Дисертаційна робота присвячена вивченню історії реформаційних
православних конфесій у межах східноукраїнського регіону, а саме
Донеччини та Луганщини, що утворилися внаслідок розколу Російської
православної церкви у 1920-30-ті роки.
Проаналізований стан наукової розробки досліджуваної проблеми
свідчить, що протягом декількох попередніх років простежується суттєве
зростання інтересу дослідників до історії православної церкви в регіонах
України, що суттєво позначилось на висвітленні низки її важливих і
маловідомих сторінок. Ініціатива у вивченні обставин церковної історії
ХХ ст. належить переважно історикам Московської патріархії, що, у свою
чергу, обумовлює поширення традиційного для представників вказаної
конфесії спрощеного, а також заангажованого підходу до висвітлення та
трактування подій.
Увесь накопичений історіографічний досвід показує, що значна частина
праць носить фрагментарний характер щодо досліджуваного регіону із
частковим заповненням фактологічних прогалин. Більшість праць, особливо
радянського періоду та авторства представників окремих течій православ’я,
мали ідеологічне чи конфесійне забарвлення. Свого розгляду вимагають такі
питання як: ключові етапи становлення й особливості інституційного
розвитку єпархіальної мережі реформаційних православних конфесій у
регіональному вимірі Донбасу; формування обновленського духовенства у
регіоні, його професійного та громадського впливу та взаємодії з владними


3
структурами і місцевими громадами; особистісно-психологічні риси, роль і
значення діяльності провідних церковних ієрархів тощо.
Джерельну базу дослідження склали законодавчі та нормативні акти,
діловодні матеріали світських і церковних установ, статистичні дані,
документи репресивних органів, особові джерела (мемуаристика (спогади),
епістолярні джерела, автобіографії тощо), періодика (світська та церковна) та
зображувальні джерела (фотодокументи). Використаний комплекс джерел,
поділений на групи за видовою ознакою, є цілком достатнім для реалізації
мети та вирішення завдань, що сформульовані у дисертаційному
дослідженні.
Теоретико-методологічне забезпечення даної наукової роботи базується
на комплексному використанні загальнонаукових, спеціально-історичних і
міждисциплінарних принципів та методів наукового дослідження: принципи
історизму, об’єктивності, системності, розвитку та плюралізму;
загальнонаукові методи – історичний, логічний і метод класифікацій, аналіз
та синтез, індукція та дедукція, опис, статичний і динамічний, пояснення й
ін.; спеціально-історичні методи – історико-генетичний, історико-
порівняльний, метод періодизації, проблемно-хронологічний,
міждисциплінарні методи – статистичний. Їх комплексне використання дало
можливість досліднику уникнути суб’єктивних оцінок, залишатися на
об’єктивно-науковій точці зору та забезпечило наукову достовірність
результатів дослідження.
Автором здійснена спроба комплексного з’ясування дійсних передумов,
обставин і наслідків процесу інституалізації відособлених реформаційних
конфесій у рамках руху за оновлення православ’я на території колишньої
Російської імперії відповідно до нових суспільно-політичних обставин, які
сформувались у роки революційних процесів і набули інтенсивного розвитку
у період 1920-1930-х рр. на прикладі конкретного специфічного
урбанізованого промислового регіону українсько-російського прикордоння
(Донеччини та Луганщини).


