|
| Написано: |
2022 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Твір додано: |
01.05.2024 |
|
| Твір змінено: |
01.05.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(1.6 МБ)
|
|
| Опис: |
Пожоджук Д. Д. Традиційне скотарство в календарнопобутовій
обрядовості волинян (загальноукраїнські риси та локальні особливості).
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за
спеціальністю 032 «Історія та археологія» в галузі знань 03 «Гуманітарні
науки». Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів,
2022.
На підставі народознавчих матеріалів, зібраних автором особисто під час
польових етнографічних експедицій та науковопошукових мандрівок,
уперше в українській етнологічній науці комплексно проаналізовано явища
традиційного скотарства у народному календарі волинян. Для цього
упродовж 2013–2019 років було відвідано населені пункти Житомирської,
Вінницької, Рівненської, Волинської, Львівської та Хмельницької областей.
У дослідженні задіяно також велику кількість джерел, зокрема і з фонду Р
119 Архіву Львівського національного університету імені Івана Франка.
Визначено необхідність поділу скотарського календаря волинян на два
періоди – перебування худоби надворі влітку та її стійлове утримання
взимку.
З’ясовано: в календарному році найбільш насиченим на скотарську
обрядовість був день першого вигону худоби на пашу.
Проаналізовано звичаї та обряди, які здійснювали господарі під час
першого весняного вигону худоби з хліва. Описано основні чинники, які
впливали на початок пастівницького сезону. Встановлено, що усталена дата
першого вигону свійських тварин стосувалася найчастіше великої рогатої
худоби, зокрема корів. Акцентовано увагу на весняні свята народного
календаря, до яких переважно приурочували перший вигін худоби на
підніжний корм. Описано скотарську складову дня св. Юрія (6 травня).
Зазначено, що на теренах історикоетнографічної Волині цей день мав
передовсім землеробський характер. В окремих населених пунктах Східної
3
Волині побутував звичай виносити пастухові гостинця, а самий гостинець
подекуди називали «волочилом».
Описано основні способи захисту тварин під час їх вигону з хліва вперше
весною. Визначено головні предмети, які волиняни використовували для
захисту свійських тварин від злих сил. Найчастіше і скрізь на дослідженій
території ними слугували освячені на Вербну неділю гілочки верби чи лози.
Під час першого вигону худоби на пашу використовували також металеві
знаряддя праці, тканину (стрічки, нитки та інше) червоного кольору,
продукти харчування (хліб, сіль, яйця) тощо. На загальноукраїнському тлі
процес першого вигону худоби з хліва виділявся у волинян виразною
ритуальною складовою.
Розглянуто основні скотарські елементи в обрядовості Великодніх свят.
Простежено місце відьми у скотарських віруваннях пасхального тижня. На
Великдень волиняни остерігалися не лише відьом, але й намагалися їх
«виявити». «Упізнати» відьму можна було тільки за певних умов. Виявлення
і впізнавання відьми у великодній період – загальноукраїнське явище.
Зазначено спорадичну, та все ж відому календарнопобутову рису Великодня
– освячення ножів. Відповідна риса була пов’язана з вірою людей про вплив
цих предметів на худобу. Простежено звичай «полазника» у великодній
обрядовості волинян. Проаналізовано ритуальну годівлю худоби свяченим.
Тварин частували переважно паскою, інколи – спеціально освяченим для
цього хлібом, продуктами з великоднього кошика, артосом. Встановлено, що
свійську худобу годували свяченим не тільки під час Великодніх свят, але й
при оказіях. Звернено увагу на те, що худобу, зокрема корови, іноді годували
обрядовим печивом у формі хрестів, яке випікали на Середопістя. Великодні
обрядодії, пов’язані зі свійськими тваринами, мали загальноукраїнський
характер. Аспекти ритуальної годівлі худоби свяченим, її захист від злих сил
у великодні дні простежуються також у загальнослов’янському контексті.
Зазначено, що на Зелені свята волиняни заквітчували місця, пов’язані з
худобою. Зеленню оберігали хлів від нечистої сили. «Клечали» хлів гілками
4
липи, ясена, глоду, а також татарським зіллям. З метою апотропеїчного
захисту худоби від відьми, зокрема дійних корів, хлів «клечали» осикою.
