Григорій Решетнік » Реаліті-шоу «Холостяк» як феномен аудіовізуальної культури
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Реаліті-шоу «Холостяк» як феномен аудіовізуальної культури

Дисертація
Написано: 2025 року
Розділ: Наукова
Твір додано: 07.01.2026
Твір змінено: 07.01.2026
Завантажити: pdf див. (1.5 МБ)
Опис: Решетнік Г. І. Реаліті-шоу «Холостяк» як феномен аудіовізуальної культури. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 034
«Культурологія» (галузь знань 03 «Гуманітарні науки»). – Міністерство освіти
і науки України, Київський національний університет культури і мистецтв,
Київ, 2025.
Дисертаційну роботу присвячено розгляду генезису, структурнокомпозиційних і наративних засад реаліті-шоу «Холостяк» як
транснаціонального телевізійного проєкту, а також дослідженню особливостей
української адаптації. Актуальність дослідження зумовлена відсутністю
системного аналізу формату та субжанру реаліті-шоу в роботах українських
культурологів і мистецтвознавців. Попри поодинокі спроби досі не з’ясовано
специфіку «Холостяка» та причини його популярності, впливу на модні тренди
та домінування в аудіовізуальному просторі ХХІ ст.
Обґрунтовано, що реаліті-шоу як феномен аудіовізуальної культури,
телевізійний формат і продукт культурного виробництва пов’язане з
реалізацією неоліберальної моделі капіталізму, поглибленням суперечності
між демократією та ринком, наслідком яких є залежність соціуму від
пропозицій виробників медіаконтенту та його жага до видовищних форм.
Зміна вектора розвитку телекультури у другій половині минулого століття
уможливила появу реаліті-шоу як нового напряму візуальної антропології та
«засобу формування світосприйняття аудиторії», що зайняв місце між ігровим
кіно, документалістикою та віртуальною реальністю, виявився способом
інсценування реальності. Враховуючи континуальність аудіовізуального
потоку без чіткого розмежування на розвагу та інформацію, реаліті-шоу є не
просто апогеєм синкретизму телебачення, вагомим компонентом «популярної
тканини культури» та симптоматичною телевізійною формою для сучасної
3
культурної ситуації, а й унікальним проявом «магічного екранного реалізму» в
телекультурі. Доведено, що в процесі свого становлення реаліті-шоу
гібридизується, поєднуючи напівдокументальність драматургічної конструкції
та, власне, шоу, де саме документальний складник (історія життя, емоції,
проблеми та побут героїв) приваблює десятиліттями глядачів з різних країн.
Реаліті-шоу – розважальна документалістика для мас, комерційний культурний
продукт, що фокусується на висвітленні приватного життя людини або групи
людей з елементами рефлексії щодо художньо-естетичної специфіки розвитку
сучасної аудіовізуальної культури.
Наголошено, що текстовий підхід у межах концептуалізації реаліті-шоу
як жанру є контрпродуктивним, адже він підкреслює, як виробництво реалітішоу суперечить загальній логіці та усталеному сприйняттю того, яким має
бути текст. Ця жанроформа здебільшого стосується «обробки реалій» на
перетині фактів і вигадок – переміщення уваги з тексту на його виробництво.
На відміну від текстових підходів, поширення телевізійних реаліті-програм не
є ознакою розвитку телевізійних текстів – зазвичай це ілюструє залежність
індустрії від «реальності» як інструменту рекламного маркетингу. Те, що
вирізняє сучасні реаліті-шоу (відкритий і експліцитний продаж телевізійних
програм як репрезентації реальності), дає змогу вважати цей формат
виразником «постдокументальної» культури. Зазначено, що концептуалізація
реаліті-шоу з акцентом на виробничий аспект є надзвичайно важливою,
оскільки цей формат функціонує як текст без традиційного сценарію, що
формується в умовах студійного хаосу, непрогнозованої людської взаємодії та
непередбачуваних обставин під час монтажу.
