|
| Написано: |
2021 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Твір додано: |
22.06.2024 |
|
| Твір змінено: |
22.06.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(1.8 МБ)
|
|
| Опис: |
АНОТАЦІЯ
Роса-Лаврентій С. І. Театрально-критичний дискурс в українській
сценічній культурі Східної Галичини 1920–1930-х років: історико-
типологічний аспект. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата
мистецтвознавства за спеціальністю 26.00.01 – Теорія та історія культури. –
Інститут проблем сучасного мистецтва НАН України, Київ, 2021.
У дисертації здійснено системний і комплексний аналіз театрально-
критичного дискурсу в українській художній культурі Східної Галичини
1920–1930-х рр., який оприсутнюється в українській пресі періоду.
Актуальність пропонованої дисертаційної роботи визначається
потребою системно та комплексно дослідити театрально-критичний дискурс
на сторінках української преси Східної Галичини міжвоєнного періоду і
з’ясувати типологічні, жанрово-естетичні, функціональні та інші особливості
цього процесу.
Впродовж дослідження було зібрано, опрацьовано та систематизовано
пресові джерела, що розкрило надзвичайно широкий діапазон театрально-
критичного дискурсу як складової сценічної культури. Ідентифіковано
загальну кількість українських періодичних видань, у яких оприсутнено цей
дискурс – близько 30, авторів – понад 100.
Здійснено типологічний аналіз українських періодичних видань
Східної Галичини міжвоєнного періоду та класифіковано пресу за
категоріями призначення (театрознавча / літературно-мистецька / загального
спрямування), частотності публікацій на театральну тематику (з постійними
театральними рубриками / несистемні матеріали), за політичною орієнтацією
пресового органу (партійні / позапартійні) тощо. Відповідно до специфіки
театрально-критичних текстів у періодиці, її згруповано у: професійні
театрознавчі видання; мистецькі, літературно-мистецькі та мистецько-наукові
періодичні видання; пресу загального спрямування. У публікаціях пресових
органів загального спрямування виявлено постійну присутність тем із
3
театрального життя УРСР (загальноукраїнський дискурс) та актуальних
європейських сценічних тенденцій (західноєвропейський дискурс).
Досліджено авторів та міждисциплінарну генезу театрально-
критичних публікацій. Виявлено індивідуальні та групові траєкторії
діяльності. Виокремлено такі групи авторів: літературознавці або літератори,
театральні практики, автори поза літературно-театральною сферою. На
початку 1920-х рр. про театр писали відомі літературознавці – М. Возняк,
Г. Гануляк, К. Поліщук, з кінця 1920-х – М. Рудницький, І. Німчук,
Ю. Шкрумеляк, М. Гнатишак, О. Мох, Г.Лужницький, упродовж 1920–30-х –
О. Бабій. З’являлися, хоча й рідше, публікації В. Сімовича, Ф. Дудка,
Л. Білецького, О. Боднаровича, Р. Купчинського, Ф. Федорціва, Л. Лепкого,
Б. Лепкого. Найпослідовнішими, із найбільшою кількістю публікацій поміж
практиків української сцени були діячі – С. Чарнецький та О. Степовий. Крім
того, театрально-критичні матеріали друкували: учень Леся Курбаса, актор,
режисер, реформатор західноукраїнського театру В. Блавацький, актриса та
письменниця Г. Орлівна, актриса та активна громадська діячка Г. Совачева,
актор і письменник Л. Лісевич, театральний директор і краєзнавець
А. Будзиновський, актор та педагог Т. Демчук, натрапляємо на кілька дописів
багаторічного режисера театру «Українська бесіда» Й. Стадника, актора
Л. Кемпе. У групі авторів з-поза літературно-театральної сфери –
інтелектуальна еліта тогочасного українського суспільства: редактори,
історики, правознавці, філософи, політологи, психологи, кінознавці, педагоги.
