| Опис: |
Народна творчість та етнологія: №4 / НАНУ, ІМФЕ ім. М.Т.Рильського. – К., 2019.
Проаналізовано історичні аспекти, пов’язані з появою предків українців на території сучасної Румунії. Достеменно доведено, що значна частина українців Румунії є автохтонним населенням регіону. Водночас продемонстровано, що українці Добруджі та дельти Дунаю є нащадками запорізьких козаків, а ті, що проживають у Банаті (Захід Румунії), є переселенцями з території нинішньої Закарпатської області України.
Зазначено, що українці в Румунії компактно проживають переважно в чотирьох історичних регіонах: на Марамарощині (північний регіон країни, який межує із Закарпатською та Івано-Франківською областями України – понад 31 тис. осіб), на Південній Буковині (північно-східний регіон, суміжний з Чернівецькою областю – 5,7 тис. осіб), у Добруджі (південно-східний регіон, розташований через Дунай від Одеської області – 1,3 тис. осіб) та у Східному Банаті (західний регіон Румунії – 8,6 тис. осіб). Упродовж ХХ – на початку ХХІ ст., унаслідок різних причин – політичного, соціально-економічного або освітньо-культурного характеру, сформувалася відносно незначна діаспора в Бухаресті: за даними перепису населення Румунії 2011 року, вона складала 318 осіб. Водночас слід підкреслити, що етнічні українці проживають у кожному з 40 повітів Румунії, що також засвідчили дані перепису населення. Так, у повіті Алба офіційно було зареєстровано 39 етнічних українців, Арад – 840, Арджеш – 29, Бакеу – 51, Біхор – 107, Бистриця-Несеуд – 104, Ботошань – 644, Брашов – 89, Бреїла – 21, Бузеу – 11, Васлуй – 9, Вилча – 29, Вранча – 15, Галац – 82, Горж – 33, Димбовіца – 18, Джурджу – 13, Долж – 26, Караш-Северін – 4118, Келераш – 16, Клуж – 129, Ковасна – 28, Констанца – 257, Марамуреш – 36 685, Мехедінць – 28, Муреш – 41, Нямц – 42, Прахова – 34, Сату Маре – 1362, Селаж – 39, Сібіу – 55, Сучава – 949, Телеорман – 5, Тіміш – 6468, Тулча – 3847, Харгіта – 29 та у повіті Хунедоара – 239 осіб українського походження.
Наведено офіційну позицію румунської влади стосовно розподілу українського етносу на власне українців, русинів та гуцулів (як окремих національностей), що не відповідає дійсності й спростовано навіть самими румунськими вченими. Офіційне визнання Бухарестом русинів і гуцулів окремими етнічними групами – це ні що інше, як спроба штучного «розмивання» української громади країни, прагнення до її організаційного роздроблення та зменшення її ролі, потенціалу і питомої ваги в румунському суспільстві. Така упереджена позиція була своєрідною реакцією влади на визнання Україною румунів і молдован окремими етносами. Стало очевидним, що через впровадження такої політики офіційний Бухарест вживає заходів, щоб легітимізувати розкол української меншини Румунії на різні етнічні групи шляхом легалізації результатів загальнонаціональних переписів населення, під час яких до переліку національностей штучно були внесені «гуцули» і «русини».
Представлено як негативне явище процес стрімкого скорочення чисельності українців Румунії, що є наслідком їх послідовної асиміляції, та визначено завдання української сторони, спрямовані на збереження їх національної ідентичності. |
