Тетяна Петрова » Українська термінографічна критика: історія, теорія, практика
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Українська термінографічна критика: історія, теорія, практика

Дисертація
Написано: 2024 року
Розділ: Наукова
Твір додано: 28.05.2024
Твір змінено: 28.05.2024
Завантажити: pdf див. (13.1 МБ)
Опис: Петрова Т. О. Українська термінографічна критика: історія, теорія, практика. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за
спеціальністю 10.02.01 «Українська мова». – Донецький національний
університет імені Василя Стуса, Одеський національний університет імені
І. І. Мечникова, Вінниця, Одеса, 2024.
У дисертації вперше в українському мовознавстві всебічно й ґрунтовно
вивчено становлення і розвиток української термінографічної критики як
самостійного міждисциплінарного напряму, схарактеризовано його статус,
ієрархійну структуру, методологійні засади, метамову, базовий жанр тощо.
Відповідно до мети й завдань дослідження розгорнуто описано історію
термінографічної критики, виокремлено теоретичні засади, опрацьовано її
вітчизняну термінографічну практику, виділено різновиди рецензій, критерії
аналізування термінологічних словників тощо. Матеріал дослідження – тексти
рецензій на термінологічні словники (понад 200 найменувань), що надруковані в
українських періодичних фахових лінгвістичних часописах, галузевих вісниках,
збірниках, а також корпус спеціальних словників, які слугують для рецепції
національної термінології певних галузей знань.
З’ясовано, що в сучасному українському й зарубіжному мовознавстві
термінографічну критику як напрям не засвідчено, однак простежено, що в
Україні критика термінографічних джерел як наука спроєктована на практичну
діяльність, розвивається впродовж понад 130-ти років. Установлено, що
термінографічна критика – (1) самостійний розділ термінографії, об’єктом
дослідження якого є термінографічні праці, а предметом – експертування
термінологічних словників щодо засад їх упорядкування, принципів
лексикографічного презентування термінології певної дисципліни;
(2) систематизована галузь знань, яка має три підрозділи – історію, теорію,
практику, кожен із яких виформував підпідрозділи щодо вивчення особливостей
критики академічних термінографічних джерел і критики навчальних


3
термінографічних джерел (її напрямів – шкільної, професійно-технічної,
університетської); (3) комплексна наука, в основі знань якої наукові положення
різних дисциплін з однаковою теоретичною базою.
Власна методологійна основа (об’єкт, предмет, завдання, методи, жанр)
термінографічної критики розпрацьована й усталена. Її функції (оцінювальна,
інформативно-довідкова, комунікативна, культурно-історична) значущі для
вдосконалення та примноження здобутків термінографії.
У широкому контексті лінгвоісторіографії описано становлення і
специфіку власної історії, а також теорії та практики української
термінографічної критики як самостійного наукового напряму. Відстежено, що
вона започаткована 1893 р.: зафіксовано на сторінках львівського часопису
«Дѣло», у якому проекспертовано перекладний правничий словник
К. Левицького. Простежено виформування зв’язку словник ↔ рецензія, що
закладає підвалини термінографічної критики, а відповідно, увиразнюється її
взаємозв’язок із термінографією. З огляду на суспільно-політичні процеси,
історичні події, що відбувалися в різні роки на теренах України, наявність
часописів, у яких рецензують словники, кількість надрукованих словників у
певний період, оцінку їх значущості тощо, виокремлено такі етапи розвитку
української термінографічної критики й основні тенденції її поступу: І етап –
кінець ХІХ ст. – 10-і рр. ХХ ст. (несхвалення «московських моделей»); ІІ етап –
20-і рр. ХХ ст. (спонукання до використання національних ресурсів); ІІІ етап –
30-і рр. ХХ ст. (гостра критика створення словників на автохтонній основі);
ІV етап – 40-і рр. ХХ ст. (поверхове експертування словників для остарбайтерів
у воєнні роки, застій); V етап – 50–80-і рр. ХХ ст. (антиукраїнські погляди,
розхитаність підходів щодо аналізу питомих і чужомовних одиниць); VІ етап –
кінець ХХ ст. – початок ХХІ ст. (рекомендації щодо розбудови українського
термінофонду, актуалізації кращих лексикографічних традицій).
Схарактеризовано термінополе метамови термінографічної критики, його
макрополе – «термінографічна критика», яке формують два мікрополя – «теорія
та історія термінографічної критики» і «практика термінографічної критики».


