|
| Написано: |
2021 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Додав: |
balik2
|
|
| Твір додано: |
23.01.2022 |
|
| Твір змінено: |
23.01.2022 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(2.1 МБ)
|
|
| Опис: |
Пашаєва К. Ф. Чинники політичної трансформації країн Південного
Кавказу. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за
спеціальністю 052 – Політологія. – Одеський національний університет імені
І. І. Мечникова, Міністерство освіти і науки України, Одеса, 2021.
Дисертаційну роботу присвячено дослідженню чинників політичної
трансформації регіону Південного Кавказу, до якого належать
посткомуністичні країни – Азербайджан, Грузія та Вірменія. Визначення цих
країн як «Південний Кавказ» і досі є джерелом наукових суперечок для
представників різних шкіл політичної науки. Історично Південний Кавказ є
особливим регіоном, оскільки його країни належали до Російської імперії й,
після короткого періоду незалежності, – до Радянського Союзу, який
визначив їх як своє «Закавказзя». Втрата незалежності та самостійності
вплинула на сучасний тип національної ідентичності, політичного й
соціально-економічного устроїю цих країн. Проте з розпадом Радянського
Союзу країни регіону Південного Кавказу почали привертати увагу таких
провідних світових гравців як ЄС, США та НАТО. Ці актори, долучившись
до трансформаційного процесу Азербайджану, Вірменії та Грузії, визначили
їх для себе як «регіон Південного Кавказу». Таким чином, дефініція
«Південний Кавказ» є політичним, а не географічним поняттям, пов’язаним
із перехідними процесами на пострадянському просторі й залученням до
нього глобальних акторів.
Вивчення впливу внутрішніх та зовнішніх чинників на політичну
трансформацію Азербайджану, Грузії та Вірменії може бути корисним для
країн, які так само переживають перехідні процеси. Ситуація в Україні за
роки незалежності має низку спільних рис із тим, що визначає
посткомуністичний розвиток країн РПК. Для України важливим є вивчення
досвіду політичної трансформації таких країн, як Азербайджан, Вірменія та
Грузія, які перебувають на півшляху до демократії або авторитаризму, перш
3
за все для того, щоб попередити негативні тенденції, що заважають всім
перехідним суспільствам розвиватися.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у проведенні
порівняльного аналізу політичної трансформації у країнах Південного
Кавказу крізь призму вивчення чинників, що найбільше впливають на її
перебіг. Аналіз базується на опрацюванні широкого кола джерел з проблем
політико-системної трансформації країн пострадянського простору. Для
вітчизняної політології робота є одною з перших спроб дослідити проблеми
чинників політичної трансформації РПК у їх сукупності.
Вперше:
- на основі концепції неосултанізму та концепції імітаційної/фасадної
демократії здійснено цілісний розгляд політичної трансформації південно-
кавказьких країн та визначено їхні основні проблеми та досягнення на шляху
демократичного транзиту;
- доведено зворотний зв’язок процесів політичної трансформації
Південного Кавказу й глобальних процесів сучасної системи міжнародних
відносин;
- продемонстровано залежність успіхів демократичного транзиту від
історично обумовлених культурних особливостей південно-кавказьких
суспільств;
- визначено сукупність основних внутрішніх та зовнішніх чинників, що
призвели до гальмування процесу політичної трансформації у країнах
Південного Кавказу;
- запропоновано комплексний підхід до проблеми політичної
трансформації регіону Південного Кавказу, що дозволяє проводити
порівняльний аналіз з іншими перехідними країнами.
Набули подальшого розвитку:
- дослідження особливостей державного будівництва у перехідних
країнах за ліберально-демократичним зразком;
4
- характеристика відносин між країнами Південного Кавказу та ЄС, а
також еволюції політики Євросоюзу щодо РПК від Європейської політики
сусідства до Східного партнерства;
- виокремлення основних складових російського впливу на політичну
трансформацію регіону Південного Кавказу;
- вивчення південно-кавказького напрямку зовнішньої політики США.
Уточнено:
- дефініції «трансформація», «Регіон Південний Кавказ», «концепція»,
«стратегія» на основі дослідження праць сучасних українських та зарубіжних
науковців;
- значення політичних цінностей як одного з індикаторів впливу
глобальних акторів на регіональну систему Південного Кавказу.
Досліджуючи чинники політичної трансформації країн регіону
Південного Кавказу авторка виявила їхні спільні та відмінні риси. Цілісне
бачення трансформаційного процесу на Південному Кавказі надало
можливість окреслити основні проблеми трансформації у політичній сфері.
Серед них можна виокремити типові риси посткомуністичної
трансформації: посилення на тлі кризових економічних процесів міжетнічної
ворожнечі, корупції; слабкість інституціональної системи; відсутність
верховенства права та справедливого й прозорого електорального процесу;
нерозвинуте громадянське суспільство та придушення діяльності незалежних
ЗМІ; розквіт клієнталістських мереж. Країни Південного Кавказу та Україна
мають важливі спільні риси: незавершений процес трансформації до
консолідованої демократії; економічні проблеми, пов’язані з корупцією та
неефективним реформуванням. Україна, як і Грузія, прагне інтегруватись до
ЄС і поглибити співпрацю з НАТО, що передбачає значні внутрішні
перетворення, адаптацію та перехід на європейські стандарти й норми.
