|
| Написано: |
2018 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Твір додано: |
01.06.2025 |
|
| Твір змінено: |
01.06.2025 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(1.9 МБ)
|
|
| Опис: |
Попова Н. А. Відносини Україна – ЄС у контексті сучасних процесів
європеїзації. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук зі
спеціальності 23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального
розвитку. – Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича,
Чернівці, 2018.
Дисертацію присвячено комплексному дослідженню еволюції відносин
України з Європейським Союзом через призму концепції європеїзації, її
зовнішнього виміру, вивченню особливостей використання та ефективності
різних механізмів європеїзації в українському випадку.
Європейська інтеграція проголошується ключовим пріоритетом
зовнішньої політики України на сучасному етапі. Враховуючи той факт, що
європейська інтеграція, у будь-якому випадку, безпосередньо пов’язана із
процесом європеїзації, який передбачає зміни, трансформації, реформи, що
відбуваються в усіх сферах життя на шляху наближення до європейських норм,
стандартів та цінностей, актуальним є дослідження особливостей розвитку
відносин Україна – ЄС саме через призму концепції європеїзації. Аналіз
факторів, які впливають на ефективність процесу європеїзації та застосування її
механізмів, дозволяє краще зрозуміти еволюцію й характерні риси і проблеми
стосунків між Україною та Європейським Союзом на сучасному етапі. Окрім
того, у вітчизняній науці питання європеїзації, її зовнішнього виміру
залишається недостатньо дослідженим, і дана концепція застосовується до
аналізу відносин Україна – ЄС тільки фрагментарно.
Дослідження процесу європеїзації в українському випадку та стосунків
Україна – ЄС вимагає комплексного підходу до аналізу подій і змін, що
відбуваються, а тому є неможливим без врахування особливостей
внутрішньоукраїнської ситуації, розгляду кризових та реформаційних тенденцій
в самому Європейському Союзі (як чинника, який значною мірою визначає
загальний напрямок розвитку стосунків), а також «російського фактору», який з
3
моменту проголошення Україною незалежності був противагою та
альтернативою європеїзаційному впливові ЄС.
У Вступі автором обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і
завдання, окреслено об’єкт і предмет дослідження, хронологічні межі,
охарактеризовано методи дослідження, розкрито наукову новизну і практичне
значення одержаних результатів, наведено інформацію про апробацію
результатів дослідження, охарактеризовано структуру дисертаційної роботи.
У розділі 1 «Теоретико-методологічні основи та джерельна база
дослідження» висвітлено теоретичні й концептуальні засади дисертаційної
роботи. Проаналізовано різні визначення поняття європеїзація, простежено
еволюцію теоретичних досліджень даної концепції. Визначено значущість
зовнішнього аспекту європеїзації у контексті теми дослідження. Враховано те,
що серед різноманітних підходів до поняття та сутності європеїзації, український
випадок належить до європеїзації сусідства. Як теоретичне підґрунтя для аналізу
можливих шляхів майбутнього розвитку ЄС та його відносин з Україною,
розглянуто сучасні теорії європейської інтеграції (зокрема, концепції гнучкої
інтеграції). Також у розділі охарактеризовано стан наукової розробки обраної
проблематики та джерельну базу дослідження.
У розділі 2 «Становлення відносин Україна – ЄС та проблеми європеїзації
в 1994-2013 рр.» розробляється періодизація розвитку відносин Україна – ЄС із
врахуванням змін у внутрішньо- та зовнішньополітичній діяльності як України,
так і Європейського Союзу. Автором виділено чотири основних періоди. У
другому розділі надається змістовна характеристика трьох перших
виокремлених етапів. Проаналізовано зародження та особливості процесу
європеїзації України у 1994-2013 рр., фактори, які впливали на його ефективність
у цей період. Виділено 2004 р. як поворотний пункт, який розмежував періоди
«декларативної» та справжньої європеїзації, став початком реального
застосування механізмів обумовленості та соціалізації. На основі проведеного
аналізу вмотивовано, що розгляд стосунків Україна – ЄС з моменту їх
започаткування необхідно здійснювати із врахуванням комплексу чинників,
4
вагомість жодного з яких не можна применшити. Як ключовий фактор успішної
європеїзації та, відповідно, європейської інтеграції України, визначено
внутрішньополітичний розвиток нашої держави. Обґрунтовано, що розгляд
становлення стосунків між Україною та Європейським Союзом доцільно
здійснювати, враховуючи своєрідний трикутник ЄС – Україна – Росія.
