|
| Написано: |
2019 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Твір додано: |
03.05.2025 |
|
| Твір змінено: |
07.05.2025 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(1.2 МБ)
|
|
| Опис: |
Парамбуль Ірина Віталіївна. Екзистенціалізм у творчості Валер’яна
Підмогильного: історико-філософський підхід. – На правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських
наук зі спеціальності 09.00.05 – історія філософії. Львівський національний
університет імені Івана Франка. Львів, 2019 р.
У дисертації досліджено екзистенційне філософування у творчості
українського письменника Валер’яна Підмогильного. Виокремлено позиції
у прозі літератора, які були співзвучні з роздумами представників
екзистенційної філософії – Сьореном К’єркеґором, Карлом Ясперсом,
Альбером Камю, Жаном-Полем Сартром. Розкрито персонажів у прозі
Валер’яна Підмогильного Степана Радченка та Марту Висоцьку,
світоглядні засади яких близькі до життєвих установок естетичних
особистостей, наявних у творах Сьорена К’єркеґора. До цих установок
можна віднести: відкидання історичності у стосунках, прагнення до
таємничості в коханні та ототожнення любовних переживань та мистецтва.
Степан Радченко по-справжньому близький естетикові, якого осмислює
данський філософ, адже герой розглядав жінку лише як засіб для
досягнення своїх цілей. Кохання для нього може бути втілене лише в
миттєвості: він заперечує можливість збереження справжнього почуття у
шлюбі. Натомість героїня «Невеличкої драми» Марта Висоцька має
потенціал вийти на етичний рівень життя, адже навіть володіючи
естетичним світоглядом, вона не розглядає людину лише як об’єкт для
досягнення поетичного задоволення. Хоч ця героїня бажає, щоб її любовна
історія була схожа на ідеальний твір мистецтва і навіть припиняє стосунки
з коханим чоловіком задля досягнення такого ідеалу, проте Марта
переосмислює здійснене, а, отже, в її особистості наявне підґрунтя для
розвитку в етичному напрямку.
3
Розглянуто «межові ситуації» смерті, страждання, вини, які
поглинають героїв малої прози В. Підмогильного, в контексті
філософських поглядів Карла Ясперса. Зокрема, проаналізовано повість
«Остап Шаптала», оповідання «Гайдамака» і «Ваня. Серед героїв згаданих
творів виокремлено таких, які, пізнавши глибоку кризу в житті, виросли
духовно і піднеслися на новий рівень існування. Наприклад, Остап
Шаптала пережив «межову ситуацію» через смерть власної сестри і в той
же час відкрив в собі любов до неї. Хлопчик Ваня відчував глибоку
провину через те, що добив помираючого собаку і це змусило його
задуматись над вічними екзистенційними питаннями. Таке трактування
впливу трагічних періодів на життя людини цілковито вписується у
розуміння значення кризових станів Карлом Ясперсом для якого «межова
ситуація» веде до пізнання істинного існування.
Співставлено абсурдних героїв у творах В. Підмогильного Анатолія
Пащенка та Степана Радченка з людиною абсурду у філософії Альбера
Камю. Французький філософ у творі «Міф про Сізіфа» описував сутність
абсурдних персонажів: актора, завойовника, Дон Жуана, Сізіфа. Абсурдна
людина – це не лише та, яка усвідомила абсурдність буття і відсутність у
ньому будь-якого об’єктивного сенсу, але й та, що змогла прийняти її.
Прийняти – не означає підкоритися абсурду, але жити і ставати щасливим
всупереч хаосу, що наповнює світ. Анатолій Пащенко з твору «Повість без
назви» прийняв всю абсурдність існування, однак був за крок до
філософського самогубства. Він не зміг стати абсурдним героєм, що здатен
знайти себе попри абсурд. Радченко навпаки зміг змиритись з абсурдністю,
але абсурд торкнувся лише однієї сфери його життя – стосунків з жінками.
У цьому випадку він схожий на персонажа Дон Жуана, який зміг
змиритися з тимчасовістю справжнього кохання. У роботі проаналізовано
також стан «нудоти», який є практично тотожним поняттю абсурд. Цей
стан осмислюється Жаном-Полем Сартром у романі «Нудота». Це стан
4
позначений цілковитою відсутністю будь-якої опори в житті, відсутністю
новизни та непередбачуваністю смерті. В контексті його філософування
було розглянуто життя Остапа Шаптали – персонажа однойменної повісті
Валер’яна Підмогильного. Здійснено, порівняльний аналіз переживань
Антуана де Рокантена – героя роману французького екзистенціаліста і
Остапа Шаптала – персонажа однойменної повісті українського
письменника. Виявлено, що кожен з них пізнав «нудоту», хаос існування,
проте героєм Ж.-П. Сартра цей стан був означений словами «абсурд» і
«нудота», а в повісті «Остап Шаптала» відсутнє одне конкретне поняття,
що позначало би його переживання. Антуан де Рокантен відчув «нудоту»,
але надалі знайшов свій шлях всупереч пануючому абсурду, тоді як Остап
Шаптала не зміг подолати відсутність будь-якої опори в своєму житті.