Нарешті, Україну, як і країни РПК, Російська Федерація розглядає як
невід’ємну частину сфери впливу. Конфлікт на Донбасі та анексія
Кримського півострову є джерелом нестабільності, яке Росія використовує
5
для тиску на зовнішню політику й перешкоджає демократичному розвитку
нашої країни. Тому результати дослідження політичної трансформації країн
Південного Кавказу можуть бути практично використані в Україні для
внесення змін до національної моделі трансформації й розробки подальшої
зовнішньополітичної стратегії.
Найважливішою рисою політичної трансформації країн РПК є
взаємодія та взаємовплив внутрішніх і зовнішніх чинників, що впливають на
перехідні процеси. Ці дві групи чинників безпосередньо або опосередковано
впливають на формування політичного порядку денного. У дослідженні було
виокремлено акторів, які не тільки впливають на перебіг трансформаційного
процесу, а й мають власні інтереси в регіоні – це ЄС, США й Російська
Федерація. США та ЄС додали Південний Кавказ до свого
зовнішньополітичного фокусу за його геостратегічне розташування та
енергетичні ресурси. Проаналізувавши динаміку відносин між ЄС, США та
країнами Південного Кавказу, можна зробити висновок, що політика
західних гравців на Південному Кавказі продемонструвала несуттєві
результати й відсутність прогресу у вирішенні регіональних конфліктів –
нагальної проблеми у контексті демократичного розвитку країн РПК. В свою
чергу РФ, маючи на меті відновлення впливу на пострадянському просторі,
вдається до агресивної політики. Вона маніпулює конфліктами в регіоні для
утримання своїх позицій і протидії розширенню НАТО, що дозволяє
підтримувати стан контрольованої нестабільності на Південному Кавказі,
перешкоджати демократизації країн регіону та їх інтеграції до Великої
Європи. Не менш важливим є енергетичне домінування в регіоні завдяки
інструменталізації залежності Грузії та Вірменії від енергетичних поставок,
що дозволяє Росії впливати на перебіг внутрішньополітичних процесів в
країнах та на їхню зовнішньополітичну орієнтацію. Єдина держава
Південного Кавказу, що менше зазнає енергетичного тиску від Росії, – це
Азербайджан, який, завдяки власним енергетичним ресурсам, налагоджує
економічні відносини з країнами Заходу. Військовий компонент російського
6
тиску складається з розміщення військових баз на території Вірменії,
Південної Осетії та Абхазії разом з продажем озброєнь конфліктуючим
країнам, як у випадку Азербайджану та Вірменії.
Таким чином, незважаючи на те, що здобувши незалежність, три країни
регіону (Азербайджан, Грузія та Вірменія), як і більшість пострадянських
країн, взяли курс на створення ліберально-демократичного суспільства,
процеси демократизації й лібералізації у регіоні РПК виявилися складними й
наразилися на спротив, що безпосередньо було пов’язано з внутрішніми та
зовнішніми чинниками трансформації. Це, в свою чергу, призвело до того,
що політичні системи Вірменії й Грузії не є конкурентними, а розпад
формальних інститутів в таких умовах призвів до їх заміщення
неформальними, тоді як в Азербайджані встановився султаністичний тип
режиму.
Ключові слова: політична трансформація, Південний Кавказ,
Азербайджан, Грузія, Вірменія, ЄС, США, НАТО, Російська Федерація. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ВСТУП……………………………………………………………...……………14
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЧИННИКІВ
ПОЛІТИЧНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ КРАЇН ПІВДЕННОГО КАВКАЗУ..21
1.1. Основні підходи школи транзитології до трансформації недемократичних
суспільств ……………………………………………………………………..…23
1.2. Концепція неосултанізму …………………………………………..………35
1.3. Концепція імітаційної/фасадної демократії……………………………….43
Висновки до розділу 1…………………………………………………………...49
РОЗДІЛ 2. ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНА ТРАНСФОРМАЦІЯ КРАЇН
ПІВДЕННОГО КАВКАЗУ…………………………………………………….52
2.1. Консолідація неосултаністичного режиму в Азербайджані…..…………52
2.2. Чинники нестабільності сучасної Вірменії………………………………..65
2.3. Націоналізм, сепаратизм, громадянський активізм у «грузинських
мріях»……………………………………………………………………………..74
Висновки до розділу 2…………………………………………………………..92
РОЗДІЛ 3. ЗОВНІШНІ ЧИННИКИ ПОЛІТИЧНОЇ ТРАНСФОРМАЦІЇ
НА ПІВДЕННОМУ КАВКАЗІ………………………………………………..95
3.1. ЄС як чинник політичних перетворень південно-кавказького
регіону…………………………………………………..………………………..96
3.2. Чинник США у політичній трансформації країн Південного
Кавказу………………………………………………………………………….109
3.3. РФ і посткомуністична політична трансформація Південного
Кавказу………………………………………………………………………….130
Висновки до розділу 3…………………………………………………………157
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………...159
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………..170
ДОДАТКИ..........................................................................................................200
|
|
|