Доведено, що реаліті-шоу є телевізійним жанром і культурною формою,
що транслює в локальному вимірі наративи та цінності транснаціональної
телекультури. Культурний простір реаліті-шоу виконує соціальну функцію для
неоліберальної держави через впровадження проринкових тем
(індивідуальних амбіцій, конкуренції, підприємництва, орієнтації на кінцеву
мету) у буденне життя країни. Виявлено, що структурно інтегрована
4
промислова логіка транснаціональної телевізійної індустрії переплетена з
локальними культурними практиками виробників реаліті-шоу у форматі
відтворення і через нього свідчить про силу транснаціонального телебачення
та капіталу, змогу виробляти та популяризувати специфічні ідеї, які сприяють
культурній логіці ринку, а також впливають на глибоко вкорінені місцеві
культурні коди. Культурологічні дослідження реаліті-шоу зосереджуються
насамперед на історично ліберальних суспільствах (США та частини Західної
Європи) без урахування соціально-історичної специфіки «незахідних»
суспільств, багато з яких були лібералізовані, що є обов’язковою умовою
приєднання до неоліберальної глобальної економіки. Це аспект важливий,
адже популярність реаліті-шоу здебільшого зумовлена його комодифікацією як
телеформату, який продають на різних культурних ринках світу.
З’ясовано, що транснаціоналізація проєкту «Холостяк» спричинена
плановим поєднанням популярних культурно-телевізійних трендів,
характерних для американського телебачення кінця 1990-х – початку 2000-х
рр., і впливом американської культури побачень (dating culture) XX ст. з її
зацікавленістю до пошуку «ідеального партнера». Проєкт переважно
спирається на концепцію серіального наративу, характерну для драматичних
телевізійних форматів, зокрема мильних опер (soap operas), і формує стійкий
зв’язок з аудиторією, яка відіграє одну з найважливіших ролей у постановці
дейтинг-шоу. Аудиторія, яка гуртується навколо шоу «Холостяк» і
«Холостячка», у фокусі культурологічної думки представлена поняттям «нація
холостяків», що позначає фандом і субкультурну спільноту як об’єднання
прихильників цього дейтинг-шоу. Також звернено увагу на те, що дейтинг-шоу
«Холостяк» – це не лише телешоу про кохання, а й приклад емоційної
експлуатації: учасниці зазнають значного емоційного навантаження (emotional
labor) перед камерами, що уможливлює ситуацію подвійного коду: шоу
водночас є серйозною історією про любов і самоіронічною виставою для
розваги. Виявлено, що важливим напрямом у культурологічному дискурсі є
критика комодифікації романтичного кохання, яка продукує хибні очікування.
5
Романтичний реалізм у шоу «Холостяк» маскує системну нерівність, яка
детермінує реальні стосунки. З огляду на це дейтинг-проєкт постає як арена
для утвердження неоліберального споживацького «Я», де особистість
презентується як бренд, а кохання – конкурентна практика, що резонує з
неоліберальною ідеологією. Тому це дейтинг-шоу можна трактувати як
складний феномен, що репродукує й підсилює низку ідеологічних моделей –
від гендерних ієрархій до естетики споживання.
Виявлено, що культурна адаптація проєкту «Холостяк» супроводжується
складною взаємодією між глобальним форматом і локальними культурними
наративами. Кожна національна версія проєкту транслює унікальні уявлення
про романтичні стосунки, гендерні ролі, соціальні очікування та медійну
естетику. Його аналіз дає змогу осмислити функціонування глобальної
креативної індустрії та процеси локалізації медіаформатів, в яких культура
постає водночас як ресурс, обмеження і гра, а також охоплює питання
гендерної динаміки, уніфікації тіла, романтичної ідеології та взаємодії глядача
з симульованою реальністю. У західному (американському) контексті він
постає прикладом медіарепрезентації расової та гендерної ієрархії, де
відтворюється концепція «білої шкіри» як норми, тоді як національна
ідентичність використана як метанаратив універсальності та інклюзивності,
але насправді стосується певного типу ідентичності, який є етнічно
обмеженим. Як наслідок, «Холостяк» сприяє ілюзії «вільного вибору», а
насправді нав’язує соціальний сценарій романтичної поведінки, в якому раса,
клас і стать жорстко структуровані; постає знаковим прикладом медіапродукту,
що формується на перетині гіперреальності, романтичної риторики й
афективної економіки. Підтверджено, що «Холостяк» як глобальний
культурний продукт і телевізійний формат функціонує здебільшого як
симулякр романтики, що впливає на реальні ціннісні орієнтири, інститут сім’ї,
модифікує культурні норми стосунків, а також закріплює комодифіковану
версію любові в умовах пізнього капіталізму.