4
Вперше запропоновано новий концептуальний підхід до вивчення
обставин інституалізації реформаційних православних конфесій на території
України не тільки у національно-культурному аспекті, але й як різних за
ступенем радикальності впровадження церковних реформ частин єдиного
обновленського руху дореволюційної доби. Висвітлено процес інституційної
трансформації православ’я у зазначеному регіоні та здійснено дослідження
виникнення та розвитку Української автокефальної православної церкви на
Донбасі. Визначено ідеологічні та соціально-політичні передумови
виникнення обновленського руху на території колишньої Російської імперії.
Досліджено процес організаційного становлення, діяльності та
ідеологічного підґрунтя антиобновленської опозиції у середовищі
православної церкви на території Донецької губернії 1922-1925 рр.
Простежено обставини поширення обновленського руху у прикордонному
регіоні та вплив консервативної церковної опозиції на процес інституалізації
місцевих єпархій та зміну ідеологічного базису Синодальної церкви в
Україні.
Уточнено історико-краєзнавчий аспект інституційного становлення та
розвитку єпархіальної мережі реформаційних православних конфесій на
теренах Донеччини та Луганщини. Конкретизовано хронологічні рамки
діяльності єпархій православних конфесій і перебування конкретних ієрархів
на своїх кафедрах і доповнено маловідомі обставини біографій і служіння
кліриків місцевих єпархій основних реформаційних конфесій на Донеччині
та Луганщині. З’ясовано особливості взаємовідносин і позабогослужбової
діяльності духовенства реформаційних православних конфесій, а також їх
вплив на формування східноукраїнських єпархій Українського екзархату
політично оновленої Московської патріархії. Уточнено окремі статистичні
дані щодо кількісного складу та характеру діяльності парафій, закриття
православних церков, репресій православного духовенства та віруючих.
Поглиблено розуміння регіональних особливостей реформаційних рухів
у середовищі українського православ’я та знання про розмах репресивного


5
апарату щодо духовенства, його форми та результати. Визначено розуміння
місця та ролі особистості в житті українського православ’я.
Виділено й охарактеризовано два ключових етапи у русі за оновлення
українського православ’я: 1921-1929 рр. – трансформація ідеологічного
базису церковних реформ та інституалізації низки відособлених конфесій
реформаційно-обновленського толку – УАПЦ, УСЦ-УПАСЦ, БОПУПАЦ-
УСЄЦ; ІІ. 1929-1939 рр. – ліквідації організованої структури відособлених
конфесій на тлі антирелігійного терору.
За результатами дослідження визначена потреба завчасного створення
ґрунтовної місіонерської бази довкола культури сучасної проповіді,
формування широкої мережі сучасних освітніх закладів, а також здійснення
економіко-правової та господарської діяльності громад на принципах
відкритості та фінансової прозорості. Подальший аналіз досвіду
міжконфесійного діалогу та обставин інтеграції опозиційного духовенства
дозволить розширити уявлення про формування сучасного релігійного
світогляду населення Донецької та Луганської областей, а також
запропонувати нові концептуальні підходи щодо відновлення єдності й
унормування канонічного статусу українського православ’я. Зрештою,
ігнорування багатьох актуальних питань морально-етичного, богослужбового
та дисциплінарно-канонічного характеру, шляхів осучаснення методів
служіння духовенства, на нашу думку, не дозволить забезпечити ефективного
організаційного розвитку Помісної Церкви, навіть за умови остаточного
врегулювання питання її канонічного статусу.
Практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що
сформульовані у дисертації положення роботи можуть бути використані при
підготовці спецкурсів з історії України, краєзнавства, релігієзнавства, історії
православ’я в Україні, підготовці навчально-методичних і навчальних
посібників з означених дисциплін і курсів, а також у подальших наукових
дослідженнях з історії України 1920-1930-х рр. Теоретичні висновки
дисертації також можуть бути враховані церковними ієрархами у контексті


6
формування стратегії розвитку інституцій православних конфесій і
керівниками профільних управлінь або департаментів у складі обласних
адміністрацій для формування толерантних державно-церковних відносин.
Перспективні напрями подальшого дослідження вбачаємо у з’ясуванні
низки питань етнокультурного, політичного, мовного та канонічного
характеру функціонування громад реформаційних православних конфесій на
території Донеччини та Луганщини.
Ключові слова: Донеччина, Луганщина, українське православ’я, рух за
оновлення православ’я, УАПЦ, Українська православна автокефальна
синодальна церква, Українська соборно-єпископська церква, Московський
патріархат, Донецька губернія, антирелігійна політика, «безбожна
п’ятирічка», репресії, українізація

Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.