|
| Написано: |
2020 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Твір додано: |
21.09.2024 |
|
| Твір змінено: |
21.09.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(1.6 МБ)
|
|
| Опис: |
Підодвірна М. І. «Феномен ненадійного наратора в український
прозі ХХ століття: історико-літературний вимір» – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних
наук (доктора філософії) за спеціальністю 10.01.01 «Українська література»
(014.01 – Українська мова і література). – Тернопільський національний
педагогічний університет імені Володимира Гнатюка. Тернопільський
національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка,
Міністерство освіти і науки України, Тернопіль, 2020.
У дисертації досліджено феномен ненадійного наратора в українській
прозі ХХ століття. Виокремлено тенденції виникнення ненадійної нарації в
українській літературі 20-30-х рр. ХХ ст. і на цій основі доведена
закономірність її майстерної реалізації у творах В. Винниченка («На той
бік»), Миколи Хвильового («Я (Романтика)»), В. Домонтовича («Доктор
Серафікус»), Майка Йогансена («Подорож ученого доктора Леонардо…»),
Ґео Шкурупія («Двері в день»). Проаналізовано типи ненадійного наратора у
постмодерністських романах Ю. Андруховича («Рекреації», «Московіада»,
«Перверзія»). Здійснено наративний аналіз зазначених творів, враховуючи
їхній жанр, стиль та розповідну форму. З цією метою використано й
систематизовано теоретико-методологічні підходи зарубіжних та українських
науковців, що стосуються становлення ненадійного наратора як
літературознавчого концепту. У дисертації опираємося на праці відомих
дослідників наратології В. Бута, Ж. Женетта, А. Нюннінга, Дж. Принса,
Ш. Ріммон-Кенана, Дж. Фелана, М. Флудернік, С. Четмена, В. Шміда;
теоретиків літератури Р. Барта, М. Бахтіна, Ю. Лотмана, Ц. Тодорова;
представників школи рецептивної естетики У. Еко, В. Ізера, Р. Інґардена;
українських літературознавців Р. Гром’яка, Т. Гребенюк, Т. Гундорової, 3
С. Журби, Н. Лобас, Л. Мацевко-Бекерської, І. Папуші, Н. Римар,
М. Руденко, В. Сірук, М. Ткачука, Я. Цимбал, Т. Черкашиної та ін.
Застосування культурно-історичного, порівняльно-типологічного,
структурно-функціонального, психологічного, біографічного методів, а
також елементів інтертекстуального, герменевтичного, наратологічного та
рецептивного підходів дало змогу відкрити нові шляхи інтерпретації, цілісно
проаналізувати експериментальну манеру викладу письменників та довести
їхнє особливе місце у розвитку інтелектуальної української літератури ХХ
століття.
В українському літературознавстві досліджено лише окремі жанрово-
стильові аспекти творчості В. Винниченка, Миколи Хвильового,
В. Домонтовича, Майка Йогансена, Ґео Шкурупія, Ю. Андруховича. Серед
останніх досліджень слід відзначити студії О. Боярчук, Т. Белімової,
М. Гірняк, В. Денисенка, С. Журби, Ю. Загоруйко, О. Капленко,
Я. Кулінської, Н. Лобас, Л. Мацевко-Бекерської, О. Наумової, В. Панченка,
Л. Печерських, М. Руденко, Я. Цимбал, Т. Черкашиної, О. Чумаченко та ін.
Проте цілісне дослідження, в центрі якого поставала б інстанція наратора,
естетичне враження, яке виникає в ході його розповіді, на сьогодні відсутнє.
У цьому й полягає актуальність теми нашої дисертації.
У дисертаційній роботі вперше на матеріалі творів української
літератури ХХ століття досліджено засади ненадійної нарації та особливий
статус ненадійного наратора як ключової фігури, яка забезпечує історико-
літературні виміри експериментального письма; з належною повнотою
проаналізовано інстанцію наратора та моделі ненадійної нарації у текстах
В. Винниченка («На той бік»), Миколи Хвильового («Я (Романтика)»),
В. Домонтовича («Доктор Серафікус»), Майка Йогансена («Подорож ученого
доктора Леонардо…»), Ґео Шкурупія («Двері в день»); досліджено наративну
організацію постмодерністського тексту: окреслено ефект ненадійності
наратора й обґрунтовано його типи у романах Ю. Андруховича «Рекреації»,
«Московіада», «Перверзія». 4
Доведено, що кожен з письменників відкинув на марґінеси традиції
класичної літератури та створив зовсім іншу прозову конструкцію, що
ґрунтується на експериментах з принципами організації та структуруванням
художнього тексту, жанрами й викладовими формами. Отже, автори не
просто комунікували з читачем, вони пропонують йому цікаву гру, в якій
канонічні правила не працюють. У ряді текстів (окрім «Я (Романтика)»)
простежуються прояви карнавалізації й актуалізується меніппея як жанрова
традиція, в якій співіснують кілька фабул і сюжетів, а ненадійний наратор є
основним компонентом більш високого рівня композиції. Таким чином
важливо виокремити первину історію, яка у цьому контексті тісно пов’язана
з актом розповідання загалом, та ненадійним наратором зокрема. Звертаємо
увагу на стилістику тексту, позначену підвищеною емоційністю та
посиленою експресивністю, на мотивацію провокативної поведінки наратора.
