| Опис: |
У статті висвітлюється походження та рання історія української мови. Наголошено на тому, що вона почала формуватися синхронно з іншими слов’янськими мовами після розпаду в середині І тис. н. е. праслов’янської етномовної спільності. Хоч про найдавнішу історію слов’ян та їхню мову достовірних відомостей немає, проте гіпотетично вона може бути реконструйована комплексними дослідженнями стародавніх археологічних культур та лінгвістичних даних. Важливим є також те, що за свідченням історії, кожна етноплемінна спільнота, як правило, мала свою мову. Згідно з науковими даними, слов’яни з’явилися на історичній арені не раніше кінця ІІІ тис. до н. е. на широкому європейському просторі від Вісло-Одерського басейну на заході до нижніх течій лівих приток Дніпра на сході й від Прип’яті на півночі до зони степів на півдні. Отже, весь східний ареал прабатьківщини слов’ян містився в межах сучасної України. Археологічним еквівалентом первісних слов’ян, на думку багатьох дослідників, була тшинецько-комарівська культура ХV–ХІ ст. до н. е. Після неї на зазначеній території змінилася низка праслов’янських землеробсько-тваринницьких археологічних культур. Від V–VІ ст. н. е. простежується їхня безперервна спадкоємність. Протягом VІІ–VІІІ ст. виникли переважно праукраїнські союзи племен державницького типу, у процесі консолідації яких сформувалася ранньоукраїнська держава Русь (Київська Русь). В історії української народнорозмовної мови виділяються три етапи: сприйняття і засвоєння праслов’янської етномовної спадщини (VІ–VІІ ст.), наявність мовних особливостей дописемного періоду (VІІІ–Х ст.), поява нових переважно фонетичних рис, зумовлених занепадом редукованих (ультракоротких) о та е (писемно ъ та ь — кінець ХІ – перша половина ХІІ ст.).
Ключові слова: слов’яни, археологічна культура, прабатьківщина слов’ян, праслов’янська мова, етноси, етногенетичні процеси, анти, склавини, праукраїнці, етногенез, глотогенез, культурна неперервність, племінні союзи, етномовна спадщина.
Півторак Г. Ще раз про вік української мови // Мовознавство. — 2025. — № 3. — С. 5–21. |