4
Установлено, що її власна метамова неоднорідна за складом, оскільки
розбудовується переважно з опертям на ресурси суміжних наук.
Відстежено, що на синхронному зрізі метамови критики термінографічних
джерел слов’янських мов мають передусім повні термінологічні паралелі.
Зіставивши ключові метаодиниці критики в слов’янських мовах, засвідчено
своєрідність метамови української термінографічної критики: стійкий опір
політиці зросійщення, оберігання національних термінотвірних традицій,
випрацювання численних синонімів для підбирання кращого найменування
спеціальному поняттю.
Умотивовано, що лінгвістична експертологія і термінографічна критика –
генеалогічно пов’язані розділи в межах прикладної лінгвістики. Здійснення
порівняльно-зіставного аналізу особливостей лінгвістичного експертування і
термінографічного рецензування дало змогу виявити, що це рівнозначні (але не
тотожні) практики оцінювання, їм властиві спільні ознаки. З огляду на отримані
результати обґрунтовано потребу підвищення статусу рецензії та рецензування
термінологічного словника й визнання їх статусу як термінографічної
експертизи й термінографічного експертування. Запропоновано запровадити до
наукового обігу ці терміни й подано їх авторські дефініції.
З’ясовано, що наприкінці ХІХ ст. учасники Наукового товариства імені
Т. Шевченка починають системно розвивати теорію терміна, піднімаючи
престиж української мови і фокусуючи увагу на актуалізуванні автохтонних
ресурсів під час розвою термінології. У 20-і рр. ХХ ст. термін досліджують у
спеціальній функції, постає питання внормування термінології; у 30-і рр. ХХ ст.
термін аналізують як особливу одиницю; у 70–80-і рр. ХХ ст. в Україні і за її
межами розробляють теоретичні положення функційного термінознавства;
у 90-і рр. ХХ ст. в закордонному мовознавстві виформовується соціокогнітивний
підхід до вивчення терміна тощо. На початку ХХІ ст. в закордонному
термінознавстві спостережено багатовекторність підходів до розуміння терміна
(когнітивний, соціокогнітивний, комунікативний тощо), в українській
лінгвістиці постає проблема акцентуалізації національного характеру власної


5

термінології в умовах глобалізування.
Установлено, що на поступ української термінографії (започатковується
1851 р.) упродовж усієї її історії потужно впливала мовна політика, зокрема,
стимулюючи розбудову національного термінофонду, підготування і друкування
словників із вагомою часткою національного складника (20-і рр. – початок
30-х рр. ХХ ст. і на початку ХХІ ст.) чи стримуючи її розвиток, очищуючи
джерела від національної ідентичності (від 1933 р. до кінця 80-х рр. ХХ ст.).
Попри наявні теоретичні й практичні проблеми, українська термінографія
сьогодні прогресує, забезпечує галузі знань термінографічними працями,
виґрунтовуючи власні засади й принципи їх створення. Її перспективу визначено
в (1) розбудові з українськоцентричним орієнтуванням, (2) очищенні від
деструктивних впливів антиукраїнських тенденцій мовної політики, надаючи
перевагу національному принципові, (3) захисті самобутності термінофонду,
національних термінографічних традицій та інтелектуальної спадщини.
Аргументовано окремішність термінологічних словників як спеціального
типу лексикографічних джерел. Проаналізувавши вироблені національні
традиції, визначено, що в Україні поступово накопичується багатий досвід
термінографічного «будівництва»: створюються універсальні, загальнонаукові,
багатогалузеві та вузькогалузеві словники. Новаторські підходи актуалізовані
насамперед щодо способів семантизування термінів та функцій словника:
(а) збільшується кількість мов для професійного перекладу одиниць певних
терміносистем, (б) українська мова починає виконувати функцію вихідної мови
в перекладних працях тощо.
Диференціюючи ознаки загальномовних та спеціальних видань,
запропоновано доповнити наявну класифікацію онімів: на позначення
термінографічного джерела рекомендовано застосовувати термін
термінографонім. Вивчено розвинену систему термінографонімів, установлено
нестійкість традиції називання українських термінологічних словників, що
зумовлено специфікою співвіднесення наявних їх типів із різноманітністю їх
форми, структури та призначення. Сформульовано правила створення


