| Опис: |
Часопис української історії, 2015, Вип. 32.
У статті подається аналіз вітчизняної та радянської історичної літератури щодо визна-
чення стану наукової розробки питання, пов’язаного із завершенням депортації українського на-
селення з Польщі в УРСР у 1947 р. та прив’язаність до нього ліквідації УГКЦ, як продукуючої сили
українського націоналізму.
В публікації відзначається, що після закінчення Другої світової війни встановлення кордо-
ну між Радянським Союзом і Польщею по так званій «лінії Керзона» ускладнило проживання
українців на польській території. Насамперед вчені це пов’язують з переходом до Польщі кількох
районів, населених українцями, які за своєю конфесійною приналежністю представляли Українську
греко-католицьку церкву. Наявність останньої на зазначених землях, поглиблювала конфронтацію
між її вірними та політичними силами Польської Республіки, які звинувачували УГКЦ у підтримці
військової структури Організації Українських Націоналістів.
Аналізуючи різного роду праці з проблеми реалізації акції «Вісла», у статті йдеться про
домовленість між Польщею та СРСР, яка передбачала обмін населенням на добровільних умовах.
Проте, насправді, відзначається, що з самого початку обмін супроводжувався насильством і чис-
ленними жертвами.
На основі різних підходів до вивчення післявоєнної депортаційної політики на польсько-
українському порубіжжі автором відзначається початок переселення українців з Польщі ще за-
довго до 1947 р. Не останню роль у цьому процесі відіграли події саме релігійно-церковного харак-
теру у 1945–1946 рр. в західних областях УРСР. Йдеться, насамперед, про тотальний наступ
на інститут Церкви, як центр національного життя в західноукраїнському регіоні. Львівський
собор 1946 р. і ліквідація на ньому УГКЦ лише юридично узаконила процес усунення цієї конфесії із
суспільної арени. Одним із дієвих способів його проведення у прикордонній між Польщею та УРСР
смузі мала стати акція «Вісла».
У 1947 р., відзначається у статті, виселення українців з південно-східної Польщі вступило
вже у завершальну стадію. На підставі різних думок щодо цього, наголошується на особливій
жорстокості депортаційної політики у цей період. Автор наголошує, що польська влада за погод-
женням з радянським керівництвом консолідувала сили для остаточного завершення акції.
В контексті теми статті автор підсумовує, що одним з аспектів мети переселення части-
ни українського населення Посяння, Лемківщини, Холмщини і Підляшшя на захід і північ Польщі,
на так звані «повернуті землі» була ліквідацію однієї з найбільших єпархій УГКЦ поза межами
УРСР. Причина так вважати пов’язана з усуненням стратегічного конкурента з політичної та
суспільної арени соціалістичної Європи, яка після Другої світової війни опинилася під контролем
СРСР. Таку думку, йдеться в публікації, не заперечували й радянські історики. Так само, як і не
спростовували того, що акція «Вісла» була спільним проектом Польщі та СРСР, у тому числі й для
того, щоб позбутися невигідної для обох сторін греко-католицької церкви.
На основі існуючої статистики відзначаються й наслідки акції «Вісла», її масштаби та
механізм застосування в контексті ліквідації УГКЦ. Йдеться про участь польських та радянських
військових формувань в ув’язненні греко-католицьких священиків та вірних. Також відзначається,
що під загрозою покарань у стислі терміни було застосовано репресії проти єпископської Курії
Перемишльської єпархії. Для тих, хто намагався уникнути переселення або повертався додому,
відзначає автор, створювалися спеціальні відділи міліції, які проводили арешти останніх.
Таким чином, у статті йдеться про одну з актуальних проблем у вітчизняній та європейській
історіографії, яка лише зараз починає набувати нового осмислення та переусвідомлення.
Ключові слова: УГКЦ, Польща, УРСР, СРСР, акція «Вісла», депортації, історіографія. |