У розділі 3 «Проблемні аспекти та перспективи розвитку відносин
Україна – ЄС на сучасному етапі» проаналізовано особливості відносин між
Україною та ЄС, починаючи з кінця 2013 р. – початку 2014 р., та перспективи
подальшого розвитку стосунків, розглянуто проблеми європеїзації України на
сучасному етапі. Виділено та охарактеризовано основні кризові тенденції і
проблеми, що існують в Європейському Союзі на сучасному етапі.
Проаналізовано, як вони впливають на розвиток відносин між Україною та ЄС.
Встановлено, що російсько-український конфлікт, «російський фактор» не
тільки справляє значний вплив на внутрішньополітичну ситуацію в Україні, але
й визначає особливості формування політики ЄС щодо України. Досліджено
Угоду про асоціацію з позиції можливостей застосування механізмів європеїзації
та охарактеризовано основні проблеми й особливості її імплементації на
початковому етапі. Зазначається, що пошук нових ефективних форм
співробітництва є спільним завданням України та ЄС, вдале вирішення якого
принесе вигоду обом сторонам.
У висновках узагальнюються ключові результати дослідження. Автор
наголошує на тому, що концепція європеїзації, як один із напрямків у сучасних
дослідженнях європейської інтеграції, дозволяє більш предметно аналізувати
динаміку та особливості відносин між ЄС та Україною. Встановлено, що для
аналізу та оцінки ефективності основних механізмів європеїзації (обумовленості
й соціалізації) в українському випадку, доцільно використовувати комплексний
підхід із врахуванням трьох груп факторів: пов’язаних із розвитком самого ЄС;
пов’язаних із внутрішньополітичним становищем України; зовнішніх факторів,
а саме – впливу Росії на противагу європеїзаційному впливові ЄС.
5
У результаті дослідження автор доходить висновку, що процеси
європейської інтеграції супроводжуються процесами європеїзації і водночас є
неможливими без них. Саме здійснення європеїзації – як змін, реформ та
перетворень, що відбуваються у внутрішніх (національних) структурах,
процесах, правилах, стандартах, уможливлює наближення країни до ЄС, тобто її
рух на шляху євроінтеграції. При цьому автор наголошує на тому, що в
українському політичному дискурсі поширеним є використання терміну
європеїзація без реального розуміння його значення, тільки як політичного гасла.
Тобто європеїзація України часто має декларативний характер. Встановлено, що
як теоретичну основу для осмислення можливого подальшого розвитку ЄС, а в
рамках теми дослідження – для більш конкретного визначення місця України у
системі зовнішніх зв’язків ЄС, доцільно розглядати концепції диференційованої
(гнучкої) інтеграції.
На основі проведеного аналізу автором підсумовано, що з моменту
встановлення відносин між Україною та Європейським Союзом вони, зазнаючи
періодів пожвавлення та стагнації, еволюціонували від початкових політичних
декларацій і простого партнерства й співробітництва до політичної асоціації та
глибокої економічної інтеграції. Існувала низка внутрішніх та зовнішніх
факторів, які у комплексі суттєво впливали на ефективність європеїзації в
українському випадку. Причому як ключовий чинник автором виділено
особливості внутрішньополітичного розвитку України.
Проведений через призму концепції європеїзації аналіз дав можливість
більш чітко розрізнити два етапи в історії відносин між Україною та ЄС, межею
між якими є 2004 рік. Він характеризується значними змінами як для України,
так і для ЄС, переходом від «декларативної» до справжньої європеїзації, із
реальним задіянням різних її механізмів. Для детальнішої характеристики
автором виділено чотири періоди, пов’язані із зовнішньополітичними
ініціативами ЄС щодо країн-сусідів, прийняттям базових документів співпраці
між Україною та ЄС, а також зміною внутрішньополітичного ситуації в Україні
та встановленням її нових зовнішньополітичних орієнтирів.
