|
| Написано: |
2021 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Твір додано: |
01.05.2024 |
|
| Твір змінено: |
01.05.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(2 МБ)
|
|
| Опис: |
Підшибякін С. В. Антитерористична операція на Сході України в українсь-
кому суспільному дискурсі (2014–2018). – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за спеціаль-
ністю 032 “історія та археологія”. – Національна академія сухопутних військ імені
гетьмана Петра Сагайдачного. – Львів, 2021.
У дисертації проаналізовано український суспільний дискурс щодо прове-
дення антитерористичної операції (АТО) на Сході України у 2014–2018 рр. До-
слідження проводиться на перетині вивчення сучасної історії України, мистецтва
ведення війни у новітніх умовах гібридності, російсько-українських відносин після
2014 р. на тлі глобальної геополітики та теорії масових комунікацій. Головна ідея
роботи полягає у відтворенні сюжетів, які стосуються відображення передумов та
причин АТО в окремих частинах Донецької та Луганської областей (проросійських
виступів, проголошення т. зв. «ДНР» та «ЛНР» та проєкту «Новоросія»), перебігу
АТО на Сході України та спроб дипломатично-правового врегулювання конфлікту
в українському суспільному дискурсі 2014–2018 рр., використовуючи для цього
широке коло джерел – офіційні документи та матеріали державних органів влади і
управління, міждержавні угоди України з іншими державами, матеріали міжна-
родних тематичних конференцій і зустрічей, які відбувалися в руслі Нормандського
та Мінського форматів, стенограми засідань українського парламенту, матеріали
соціологічних моніторингів, мемуаристику, щоденникові та публіцистичні нотатки,
репортажі щодо учасників АТО та волонтерів, пресу, матеріали Інтернет-ресурсів,
спеціальну наукову літературу, доробки аналітичних центрів.
Зазначено, що стан дослідження та його джерельна база на сучасній стадії
перебувають у процесі становлення, періодичного перегляду вже здійснених напра-
цювань та постійного залучення щоразу нових позицій літератури та джерел.
Відтворено українські оцінки щодо проросійських виступів на Сході України
та проголошення т. зв. «ДНР» та «ЛНР». Зауважено, що для представників влади,
що сформувалась після перемоги Євромайдану, та наближених до неї медійних
3
ресурсів початок подій на Сході України, зокрема проголошення псевдореспублік
«ДНР» та «ЛНР» були наслідком діяльності російських диверсантів, які, використо-
вуючи місцеві сепаратистські середовища та підтримуючи їх фінансово і забез-
печуючи озброєнням та екіпіруванням, мали на меті дестабілізувати ситуацію на
Півдні та на Сході України, а в подальшому ліквідувати її як державу. Натомість
проросійські середовища наголошували, що ситуація навколо виникнення т. зв.
«ДНР» та «ЛНР» було просто відповіддю на «неефективні дії» офіційного Києва,
який не бажав спілкуватися із мешканцями Східної України, не давав можливості
регіонам самостійно розпоряджатися власними фінансовими надходженнями,
ігнорував питання надання російській мові статусу державної і взагалі нав’язував
Донбасу непопулярну тут ідею євроінтеграції, та, за визначенням радикальних
лівих кіл, «неонацистську» ідеологію».
Вивчено реакцію громадян України на проєкт «Новоросія». Стверджено, що в
Україні середовища, наближені до тодішнього президента П. Порошенка, сприй-
мали «новоросійський» міф як виключно план, штучно створений російською
владою для створення на території України дестабілізаційних центрів з метою
подальшого розколу українських теренів та цілковитого знищення Української
держави. Тому оголошення у травні 2015 р. заяви про призупинення проєкту
«Новоросія» П. Порошенко оголосив своїм найбільшим досягнення за перший рік
президентства. Зі свого боку, для проросійських середовищ «Новоросія» була
своєрідним «антиглобалістським проектом «русского міра», спрямованим проти
Заходу та характерних для нього ліберальних цінностей, які для слов’янського,
окремого «русского» світу, були неприродніми, якщо не неприйнятними. Однак
як прозахідні, так і проросійські осередки були єдині в переконанні, що провал
«новоросійської» стратегії був пов’язаний із недостатньою підтримкою зі сторони
російської влади.
Реконструйовано візії українського соціуму щодо початку АТО на Сході
України та перебігу військової кампанії 2014 р. Стверджено, що представники
парламентських фракцій ВО «Свобода», «Народного фронту», «Батьківщина» та
«УДАР» і наближені до них позафракційні народні депутати України підтримали
4
початок АТО, хоча у «Свободі» та «Батьківщині» вважали такі заходи недос-
татніми, переконуючи, що більш доцільно було оголосити в зоні бойових дій
воєнний стан, аби якомога швидше звільнити окуповані російськими терористами
українські території. В той же момент, представники проросійського сектору у ВРУ
із Партії регіонів та КПУ стояли на тій позиції, що українське державне керів-
ництво, яке очолило державу після перемоги Революції гідності, було більш на-
лаштоване на «руйнацію єдності України» та на вбивство «мирного населення
Донбасу», аніж на пошук шляхів до діалогу та досягнення компромісів всередині
суспільства. Відтак, як альтернативу військовому сценарію це середовище пропо-
нувало надання російській мові статусу державної, федералізацію України та пере-
дачу більших владних повноважень із Києва у регіони. З цих же позицій політики
проросійського сектору оцінювали й наступні етапи кампанії 2014 р. включно із
Іловайською трагедією серпня 2014 р.
