Світлана Розмариця » Художня модель світу у прозі Пилипа Капельгородського: аксіологія і поетика
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Художня модель світу у прозі Пилипа Капельгородського: аксіологія і поетика

Праця
Написано: 2017 року
Розділ: Наукова
Твір додано: 25.12.2017
Твір змінено: 25.12.2017
Завантажити: pdf див. (1.9 МБ)
Опис: Розмариця С. А. Художня модель світу у прозі Пилипа
Капельгородського: аксіологія і поетика. – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук
(доктора філософії) за спеціальністю 10.01.01 «Українська література». –
Херсонський державний університет, Київський університет імені Бориса
Грінченка, Київ, 2017.

Дисертація присвячена дослідженню аксіологічних і поетикально-
стильових параметрів прози Пилипа Капельгородського, визначенню
особливостей їх художньої реалізації та функціонування в контексті розвитку
української літератури 1900–1930-х років ХХ століття. У роботі
проаналізовано оповідання П. Капельгородського, опубліковані окремими
виданнями, у складі збірок чи в періодиці; повісті «Записки семінариста», «Аш
хаду» «Непорозуміння» та романи «Шурган», «Артезіан», «Оборона
Полтави». У запропонованому дослідженні широко залучені поетичні,
гумористично-сатиричні твори та публіцистика письменника, архівні джерела;
літературознавчі, критичні розвідки, статті, що репрезентують специфіку та
проблеми літературного процесу перших десятиріч ХХ століття.
Робота складається зі вступу, трьох розділів, поділених на підрозділи,
висновків та списку використаних джерел. У першому розділі визначено й
систематизовано наявні в українському літературознавстві погляди на
природу творчості та особливості художнього мислення П. Капельгородського;
розглянуто динаміку творчих пошуків митця, специфіку його мистецької
еволюції на тлі традиції та в загальному контексті літературного процесу
перших десятиріч ХХ століття, доведено їхню зумовленість суспільно-
культурними й літературно-естетичними умовами перехідної доби. Зокрема
з’ясовано, що художня практика П. Капельгородського формувалася в
силовому полі загальних тенденцій розвитку української літератури початку 3
ХХ століття: реалізмоцентричної у своїй основі традиції, що детермінувала
конкретно-історичний підхід до осмислення явищ дійсності, з одного боку, з
другого – модерних мистецьких віянь, які активно декларували нові
естетичні принципи. Тривале перебування письменника поза межами
українського літературного процесу не сприяло індивідуальному
осмисленню й активному засвоєнню модернізму як своєрідної духовно-
світоглядної та мистецької системи. Працюючи за умов тоталітарної системи,
письменник змушений вдаватися до компромісу з владою, часом втратою
свого таланту, часом відмовою від світоглядних конвенцій і морально-
етичних імперативів життя. Все це вилилося в наругу над самою природою
художньої творчості й призвело до деформації творчого процесу.
У другому розділі дисертації визначено діапазон проблемно-
тематичних пріоритетів і поетикально-стильових домінант в оповіданнях
П. Капельгородського, простежено рух письменника від літературної
традиції до модерністської естетики й поетики. З’ясовано, що проблемно-
тематичні та ідейно-естетичні вектори малоформатної прози Капельгородського,
актуалізовані реальним соціокультурним і суспільно-політичним контекстом,
характеризуються виразним антропологічним і національно-патріотичним
пафосом. Дискурс повістевого жанру позначений суспільними та
індивідуальними (життєві калізії автора знаходять пряме чи опосередковане
відображення у текстах) проекціями, збагачений глибоким аналізом
фiлософських проблем: сенсу буття, екзистенції особистості, фатальності
життєвих колізій і ситуацій тощо. Встановлено, що поетика малої прози та
повістей П. Капельгородського репрезентує своєрідний синтез реалістичних
тенденцій та елементів різних образних структур – натуралізму, символізму,
імпресіонізму. Попри те, що жоден із цих напрямів не представлений цілісно
й багатоаспектно в текстовій площині, він водночас окреслює творчі пошуки
письменника, які розвивалися у форматі нових тенденцiй української
лiтератури перших десятиріч ХХ століття. 4
У третьому розділі дисертаційної роботи осмислена проблемна
багатовекторність роману-хроніки «Шурган», визначена специфіка образно-
семантичної організації роману «Артезіан», з’ясовані особливості
авторського моделювання українського визвольного руху в романі «Оборона
Полтави». Встановлено: константною прикметою творчого почерку
письменника у великих епічних творах виявився нахил до поєднання
ідеологічних та естетичних норм. Художні картини соціальних і політичних
перетворень, змальовані автором у площині роману, демонструють символи і
знаки, які створюють альтернативний до вимог соцреалістичного канону
план інтерпретації – нехай і глибоко зашифрований, що проявляється в
різних координатах тексту. Семантика ідеологічного дискурсу реалізується
через численні конотації, що додають додаткового смислового ефекту й
залежать, з одного боку, від контексту інтерпретації, з іншого – від
рецептивного горизонту читача.
У висновках узагальнено основні положення, визначені в ході
дисертаційної роботи: виокремлено ряд іманентних рис, які відображають
аксіологічні пріоритети Пилипа Капельгородського, особливість його
індивідуально-авторського світобачення, специфічність естетичної системи,
характерні риси поетики. Закцентовано на тому, що аналіз епічного доробку
письменника детермінує формування цілісної картини вітчизняного
літературно-мистецького процесу, в багатоманітності його виявів і змін, у
розмаїтті естетичних, жанрово-стильових вимірів, у національній своєрідності.
Ключові слова: проза, поетика, аксіологія, художня свідомість, жанр,
стиль, реалізм, модернізм, соцреалізм, ідеологічний дискурс.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
Пов'язані автори:
Капельгородський Пилип
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.