Заквітчування господарських будівель задля захисту домашньої худоби від
злих сил – загальноукраїнська риса Зелених свят.
На теренах Пулинського, Хорошівського та Черняхівського районів
Житомирської області виявлено локальний звичай «викрадення корів», який
побутував на Трійцю. Подібно «закрадали» коней у ніч перед Новим роком,
що описано у джерелах другої половини ХІХ – початку ХХ ст. Звичай
«закрадати коней» побутував на теренах Східної Волині і за формою
нагадував «викрадення» корів на Трійцю. Натомість на Зелені свята частіше
дотримувалися традиції плести вінки для великої рогатої худоби, що є
загальнослов’янським явищем. На відміну від інших історикоетнографічних
районів України (Бойківщини, Гуцульщини, Лемківщини, Надсяння), на
території Волині Зелені свята не супроводжували пастуші забави, насичені
обрядовими дійствами.
Підкреслено, що на досліджених теренах найбільше апотропеїчне
навантаження скотарського характеру припадало на день св. Івана
Хрестителя (7 липня). Згідно з народними віруваннями місцевого населення,
у цей день звичним «заняттям» відьми було збирання роси вранці. Водночас
у день св. Івана Хрестителя волиняни захищали худобу та приміщення для її
утримання. Задля цього вони використовували апотропеїчні засоби та
спеціальні дії: загороджували вхід у хлів осиковими кілками, щоб
перегородити шлях відьмі; приміщення для худоби обсипали свяченим
маком; у хліву зберігали свячене зілля чи застромляли свячену свічку тощо.
У купальську ніч важливе магічне значення відігравала борона. Вважалося:
якщо вночі на свято Івана Хрестителя зробити з осичини борону і сісти за неї
в хліву, то можна побачити відьму, яка доїть корову. На відьомську тематику
багатий волинський фольклорний матеріал, особливо другої половини ХІХ –
початку ХХ ст. Йдеться передусім про купальські пісні, в яких фігурує образ
відьми – крадійки молока. Зауважено, що посилення активності
5
демонологічних персонажів у день св. Івана Хрестителя характерне майже
для всього слов’янського світу. Найбільше купальська активність відьми
представлена у світоглядних уявленнях західних і східних слов’ян.
Розглянуто скотарський обряд «цідити молоко на голки» (спорадично –
«варити цідилку з голками»). Суть цього обряду полягала в тому, що молоко
лили на розпечені голки, сподіваючись, що відьму, яка вже нашкодила корові
й «відібрала» у неї молоко, буде також «пекти» і «колоти». Залучивши
польові етнографічні матеріали, які зібрав автор, встановлено, що на теренах
історикоетнографічної Волині відповідний скотарський обряд є радше
оказіональним, натомість на території сусіднього Полісся він має
календарнопобутовий характер і пов’язаний із купальськими святкуваннями.
Простежено заздалегідь обумовлені респондентами інформації дні
народного календаря, коли волинські господарі завершували випас
домашньої худоби. Першим рубіжним святом, яке пов’язували з
припиненням випасу свійських тварин, в українців загалом і волинян зокрема
був день Покрови Пресвятої Богородиці (14 жовтня). Натомість свято
Архангела Михаїла (21 листопада) найчастіше було тим днем, коли сезонний
випас худоби припиняли зовсім, передусім через природногеографічні
умови. На Михайла також «могорич пастухам давали». Водночас зауважено,
що волиняни інколи пасли свою худобу навіть до дня св. Миколая (19
грудня). Траплялися випадки, коли волиняни виганяли худобу на пашу до
дня Введення у Храм Пресвятої Діви Марії (4 грудня), до дня св. Димитрія (8
листопада) тощо. Наголошено, що всі зазначені дати народного календаря
пов’язані з так званими вовчими днями. Встановлено, що день завершення
випасу худоби, як і день її першого вигону на пашу, не є усталеним, а
почасти навіть оказіональним. Обидві рубіжні дати (день початку випасу
худоби і день його завершення) є усталеними в тому випадку, коли свійську
худобу доглядав найманий пастух, позаяк домовленість з ним, за нашими
спостереженнями, і зумовлювала конкретні дати пастушого сезону.
З’ясовано, що, на відміну від дати першого вигону худоби на пашу
6
(оказіональної чи визначеної традицією), у волинян не спостерігалося
семантичне навантаження самого процесу завершення її випасу. Обрядово
звичаєвий аспект закінчення літнього утримання худоби на паші стосувався
лише пастухів, а не свійських тварин.