Досліджено сприйняття українським суспільством російсько-українського
протистояння у 2015–2018 рр. Однією із перших операцій ворога під час кампанії
2015 р. став його масштабний наступ у січні–лютому на т. зв. Дебальцівський
плацдарм. Події у Дебальцевому в Україні були оцінені по-різному. Для оточення
тодішнього президента України Петра Порошенка, прем’єр-міністра України Арсе-
нія Яценюка та голови парламенту Володимира Гройсмана вихід ЗСУ та Нацгвардії
із «дебальцівського виступу» був повністю виконаною успішною операцією. У той
же час лунали й думки про засудження українського відступу, який, начебто,
сприяв подальшому нарощуванню сил противником, або ж й взагалі про запере-
чення у проросійських колах взагалі будь-якої необхідності та доцільності про-
довження військових дій на Сході України і при цьому висловлювались пропозиції
із проведення прямих переговорів з РФ про спільні зусилля з припинення вогню з
метою забезпечення миру на Донбасі. Водночас думки, поширені серед медійного
та експертного середовищ, відзначалися більшою критикою дій політичного та
воєнного керівництва на тлі Дебальцевого. Втім у відверто проросійських колах
безініціативність українського керівництва вважали усвідомленим і пов’язували як
із небажанням української сторони визнавати факт оточення, так і з наголошенням
5
на тому факті, що саме за наполяганням бойовиків не було укладено негайного
перемир’я. Подібно в Україні розглядали й бої за Донецький аеропорт, особливо
події січня 2015 р., Павлопіль-Широкинську операцію (10–15 лютого 2015 р.),
розпочату полком «Азов», бої 18–19 грудня 2016 р. під м. Світлодарськом та січня
– лютого 2017 р. в районі м. Авдіївки на Донеччині.
Визначено українські рефлексії щодо Мінських угод та реакцію в Україні на
законодавче врегулювання статусу окремих районів Донецької та Луганської об-
ластей (ОРДЛО). В Україні по-різному оцінюють результати підписаних Мінських
угод, проте помітна тенденція до критики їхніх основних положень. Якщо набли-
жені до Президента України середовища намагаються переконати суспільство в
ефективності досягнутих домовленостей та наголосити на їхньому важливому
значенні для забезпечення політичної стабільності та гарантування національної
безпеки держави, то опозиційні сили все частіше закидають владі нерішучість у
переговорному процесі. Законодавче врегулювання особливого статусу ОРДЛО,
починаючи із 2014 р., стало предметом активних та почасти бурхливих внутріш-
ньо-українських дискусій як, насамперед, в політичному секторі під час прийняття
відповідних законів та постанов парламенту, так і на рівні ЗМІ та експертного
середовища. Якщо у 2014–2015 рр. диспути відбувалися навколо потенційної за-
грози подальшої руйнації територіальної цілісності України шляхом внесення до
Конституції норми особливого статусу частини Донбасу, окупованого РФ, то вже у
2018 р. з одного боку йшлося про критику влади у зволіканні із визнанням РФ
державою-агресором та нерішучості дій на зовнішньополітичній арені, а з іншого –
у побоюванні політичних опонентів президента щодо того, що глава держави,
використовуючи чинник Донбасу, значно розширить та посилить власні повнова-
ження напередодні президентських виборів 2019 р.
Ключові слова: Антитерористична операція на Сході України, український
суспільний дискурс, гібридна війна, російська агресія. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
АНОТАЦІЯ ........................................................................................................ 2
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ .......................................................... 13
ВСТУП ................................................................................................................ 15
РОЗДІЛ 1. СТАН ДОСЛІДЖЕННЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА,
МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ....................................... 20
1.1. Історіографія та джерела проблеми ........................................................... 20
1.2. Методологія дослідження ........................................................................... 54
Висновки до розділу 1 ...................................................................................... 68
РОЗДІЛ 2. ПЕРЕДУМОВИ ТА ПРИЧИНИ АТО В ОКРЕМИХ
РАЙОНАХ ДОНЕЦЬКОЇ ТА ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТЕЙ .................... 70
2.1. Проросійські виступи. Проголошення т. зв. «ДНР» і «ЛНР» ................. 70
2.2. Проєкт «Новоросія» .................................................................................... 92
Висновки до розділу 2 ...................................................................................... 110
РОЗДІЛ 3. ПЕРЕБІГ АТО ............................................................................... 112
3.1. Початок АТО. Кампанія 2014 р. ................................................................ 112
3.2. Російсько-українське протистояння в 2015–2018 рр. .............................. 145
Висновки до розділу 3 ...................................................................................... 173
РОЗДІЛ 4. СПРОБИ ДИПЛОМАТИЧНО-ПРАВОВОГО
ВРЕГУЛЮВАННЯ КОНФЛІКТУ ................................................................ 177
4.1. Мінські угоди ............................................................................................... 177
4.2. Статус окремих районів Донецької та Луганської областей .................. 190
Висновки до розділу 4 ...................................................................................... 208
ВИСНОВКИ ....................................................................................................... 210
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ....................................................... 216
ДОДАТКИ .......................................................................................................... 276
|
|
|
