Наталія Петрушко » Західна Волинь у польсько-радянських відносинах в 1919–1926 рр.: безпекові аспекти
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Західна Волинь у польсько-радянських відносинах в 1919–1926 рр.: безпекові аспекти

Дисертація
Написано: 2025 року
Розділ: Історична
Твір додано: 15.11.2025
Твір змінено: 15.11.2025
Завантажити: pdf див. (3.5 МБ)
Опис: Петрушко Н. С. Західна Волинь у польсько-радянських відносинах в 1919–1926 рр.: безпекові аспекти. Кваліфікаційна праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії з галузі
знань 03 «Гуманітарні науки» за спеціальністю 032 «Історія та археологія».
Волинський національний університет імені Лесі Українки. Луцьк, 2025.
Дисертацію присвячено дослідженню безпекової ситуації на території
Західної Волині в контексті польсько-радянських відносин 1919–1926 рр.
Актуальність запропонованої тематики зумовлена необхідністю переосмислення
історичного досвіду регіональної історії у період міждержавної конфронтації, що
набуває особливого значення в контексті сучасних безпекових викликів.
У роботі здійснено аналіз наукового опрацювання обраної тематики, що
включає огляд ключових досліджень, а також підходів до її наукового вивчення
в українській (радянського періоду та доби незалежності) та зарубіжній
історіографії. Окреслено джерельну базу дослідження, до якої увійшли
неопубліковані архівні матеріали з фондів Центрального державного архіву
громадських об’єднань та україніки, державних архівів Волинської, Рівненської
та Тернопільської областей, Національного архіву у м. Кракові, Інституту Юзефа
Пілсудського в Америці, а також опубліковані джерела: збірники документів і
матеріалів, періодичні видання, спогади та публіцистика.
Методологічну основу дослідження становить поєднання
загальнонаукових, міждисциплінарних та спеціальних історичних методів.
Особливу увагу приділено джерелознавчій критичній роботі з архівними
документами, що дозволило комплексно дослідити динаміку безпекової ситуації
на території Західної Волині у 1919–1926 рр. у контексті польсько-радянських
відносин.
Встановлено, що польські політико-ідеологічні підходи щодо державної
належності Західної Волині – інкорпораційна доктрина Р. Дмовського та
федеративна концепція Ю. Пілсудського – відрізнялися за змістом і механізмами
реалізації, проте об’єднувалися спільною метою інтеграції регіону до польського


3



геополітичного простору. З’ясовано, що польським політичним концепціям
протистояла більшовицька модель, що базувалася на експансіоністських засадах
ідеології світової революції та поширення комуністичної влади за межі
більшовицької держави. Волинь у стратегічних планах більшовиків розглядалася
не лише як територія потенційного впливу, а й як плацдарм для подальшого
просування до країн Центрально-Східної Європи.
Встановлено, що після Першої світової війни західноволинські землі були
ареною зіткнення польських, українських та більшовицьких сил, що визначило
специфіку їх безпекової ситуації. Доведено, що попри військову поразку
більшовиків та запровадження тимчасової польської адміністрації у 1919 р.,
радянська сторона здійснювала активну диверсійну й пропагандистську
діяльність, спрямовану на дестабілізацію польського контролю. Проаналізовано
значення польсько-українського союзу 1920 р. та його вплив на формування
стратегічних планів польського керівництва щодо створення буферної зони між
Польщею та більшовицькою Росією. Відтак саме територія Волині стала одним
із ключових театрів бойових дій військової кампанії 1920 р.: після успішного
наступу польсько-українських сил, що включав звільнення Києва,
більшовицький контрнаступ завершився тимчасовою окупацією Волинського
регіону в серпні-вересні 1920 р.
Особливу увагу в дослідження приділено нетривалому періоду
більшовицької окупації краю 1920 р., що супроводжувалася розгортанням
адміністративного й військового контролю над територією. У цей час на Волині
формувалися революційні комітети (ревкоми), що виконували функції місцевої
влади, а також створювалися органи правопорядку, військової адміністрації й
радянські репресивні структури. Усе це засвідчувало прагнення більшовицького
керівництва оперативно встановити контроль над регіоном та інтегрувати його
до радянської держави. Однак, поразка Червоної армії під Варшавою у серпні
1920 р. стала не лише стратегічним успіхом польсько-українських військ, а й
визначальним поворотним моментом польсько-радянської війни. Розгром
більшовицьких військ змусив керівництво РСФРР відмовитися від негайної