У повісті «На той бік» В. Винниченка простежуємо гомодієгетичного
наратора, який приховує себе як джерело викладу, в результаті чого рецепція
набуває двоїстих обрисів, і читач протягом усього тексту не має однозначної
оцінки щодо характеристики персонажів і специфіки подій. Протагоніст у
формі третьої особи розповідає про себе, як про інтелектуала, однак читач
через сигнали ненадійності прочитує історію псевдоінтелігента з сумнівними
моральними цінностями та переконаннями.
Специфічність наративної організації новели Миколи Хвильового «Я
(Романтика)» полягає в тому, що автор використав прийом роздвоєння і на
одній фабулі збудував два сюжети: перший розповідає про моральні
випробування та духовні муки, другий – про становлення комуніста та
злочинність ідеології. Категорія сумніву набула глобальних форм, реципієнта
супроводжують суперечливі відчуття, адже за допомогою засобів
романтизації до злочинця формується позитивне ставлення. У цій наративній
стратегії ідеологічна позиція наратора дистанційована від позиції автора, а на
перший план виходять гуманістичні питання. 5
У романі В. Домонтовича «Доктор Серафікус» виділено упередженість
як основну причину ненадійності наратора. Історію розповідає другорядний
персонаж Корвин, який опинився в ситуації любовного трикутника. Відтак
особиста зацікавленість стає визначальним чинником продукування
ненадійної нарації. Корвин як конструктивіст наповнює свою розповідь
лаконічними фразами, складними поняттями, технічно маніпулює з
абстракціями та алюзіями, що забезпечує ефект неоднозначності: якщо
відкинути переконливий тон наратора і вникнути в зміст повідомлюваного,
то реципієнт розуміє, що причиною ненадійної нарації є почуття заздрості,
що спонукає Корвина будувати таку оповідь, в якій його друг Серафікус
виглядав би невдахою.
Виразні ознаки меніппеї простежуємо в романах Ґео Шкурупія «Двері в
день» і Майка Йогансена «Подорож ученого доктора Леонардо…».
Досліджено, що наратор метажанру завжди ненадійний, а архетипом
діяльності такого суб’єкта висловлювання є трикстер, який провокує
суперечливу інтерпретацію. У романі Ґео Шкурупія «Двері в день»
ненадійним наратором вважаємо Теодора Гая, який описує своє життя,
виправдовуючи сумнівні морально-етичні якості. У тексті неодноразово
акцентується, що він знаходиться у стані зміненої свідомості (сп’яніння,
опіум), а більшість тексту становлять сни, марення і мрії персонажа-
наратора.
Слід відзначити нову форму інтелектуального роману
Майка Йогансена, в основі якої – гра з читачем і структурою твору.
Первинною вважаємо історію, що засвідчує факт написання подорожі
доктора Леонардо і прекрасної Альчести в Слобожанську Швайцарію
екзотичним наратором Доном Хозе Перейрою. У тексті відслідковуємо
парадоксальне явище, коли наратор прямо говорить про схематичність
сюжету, вигаданих персонажів, однак, читачеві важко це сприйняти, адже в
нього немає подібного досвіду, що засвідчує експеримент і з формою, і з
рецепцією. 6
Суцільним експериментом видається література постмодернізму, яка
увиразнює ігровий елемент та вражає різноманітністю свого вияву. Для таких
творів і персонажів характерний духовний стан розгубленості, відносності
істин, правил і доктрин, а це передбачає експеримент з формою та змістом.
Постмодернізм відкидає і заперечує реалістичну надійну розповідь, ігнорує
причино-наслідкові зав’язки. Проте прослідковуємо співзвучність
емоційного тону і загального враження, що спонукають читача до пошуку
певного змістового центру. Отже, констатуємо, що роль і відповідальність
читача в цей час помітно зростають. У кінці 80-х рр. ХХ ст. відбувається
«реабілітація» карнавалу, а гра стає основним принципом організації
художнього дискурсу. У цьому контексті розглядаємо інстанцію наратора у
трилогії Ю. Андруховича.
У романі «Рекреації» ненадійний наратор постає у ролі режисера, який
організовує фестиваль «Свято Воскресаючого Духу». Паралельну фабулу
творить історія про поетів, що прибули у Чортопіль. Вважаємо, що основною
ознакою ненадійного наратора є приховування «голосу» Павла Мацапури у
власному тексті. Свідченням цього є його грандіозна поява у фіналі роману,
яка супроводжує акт самовикриття.
Роздвоєння сутності Отто фон Ф. є своєрідним прийомом, що зумовлює
ефект ненадійності у романі «Московіада». Опозиція голосів «ти-я» є
основним принципом компонування тексту, а стиль викладу виводить на
авансцену категорію сумніву, бо найчастіше співіснують кілька версій подій.
