«Велика Вітчизняна війна»

Твір сподобався! Зрозуміло відношення "вєрноподданого" Кота, Пігідо не славить комуняцьку владу і не розповідає про героїчну боротьбу ЧА, але він і не ставив пред собою такого завдання, таких авторів і без нього вистачало. Пігідо українець, який "любить" і нацистів і комуністів, але все таки комуняки його більше дістали і тому був вимушений покинути Україну. Про те як зустрічали німців українці, хай вєрноподданиє заглянуть у російську енциклопедію "Кирила і Мефодія". А взагалі, "хрєн рєдькі нє слащє". Хай живе вільна Україна, за яку боролась УПА.

Цікаво описані недоліки роботи державних установ радянської Української Республіки на початку війни. По моєму це говорить не скільки про їх кризу, скільки про те, що народовладдя на Україні, здобуте і утверджене такими жертвами у 1917-41 рр. насправді тільки почало своє становлення. Саме в процесі війни 1941-1945 рр. народовладдя на Україні (як і в інших країнах Союзу) пройшло перевірку на міцність, в результаті надддержавні структури Союзу, створені в першій половині XX ст. в тій формі в якій вони існували втратили свою актуальність, що призвело до розпаду Союзу у 1990х. Саме в процесі війни з єврофашизмом люди оцінили перевагу загальнолюдських цінностей, які до війни їм "нав'язували" чесні більшовики і коммуністи над ідеєю національної чи будь-якої іншої зверхності одних людей над іншими, наслідки від реалізації якої вони побачили на власні очі як від єврофашистів так і від нечесних комуністів - саме внаслідок війни всі громадяни почали включатись до розбудови справжнього народовладдя на своїй землі, перестали бути тими українцями старих часів, у яких "хата скраю".

Шикарна книга, раджу прочитати всім... Відверта і чесна розповідь, яка розвінчує всі совкові міфи про Вєлікую Атєчєствєнную вайну. Те саме розповідали мені діди, до речі ветерани війни, про переповнені військові концтабори, де було тисячі солдат і офіцерів, які просто відмовлялися воювати проти німців, про села, де люди з квітами зустрічали німців, про партизан, з бувших компартійців та енкаведистів, основним завданням яких було спонукати терор німців проти мирного населення, яке занадто тепло зустріло визволителів від більшовизму. Мого діда і кілька його односельчан із одного з таких концтаборів визволив староста, він просто приїхав, показав пальцем і німці відпустили тих людей на яких він вказав... Думаю, що якби німці були мудріші і не почали свого терору, а пішли на зустріч прагненням нашого народу, не бачили б комуняки перемоги як своїх вух. Раджу прочитати усім...

Прочитав 290 сторінок цього видатного твору і кинув, потім взвгалі його видалив з компа. Судіть самі - майже 100 сторінок звучав один леймотив - жоден (чуєте - жоден!) боєць Червоної Армії з фашистами воювати не хотів, усі мали намір при першій же нагоді здатись загарбникам у полон. Разом з тим, лише частині - кільком мільйонам, це вдалося, іншим кільком мільйонам це завадили зробити комісари та старші командири. А хто ж тоді переміг фашистську Німеччину? Мабуть сама вдавилась, або втопилась... Та й сама постать автора викликає відразу - просидів усю війну у погребі під Києвом, у 43-у разом з німцями чкурнув на Захід - які у цього ... можуть бути спогади?