6

термінографонімів.
Відстеживши довгочасність традиції впорядкування спеціальних джерел
академічними установами, їх співробітниками і сформованість її методологійної
основи, запропоновано переглянути структурну організацію термінографії як
науки й виокремити її самостійний розділ – академічну термінографію поряд із
термінографією навчальною. Рекомендовано запровадити до наукового обігу
терміни академічний термінологічний словник і термінологічний словник
академічного рівня, наголошено на відмінності змісту цих понять, подано
авторське їх трактування. Випрацьовано ознаки термінологічного словника
академічного рівня, що збігаються з ознаками ідеального й академічного
словників. У межах навчальної термінографії, що інтерпретовано як потужний
засіб патріотичної освіти, виокремлено три підрозділи: шкільну, професійно-
технічну, університетську.
Схарактеризовано жанрову специфіку рецензії на термінологічний словник
і з’ясовано, що як базовий жанр термінографічної критики та критичного
субдискурсу він ґрунтується на принципі міждисциплінарного підходу до
експертування словника з урахуванням його формальної неоднорідності.
Установлено різновиди і функції заголовків рецензій на термінографічні праці,
запропоновано критерії їх оцінювання. Створено багатоаспектну жанрову
типологію рецензій на термінологічні словники з опертям на систему
розроблених критеріїв їх оцінювання, що виокремлює її потенціал і сприяє
вдосконаленню компонентів.
З огляду на складність рецензування фахових джерел і відсутність чітких
критеріїв їх оцінювання обґрунтовано основні критерії аналізу термінологічного
словника, що спроєктовані на встановлення його наукової цінності, об’єктивний
аналіз концепції, а також на оцінку кількості і якості запропонованої інформації,
ефективності її подання, відповідність запитам користувачів, ступінь
дотримання лексикографічних традицій, наявність / відсутність плагіату,
додержання правил використання першоджерел. Випрацьовано й рекомендовано
до застосування алгоритм поетапного оцінювання термінологічного словника з


7
урахуванням критеріїв його аналізу. З’ясовано, що експертування словників
здійснюється через призму категорії оцінки.
Запропоновано інваріантну модель різнорівневої композиції рецензії
на термінологічний словник, що сприятиме збереженню головних ознак її
жанрової форми та забезпечить її стійкість і життєздатність.
Продемонстровано, що академічні термінографічні праці аналізують
передусім щодо їх наукового рівня, наукової значущості, наслідування кращих
термінографічних національних традицій, наявності / відсутності плагіату тощо.
Навчальні термінологічні словники оцінюють переважно щодо навчального
потенціалу, відповідності практичним потребам користувачів тощо.
Доведено, що рецензії на термінологічні словники мають теоретичну
(систематизування, узагальнення критичних оцінок лексикографічного опису
/виміру/ термінів, параметрів видань, удосконалення теоретико-методологійних
засад метатермінографії) і практичну (створення можливості впорядкування
нових словників, спираючись на кращі способи й принципи відображення
параметрів у вже оцінених різних словниках) значущість.
Установлено національну специфіку українських рецензій, це насамперед
націєцентризм, що зреалізовується в (1) прагненні виокремити чинники, що
вербалізують національну інтелектуальну ментальність народу, національно- й
лінгвокультурологічну роль словника, (2) опиранні всьому «чужому»,
(3) аналізуванні (а) термінів на відповідність мовним правилам, (б) способів і
принципів кодифікування автохтонних одиниць як вербалізаторів історичної
пам’яті, а також (в) актуалізуванні критеріїв оцінювання параметрів різних
рівнів структури видання, що засвідчують формування системи підходів до
експертування термінологічних словників.
Унаслідок вивчення особливостей інтегрального самостійного напряму
термінографічної критики сформульовано дослідницьку перспективу, зокрема,
необхідно (а) виробити шкалу презентування критичних оцінок словників на
підставі аналізу дискурсивного простору рецензій, (б) дослідити феномен
лінгвоперсони рецензента, що вможливить виформування нового лінгвістичного


8
напряму – лінгвоперсонологія критики, (в) виділити ознаки ідіостилю окремого
критика як мовної особистості на підставі аналізу дискурсивного простору його
рецензій тощо.
Ключові слова: алгоритм, дискурс, жанр, ідіостиль, категорія оцінки,
лексикографічний опис (вимір), лінгвоекспертологія, модель, рецензія, термін,
термінографічна критика, термінологічний словник, термінологія, українська
мова.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.