Проаналізовано скотарську тематику в обрядовості різдвяноноворічних
свят волинян. Зазначено, що перед Різдвом, як і перед Великоднем, волиняни
кололи свиней. Зауважено: фольклорні оповідки про те, що худоба
«говорить» під час одного зі січневих вечорів, побутують на досліджених
теренах скрізь та досі. Підкреслено, що ритуальну годівлю худоби в один з
різдвяноноворічних святкових днів практикували на Волині до недавно, як і
в інших місцевостях України.
Простежено скроплювання господарем (спорадично – господинею)
приміщення для утримання худоби водою, освяченою на Йордан (19 січня)
чи напередодні цього свята. Зауважено, що локальними були способи такого
скроплення, вербальний супровід відповідного процесу, наявність
додаткових предметів (хліба, свічки, обрядової їжі тощо), кількість і роль
учасників ритуального дійства (господар і господиня; господар і дитина та
ін.). Це саме стосується писання крейдою хрестиків на дверях хліва та інших
господарських будівель. Висловлено припущення, що малювання хрестиків
на дверях хліва та всі супровідні обрядодії мають танатологічну основу.
Майже вся скотарська звичаєвість різдвяноноворічних свят, яка побутувала
на теренах Волині, була характерна для населення інших історико
етнографічних районів України, а також для інших слов’ян.
Визначено, що скотарською звичаєвістю були наповнені свята зимово
весняного міжсезоння: Стрітення (15 лютого), Власія (24 лютого),
Благовіщення (7 квітня). Зауважено, що з метою захисту худоби населення
історикоетнографічної Волині обкурювало її стрітенською свічкою.
Натомість день св. Власія не супроводжувався у волинян скотарськими
ритуалами. Якщо корова отелиться чи вівця окотиться на Благовіщення, то,
за народними віруваннями автохтонів Волині, теля чи ягня буде калікою.
7
Водночас це свято волиняни не вважали, за рідкісним винятком, днем загрози
для худоби з боку відьми.
Одержані результати пропонованого дослідження проливають світло на
обрядовозвичаєві аспекти традиційного скотарства волинян і значно
розширюють дані про роль і місце свійських тварин у повсякденному житті
селян та процес догляду за ними у календарнопобутовій обрядовості,
демонології, танатології тощо. Матеріали та висновки дисертації стануть у
нагоді дослідникам під час комплексних і послідовних етнологічних студій
над традиційним скотарством українців.
Ключові слова: етнологія, українці, історикоетнографічна Волинь,
традиційне скотарство, звичаї, календарнопобутова обрядовість, свійська
худоба, хлів, відьма, молоко.
|
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
Вступ ..................................................................................................................... 16
Розділ 1. Історіографія, джерельна база та методологія дослідження ..... 22
1. 1. Стан наукового дослідження теми ........................................................... 22
1. 2. Огляд джерел ............................................................................................. 27
1. 3. Методологія дослідження ........................................................................ 38
Розділ 2. Початок випасу худоби: звичаї, обрядодії, вірування, повір’я . 42
2. 1. Організація та дата першого вигону худоби на підніжний корм ........ 42
2. 2. Захист тварин від злих сил під час першого їх виходу з хліва ............. 67
Розділ 3. Традиційні скотарські звичаї та обряди волинян
пастівницького сезону ....................................................................................... 92
3. 1. Скотарські елементи в обрядовості великодніх свят ............................ 92
3. 2. Скотарська тема Трійці ........................................................................... 112
3. 3. Свято Івана Купала – важливий день апотропеїчного захисту
домашньої худоби ............................................................................................ 131
Розділ 4. Традиційна звичаєва культура завершення пастівницького
сезону ................................................................................................................... 159
Розділ 5. Народна скотарська звичаєвість та обрядовість періоду
стійлового утримання худоби ........................................................................ 175
5. 1. Скотарська тема в обрядовості різдвяноноворічних свят ................ 175
5. 2. Скотарський характер свят зимововесняного міжсезоння ............... 212
Висновки ............................................................................................................ 220
Список використаних джерел та літератури ............................................... 226
Додатки ............................................................................................................... 265
|
|
|