Досліджено осмислення Валер’яном Підмогильним проблем
свободи людини та існування Бога в порівнянні з положеннями
атеїстичного екзистенціалізму Жана-Поля Сартра. Виявлено, що,
французький філософ, В. Підмогильний наділяє людину цілковитою
свободою і відповідальністю, відкидаючи будь-які усталені моральні
норми. Це проявляються у ставленні до власних героїв, яке позбавлене
оціночних суджень; у ненав’язуванні своєї думки читачеві, у любові до
людини, незалежно від її моральних якостей. Автор зображує у своїх
творах кардинально протилежних особистостей з різними ціннісними
орієнтирами, однак ставлення до них з боку прозаїка – однакове і
позбавлене осуду. Валер’ян Підмогильний часом змальовував різку зміну у
житті та особисті героїв, тим самим демонструючи, що людина здатна
змінити своє життя і сама є його творцем. Український письменник також
ставить під сумнів те, чи може Бог допомогти людині. «Атеїзм» у ранніх
творах Валер’яна Підмогильного не полягає у запереченні існування Бога,
але виражається у сумніві, чи здатна вища сила допомогти людині і
вплинути на її життя в умовах війни, епідемій та голоду.
5
Здійснено аналіз естетичних позицій Валер’яна Підмогильного.
Автор у своїх творах та в окремих особистих висловлюваннях утверджує
образ митця, який, творячи мистецтво, перебуває на межі між власними
творчими поривами та суспільними проблемами, що потребують
висвітлення. Такий ідеал письменник транслює через дискусію між
Андрієм Городовським та Євгеном Безпальком, які мали кардинально
протилежні позиції щодо покликання митця. Художник Безпалько вважав,
що творча особистість повинна зображувати красу природи – те, що вічне.
Городовський навпаки вважає, що доречніше змальовувати всі перипетії
історичної доби, суспільні проблеми свого часу. Наявність таких двох
кардинально протилежних думок є свідченням перебування Підмогильного
між двома позиціями. Ще одним доказом цього є трансформація
особистості Степана Радченка з роману «Місто» – письменника, який на
початку свого літературного шляху описував людину у вирі історичних
подій, а згодом виявив потребу писати про людей і їхні душевні
переживання. Сам Підмогильний стверджував, що довгий час писав про
самого себе, але прагнув навчитися писати про інших. Слідування двом
протилежним позиціям і намагання творити на межі – це ті ознаки, що
відповідають ідеалу активного митця у поглядах Ж.-П. Сартра та А. Камю,
який повинен занурюватися в історичну реальність, бути небайдужим до
проблем соціуму в якому живе, водночас, не втрачаючи власну творчу
свободу.
На основі архівних документів досліджено життєвий шлях
Валер’яна Підмогильного, який певним чином вплинув на його творчість.
Найважливішими документами для нашого аналізу були: архівно-слідча
справа, листи Валер’яна Підмогильного, рукописи з авторськими
правками, післямова до роману «Місто». Виявлено, що сам літератор жив в
епоху історичних потрясінь, а також особисто переживав ті катастрофи, які
випали на долю його покоління: війна з безперервною зміною влади,
6
репресії проти українських митців, два Голодомори. Відтак, його
зацікавлення «межовими» станами у житті людини, осмислення трагічних
періодів людського існування, абсурдності життя цілком співпадає з
настроями, що панували серед мислителів першої половини ХХ ст. і були
свідками двох світових воєн. Зазначимо, що погляди письменника цілком
вписуються в європейський контекст того часу, а в деяких позиціях
Валер’ян Підмогильний випереджає представників філософії
екзистенціалізму. Зокрема, це стосується філософії абсурду і естетичних
позиції автора.
Ключові слова: екзистенціалізм, абсурд, «межова ситуація»,
«нудота», естетизм, свобода, любов, «Розстріляне відродження». |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ВСТУП c.14
РОЗДІЛ 1. Історико-філософська рецепція творчості Валер’яна
Підмогильного c. 22
1.1. Історіографія дослідження c. 22
1.2. Теоретико-методологічні засади дослідження c. 53
Висновки до Розділу 1 c. 63
РОЗДІЛ 2. Філософування Валер’яна Підмогильного про трагічність
людського існування c.65
2.1. Світоглядні засади життя естетика у творчості В. Підмогильного та
С.К’єркеґора c. 65
2.2. Кризові стани у прозі Валер’яна Підмогильного крізь призму теорії
«межових ситуацій» Карла Ясперса c.85
Висновки до Розділу 2 c. 99
РОЗДІЛ 3. Філософські пошуки людської екзистенції у працях
Валер’яна Підмогильного c.101
3.1. Валер’ян Підмогильний про стан абсурду c.101
3.2. Свобода як основа буття людини:
В.Підмогильний і Ж.-П. Сартр c.130
3.3. Порівняльний аналіз естетичних поглядів Валер’яна Підмогильного,
Альбера Камю та Жана-Поля Сартра c.143
Висновки до Розділу 3 c.160
Висновки c.163
Список використаних джерел c. 170
Додатки с. 191
|
|
|