Реальність та ірреальність переплітаються, наратор-персонаж визнає
неправдоподібність власної історії і паралельно акцентує на правильності
сказаного. На нашу думку, Ю. Андрухович досягає цього ефекту за
допомогою жанрових ознак меніппеї та наративної стратегії ненадійного
наратора.
Роман-пастиш «Перверзія» вважаємо найскладнішим за структурою. У
творі диференціюємо маску автора, маску наратора, маску персонажа, які
відіграють особливу роль у тексті. У романі порушуються моральні, 7
ідеологічні, релігійні норми, а також принципи текстотворення. Звертаємо
увагу, що наратор заплутується у версіях подій, не приховує «довільності»
своєї історії, вигадки, провалів у пам’яті, короткозорості. «Перверзійний»
персонаж змінює імена, подобу, лінію поведінки. Саме тому трансформація,
деконструкція, переоцінка цінностей є основними характеристиками
художнього світу Ю. Андруховича, в якому карнавал набув ознак кітчу.
Сумнів є основою твору, адже вагаються всі учасники комунікативного акту:
і наратор, і нарататор, і персонажі. Тому ключову роль відведено
ерудованому читачеві, який здатен зрозуміти складну літературну форму і
виявити ненадійного наратора авантюрної розповіді.
Дослідження доводить, що у тексті, в якому функціонує ненадійний
наратор, паралельно співіснують кілька фабул і сюжетів, а поліфонію
ненадійної нарації творять голоси ненадійного наратора та імпліцитного
автора. Така мелодія двох інстанцій формує ідею, єдиний символічний смисл,
який неможливо пізнати, якщо роз’єднати «дует». Один текст містить дві
інтонації, які репрезентують різні історії. Свою лінію веде ненадійний
наратор, який тим чи іншим способом проговорюється, видає себе. І в цей
момент на перший план виходить імпліцитний автор як носій основних
цінностей тексту. Відтак відбувається нашарування смислів, що, зазвичай,
суперечать одне одному. У цьому контексті виправданим є невласне пряме
мовлення як контамінація голосів вище зазначених наративних інстанцій.
Таким чином, визначивши у вибраних творах ознаки ненадійної нарації
та ефект, що виникає при цьому, наголошуємо, що розуміння вище
зазначеного феномену дозволяє увиразнити смисли та активізувати роль
читача.
Отримані результати дисертаційної роботи сприяють поглибленню
знань про феномен ненадійного наратора в українській прозі ХХ століття;
відкривають нові можливості у літературознавчому вивченні проблем жанру,
стилю, розповідних форм; окреслюють наративні стратегії прози
В. Винниченка, Миколи Хвильового, В. Домонтовича, Майка Йогансена, Ґео Шкурупія, Ю. Андруховича, в яких центральне місце займає ненадійний
наратор.
Ключові слова: ненадійний наратор, наративна стратегія, меніппея,
карнавалізація, іронія, жанр, авторський стиль, рецепція. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ВСТУП ............................................................................................................. 17
РОЗДІЛ 1. НЕНАДІЙНИЙ НАРАТОР ЯК ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧИЙ
КОНЦЕПТ ....................................................................................................... 26
1.1. Літературознавча традиція у дослідженні ненадійної нарації. ....... 26
1.2. Риси ненадійності у структурі меніппеї. .......................................... 41
1.3. Ненадійний наратор у постмодерністському тексті. ....................... 50
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 1.................................................................... 63
РОЗДІЛ 2. МОДЕЛІ НЕНАДІЙНОГО НАРАТОРА В УКРАЇНСЬКІЙ
ПРОЗІ ПЕРШОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ ............................................. 68
2.1. Прихована гомодієгетична нарація у повісті В. Винниченка «На той
бік» ................................................................................................................ 68
2.2. Ненадійна розповідь «роздвоєного» наратора в новелі Миколи
Хвильового «Я (Романтика)» ...................................................................... 91
2.3. Упередженість як симптом ненадійного наратора у романі
В. Домонтовича «Доктор Серафікус» ......................................................... 98
2.4. Новаторство Майка Йогансена у реалізації феномену ненадійного
наратора в романі «Подорож ученого доктора Леонардо…» .................. 130
2.5. Інтелектуальний експеримент з наративною формою у романі Ґео
Шкурупія «Двері в день» ........................................................................... 111
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2.................................................................. 145
РОЗДІЛ 3. ІНСТАНЦІЯ НЕНАДІЙНОГО НАРАТОРА В РОМАНАХ
Ю. АНДРУХОВИЧА .................................................................................... 148
3.1. Наратор-режисер у романі «Рекреації» .............................................. 148
3.2. Наратор-alter ego у романі «Московіада» .......................................... 160
3.3. Наратор-маска в романі «Перверзія» ................................................ 178
ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 3.................................................................. 189
ВИСНОВКИ .................................................................................................. 191
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ...................................................... 205
|
|
|