6
Наголошено, що позиціонування реаліті-шоу в телевізійному та
культурному просторі України відбувалося через зовнішні запозичення
західних ідей і форматів з російського телебачення. З допомогою
феміністичного дискурсу цю ситуацію можна описати терміном «подвійна
колонізація», коли український соціокультурний і телевізійний простір зазнав
подвійної культурної колонізації з боку як західного глобалізму та
транснаціоналізму (на рівні форматів і жанрів), так і російської культури через
мовну експансію. Підтверджено, що «Холостяк» залишається однією з
успішніших і найпопулярніших адаптацій на українському телебаченні.
Однією з причин такої популярності є намагання максимально розкрити
образи учасниць, де кожна на рівні поведінки втілює певний архетип, який
глядачі легко «зчитують» за характерними гіперболізованими рисами, щоб
можна було відрізнити дівчат і швидше обрати фаворитку як маркер емоційної
прив’язки до шоу, яка посилюється завдяки емоційному напруженню (важливу
роль тут відіграє і постшоу, в якому обговорюються мікроклімат на шоу та
конфлікти поза кадром). Конфлікт тут є інструментом або ж карикатурним
підкресленням «антисоціальності» й «антижіночності» героїнь, розкриттям
жіночої підступності та лицемірства як способу досягнення мети.
Доведено, що в «Холостяку» кохання представлено як емоційний
капітал, який підтверджується через матеріальні ресурси, що корелюються з
комерційною культурою сучасного українського середнього класу. Власне,
тому проєкт постає яскравим прикладом гібридної культури, що поєднує в собі
прагнення до автентичності почуттів і спокуси ринкової естетики кохання. У
цій гібридності поєднуються два вектори: з одного боку, намагання учасників
і продюсерів апелювати до уявлення про справжнє кохання як унікальну та
непідробну емоцію, а з іншого – комерційна логіка, яка перетворює романтичні
стосунки на споживчий продукт, ретельно продуманий і візуально
привабливий.
Обґрунтовано, що повномасштабне російське вторгнення у 2022 р.
змінило творчі підходи та наративні стратегії у межах української адаптації,
7
яка почала відігравати важливу роль у формуванні суспільної свідомості у
складні часи. Інклюзивність, репрезентація ветеранів і фокус на реальні історії
зробили шоу актуальним і значущим для українського суспільства. Війна
змінила візуально-просторову організацію проєкту: зйомки стали
локальнішими, зменшилася частка гламуру, натомість зросла роль символічно
навантажених локацій, які репрезентують українську ідентичність. У центрі
наративу опинилися теми втрати, служби, солідарності та адаптації, що надало
шоу ознак соціальної рефлексії, пожвавило конвергенцію особистого та
політичного. Романтична лінія наративу набула нових сенсів, перетворившись
на втілення надії, стабільності та морально-ціннісного опору. Те саме
стосується і емоцій: щирість, яка в попередніх сезонах була сценарно
змодельованою, в умовах війни почала сприйматися як маркер автентичності.
Доведено, що інтенсивніше відтворюються традиційні архетипи, а романтичні
наративи репрезентуються як засіб мобілізації національної уяви та
символічна відповідь на екзистенційну небезпеку.
Ключові слова: аудіовізуальна культура, реаліті-шоу, телебачення,
«Холостяк», «Холостячка», культурна адаптація, наративні стратегії, кохання,
постмодернізм, метамодерн, «нація холостяків».
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.