4



експансії до країн Центральної Європи та перейти до дипломатичного
врегулювання конфлікту. Це ознаменувало початок переговорного процесу, який
завершився підписанням Ризького мирного договору 18 березня 1921 р., що
визначив нові кордони між Польщею, РСФРР і УСРР.
З’ясовано, що встановлення офіційних дипломатичних відносин з
Польською державою не означало остаточної відмови більшовицького
керівництва від територіальних претензій щодо Західної Волині. Це проявлялося
як у затягуванні процесу демаркації нового державного кордону, так і в активній
підтримці прокомуністичної діяльності на польській території, спрямованої на
дестабілізацію влади Другої Речі Посполитої. Встановлено, що вигідне
географічне розташування Волині та природні умови були сприятливими для
розгортання ліворадикальної антипольської збройної боротьби. Саме
більшовицька диверсійна діяльність стала однією з головних безпекових загроз
як на загальнодержавному, так і регіональному рівнях.
Значне місце в системі антипольської діяльності займала більшовицька
агітаційна робота, яка була не лише допоміжним елементом у здійсненні
збройних диверсійних акцій, але й становила вагомий інструмент політичного
впливу. Основне завдання – формування ворожого ставлення до польської влади
серед місцевого населення, дестабілізація суспільно-політичної ситуації в регіоні
та легітимація більшовицького устрою як ідеологічної та політичної
альтернативи польській адміністрації. Для реалізації інформаційно-
пропагандистських заходів активно залучалися представники місцевого
населення, що дозволяло більшовицьким агентам охоплювати різні соціальні
групи населення та формувати сприятливе середовище для поширення
комуністичних ідей.
Центральне місце в організації антипольської диверсійної діяльності
посідав Закордонний відділ ЦК КП(б)У («Закордот»), що координував
революційний рух у Польщі та здійснював підпільну й пропагандистську роботу.
Нейтралізація польськими правоохоронними органами «Закордоту» влітку
1921 р. лише частково стримала подальший розвиток антипольського руху.


5



З’ясовано, що після завершення польсько-більшовицької війни польська
влада Другої Речі Посполитої продовжувала співпрацювати з екзильним урядом
УНР, розглядаючи його як чинник зміцнення своїх східних кордонів.
Охарактеризовано діяльність Повстансько-партизанського штабу під
керівництвом генерала Ю. Тютюнника, який координував формування
антибільшовицьких повстанських загонів на території Волинського воєводства.
Простежено участь волинських формувань у Другому Зимовому поході. Окрему
увагу в дослідженні приділено подальшій активності українських повстанських
формувань, сформованих із колишніх вояків Армії УНР, які у першій половині
1920-х рр. діяли на території Волинського воєводства та продовжували надвати
підтримку польській стороні, реалізовуючи диверсійно-розвідувальні операції
проти більшовицької влади.
Доведено, що з метою легітимізації власних диверсійних операцій
радянські спецслужби запровадили практику використовувати колишніх вояків
Армії УНР, зокрема Ю. Тютюнника, що дозволяло більшовикам маскувати
антипольські дії під український національно-визвольний рух. Подальша
більшовицька діяльність була інституціоналізована через наступні підпільні
структури – Українську національну повстанську організацію (УНПО) та
Українську революційно-повстанську організацію (УРПО), які продовжували
стратегію «Закордоту». Збройні підрозділи наприкінці 1921 р. – на початку
1925 р. формувала також Волинська окружна організація КПЗУ, яка мала на меті
підняти загальновоєводське збройне повстання.
У роботі проаналізовано діяльність польських безпекових структур,
спрямовану на стабілізацію суспільно-політичної ситуації та нейтралізації
осередків більшовицького підпілля на території Волинського воєводства.
Зазначимо, що основними контрзаходами були розвідка, обшуки, арешти,
допити, пошукові операції тощо. Регулярна звітність – щотижнева, щомісячна,
щоквартальна – дозволяла відстежувати переміщення підозрюваних,
попереджати диверсії, реагувати на вже здійсненні протиправні дії та


6



координувати пошукові заходи. Важливу роль у боротьбі з більшовицькою
активністю також відігравали суд та прокуратура.
Дослідження засвідчило, що стабілізація безпекової ситуації у
Волинському воєводстві в середині 1920-х рр. була результатом низки чинників,
зокрема призначення на посаду волинського воєводи генерала Б. Ольшевського
та створення КОП у 1924 р., рішення Політбюро ЦК РКП(б) від 25 лютого
1925 р. та ІІ з’їзду КПЗУ (25 жовтня 1925 р.) про згортання активних
диверсійних операцій, а також судові процеси над учасниками антипольських
повстань (1925–1926 рр.). Позитивно вплинув на спад комуністичного руху й
травневий переворот Ю. Пілсудського 1926 р.
Наукова новизна дисертації полягає у здійсненні комплексного аналізу
безпекової ситуації на території Західної Волині в 1919–1926 рр. у контексті
польсько-радянських відносин. Зокрема, вивчено характер і динаміку
безпекових викликів у регіоні, досліджено прокомуністичну активність у краї в
1919–1920 рр. та протидію їй польських безпекових структур, простежено
діяльність збройних більшовицьких загонів у Західній Волині в умовах
відновлення польської адміністрації у 1921 р., а також проаналізовано радянську
агітацію та форми прояву ліворадикального руху у 1922–1926 рр.
Практичне значення одержаних результатів визначається можливістю їх
використання для подальшого розвитку наукових студій, присвячених
міжвоєнній історії Волині та Польщі. Матеріали дисертації можуть бути
інтегровані в освітній процес під час викладання історії України, всесвітньої
історії, а також спеціальних курсів з історії міжнародних відносин та
регіональних студій. Результати дослідження мають прикладне значення для
фахівців у сфері правоохоронних та безпекових інституцій України, а також у
процесі професійної підготовки відповідних кадрів.
Ключові слова: Друга Річ Посполита, Польща, Волинське воєводство,
Поліське воєводство, інкорпорація, асиміляція, федерація, прометеїзм,
міжвоєнний період, спеціальні служби, польсько-радянський кордон, безпека
держави, Луцьк, Волинь, армія УНР.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.