6
Значну увагу зосереджено на здійсненні аналізу Угоди про асоціацію як
інструменту європеїзації і характеристиці основних особливостей та проблем її
імплементації на початковому етапі. Зазначено, що Угода про асоціацію між
Україною та ЄС, за своїм обсягом і тематичним охопленням є найбільшим
міжнародно-правовим документом за всю історію незалежної України та одним
з найбільш всеосяжних міжнародних договорів з третьою країною, що коли-
небудь укладав ЄС. На основі проведеного дослідження встановлено, що згідно
з Угодою, широке застосування можуть мати як обумовленість, так і соціалізація.
Проте на початковому етапі імплементація Угоди наштовхується на вже
традиційні проблеми, пов’язані із особливостями внутрішньополітичного
розвитку України. Ускладнює ситуацію і вплив «російського фактору»,
російсько-українського конфлікту.
Враховуючи те, що європейська інтеграція залишається стратегічною,
проте довгостроковою перспективою для України, на думку автора, найбільш
реалістичним завданням для нашої держави є зосередження на процесі
європеїзації, для чого необхідна імплементація Угоди про асоціацію, та на
пошукові, спільно з ЄС, нового формату взаємодії, який зможе задовільнити як
євроінтеграційні прагнення України, так і небажання ЄС приймати нових
повноправних членів найближчим часом. Найбільш сприятливим для таких
ініціатив щодо нових, «особливих» форм інтеграції, дисертантка вважає той
варіант, коли ЄС обере як стратегію свого майбутнього розвитку «гнучку
інтеграцію». У такому випадку, використавши існуючий потенціал Угоди про
асоціацію, для України буде можливим, обравши спільно з ЄС окремі
пріоритетні галузі (до прикладу, безпеку, енергетичний сектор, цифровий
ринок), перейти до «часткового членства», яке згодом, у перспективі, може
призвести і до повного членства.
Ключові слова: Україна, ЄС, європеїзація, європейська інтеграція,
обумовленість, соціалізація, Угода про асоціацію, гнучка інтеграція.
|
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ……………………………………… 15
ВСТУП…………………………………………………………………………. 17
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ТА
ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ…………………………………..... 28
1.1. Теоретико-концептуальні засади дослідження………………………….. 28
1.2. Джерельна база та стан наукової розробки проблеми………………….. 59
Висновки до розділу 1…………………………………………………………. 67
РОЗДІЛ 2. СТАНОВЛЕННЯ ВІДНОСИН УКРАЇНА – ЄС ТА
ПРОБЛЕМИ ЄВРОПЕЇЗАЦІЇ В 1994-2013 РР…………………………….. 69
2.1. Стосунки Україна – ЄС: від Угоди про партнерство і співробітництво
до запровадження Європейської політики сусідства………………………… 69
2.2. Відносини між Україною та ЄС на початковому етапі реалізації
Європейської політики сусідства………………………………………………. 88
2.3. Ініціатива «Східне партнерство» та специфіка відносин Україна – ЄС у
2009 – 2013 рр…………………………………………………………………… 105
Висновки до розділу 2………………………………………………………….. 128
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМНІ АСПЕКТИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ
ВІДНОСИН УКРАЇНА – ЄС НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ………………… 130
3.1. Кризові та реформаційні процеси в ЄС і їх вплив на політику ЄС щодо
України………………………………………………………………………….. 130
3.2. Розвиток відносин Україна – ЄС з 2014 р. із врахуванням «російського
фактору»…………………………………………………………………………. 147
3.3. Угода про асоціацію між Україною та ЄС як інструмент європеїзації…. 161
3.4. Подальші перспективи розвитку відносин між Україною та
Європейським Союзом ………………………………………………………… 183
Висновки до розділу 3………………………………………………………….. 198
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………. 201
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………… 209
ДОДАТКИ………………………………………………………………………. 251
|
|
|