Театрально-критичний набуток таких авторів є вагомий і за кількісними, і за
якісними показниками. У розділі представлено театрально-критичний
доробок І. Рудницького (Кедрин), А. Головки, О.Кульчицького, П. Лисяка,
Я. Бохенського, С. Гординського, В. Січинського, Ф. Когута, Л. Бурачинської,
М. Нижанківської. У дослідженні розкрито жанрові ознаки, інструментарій,
функції театрально-критичних публікацій зазначеного регіону й періоду.
Виокремлено та проаналізовано: аналітичні рецензії, рецензії-фейлетони,
рецензії-есе.
4
Відповідно до критеріїв розгляду, аналітичні рецензії поділено на такі
блоки: а) ті, що виходять від аналізу літературної основи і порівнюють її з
виставою (т. зв. літературознавчий підхід у рецензуванні: М. Возняк,
Г. Гануляк, О. Бабій, М. Струтинський, В. Дорошенко, частково А. Головка,
І. Рудницький, С.Чарнецький, М. Рудницький); б) ґрунтуються на естетичних
критеріях (естетична або естетично-ліберальна критика: М. Рудницький);
в) ті, що у способі аналізу вистави опираються на окремі сценічні категорії
(С. Чарнецький, Г. Орлівна, В.Блавацький); г) такі, що відштовхуються від
ідейно-етичних критеріїв у аналізі (ідейно-етична критика: Г. Лужницький);
ґ) котрі через аналіз форми виходять на ідейно-етичну складову (ідейно-
етичний естетизм: М.Гнатишак, О. Мох, О. Кульчицький, П. Лисяк,
Ф. Когут).
У розділі проаналізовано також рецензії-фейлетони та рецензії-есе, у
яких використовувались переважно поетичні засоби та óбрази, що тяжіли до
художньої літератури. У цьому жанрі писали С. Чарнецький (Тиберій
Горобець), О. Бабій (Чмелик), Р. Голіян (Chat Blanc, Chat noir), Л. Лепкий (Лев
Швунґ, Леле), А. Курдидик (Осій Гольтіпака), Р. Купчинський (Галактіон
Чіпка), М. Рудницький (Орест Ордан) та ін.
З’ясовано, що на основні підходи в аналізі театральної вистави
впливали: місце публікації та адресність; первинна спеціалізація автора
рецензії; погляди автора статті на функції театру; естетика самої театральної
вистави. Здійснено поділ жанру творчого портрета за методами та підходами,
що їх застосовували автори публікацій. Проаналізовано у проблемних статтях
окремі погляди на функції театру у суспільстві.
Здійснено поділ жанру творчого портрета за методами та підходами,
що застосовували автори публікацій: еволюційний артистичний портрет з
виходом на проблему (С. Чарнецький), портрет творчого успіху
(А. Головка), портрет переломного творчого успіху з акцентом на боротьбі
(К. Поліщук), портрети маловідомих українських театральних діячів із
використанням біографічного методу (Г. Гануляк), науково-популярний
артистичний портрет (С.Гординський, В. Січинський, Г. Лужницький),
5
портрет з виразним історіографічним підходом (Л. Бурачинська), творчий
портрет-есе (С. Бей, Б. Нижанківський). Зафіксовано, що інтерв’ю у 1920-х
рр. існувало у пресі як коментар, а також слугувало авторам публікацій як
спосіб написання творчих біографій театральних діячів, натомість у 1930-х
рр. інтерв’ю набуває більшої популярності як жанр із різними підходами.
Виявлено найпоширеніші варіанти проблемних статей у пресовому
просторі – анкетування та дискусія. Проаналізовано постійно обговорювані у
пресі проблеми художньо-театральної сфери.
Визначено особливості, місце та значення театрально-критичного
дискурсу в українській сценічній культурі Східної Галичини міжвоєнного
періоду: професіоналізація критики та читацької аудиторії,
міждисциплінарність, контекстуальність, взаємозв’язки та впливи
театрально-критичного дискурсу на шляхи розвитку самого українського
театру.
Виявлений та системно представлений театрально-критичний дискурс
1920–1930 рр., відкриває нові теми та шляхи для подальшого дослідження.
Перспективними можуть бути напрямки гендерних досліджень, психології
акторської творчості, детальне вивчення естетичних мистецьких форм
конкретних театральних вистав, колективів чи митців, а також місце та
значення театрально-критичного дискурсу у процесах формування
національної ідентичності.
Ключові слова: театрально-критичний дискурс, рецензія на виставу,
групові траєкторії діяльності, творчий портрет, функції театру,
професіоналізація критики. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ВСТУП ……………………………………….…………………………………13
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ
ДОСЛІДЖЕННЯ………………………………………………………………22
1.1. Джерельна та історіографічна база дисертації …………………………22
1.1.1. Українські театрально-критичні публікації міжвоєнної преси
Східної Галичини у працях театрознавців………………………………22
1.1.2. Дослідження українських театрально-критичних публікацій
міжвоєнної преси Східної Галичини у працях пресознавців,
літературознавців, мистецтвознавців, бібліографів …………………………29
1.2. Методологічна база дослідження ……………………………………….39
Висновки до розділу 1 ………………………………………………………..46
РОЗДІЛ 2. ТЕАТРАЛЬНИЙ ДИСКУРС В УКРАЇНСЬКІЙ ПЕРІОДИЦІ
СХІДНОЇ ГАЛИЧИНИ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ: ТИПОЛОГІЯ…..48
2.1. Театрознавчі видання: структура, тематика ……………………..………49
2.2. Мистецькі, літературно-мистецькі, мистецько-наукові періодичні видання
як джерела театрально-критичних публікацій ………………………….……56
2.3. Преса загального спрямування про театр і театральні події ……..……70
Висновки до розділу 2 ……………………………………………………..…..96
РОЗДІЛ 3. УКРАЇНСЬКА ТЕАТРАЛЬНА КРИТИКА У СХІДНІЙ
ГАЛИЧИНІ МІЖВОЄННОГО ПЕРІОДУ: ІНДИВІДУАЛЬНІ ТА
ГРУПОВІ ТРАЄКТОРІЇ ……………………………………………………….98
3.1. Літературознавці як творці театрального дискурсу …………………….98
3.2. Публікації практиків сцени про театр ……………………………………116
3.3. Театрально-критичні публікації авторів з-поза літературно-мистецької
сфери ……………………………………………………………………………125
Висновки до розділу 3 …………………………………………………….….139
12
РОЗДІЛ 4. ЖАНРОВО-СТИЛІСТИЧНИЙ ДІАПАЗОН ТА ФУНКЦІЇ
ТЕАТРАЛЬНО-КРИТИЧНОГО ДИСКУРСУ В КОНТЕКСТІ РОЗВИТКУ
НАЦІОНАЛЬНОЇ СЦЕНІЧНОЇ КУЛЬТУРИ РЕГІОНУ (1920–1930-ТІ
РР.)………………………………………………………………………………141
4.1. Театральна рецензія: естетика vs ідеологія ……………………………141
4.2. Творчий портрет та інтерв’ю як засоби фіксації художньо-театрального
процесу …………………………………………………………………………159
4.3. Проблемна стаття та її місце у комунікативному трикутнику «театр–
глядач–соціум» …………………………………………………………………176
Висновки до розділу 4 …………………………………………….………….190
ВИСНОВКИ …………………………………………………….……………..192
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ …………….198
ДОДАТКИ …………………………………………………………………..….234
Додаток 1. Список публікацій за темою дисертації ………………….…….234
Додаток 2. Перелік назв української преси Східної Галичини (1920–1930-х),
де публікувались театрально-критичні статті (за алфавітом) ……………....236
|
|
|
