|
| Написано: |
2017 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Твір додано: |
19.09.2025 |
|
| Твір змінено: |
19.09.2025 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(6.8 МБ)
|
|
| Опис: |
Паливода О. М. Методологічні засади інноваційного розвитку
промисловості на основі мережевих структур. – Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних
наук за спеціальністю 08.00.03. – економіка та управління
національним господарством. – Чернігівський національний
технологічний університет, МОН України, Чернігів, 2017.
Дисертаційна робота присвячена розробці теоретичних,
методологічних та практичних аспектів інноваційного розвитку
промисловості на основі формування та функціонування мережевих
структур, які передбачають обов’язковість дотримання принципів
добровільності координації та контролю спільної діяльності; отримання
додаткових синергетичних ефектів від мережевої взаємодії; забезпечення
економічної та соціальної довіри між партнерами.
Автором з’ясовано, що основою мережевих структур є мережеве
партнерство, яке істотно відрізняється від традиційної ділової кооперації
за такими критеріями, як: стратегічна спрямованість та тривалість;
наявність спільних цілей; кількість залучених партнерів; принципи
конкурентної співпраці; тип інтеграції та організаційної структури
учасників; сфери господарської взаємодії та обсяги отримання
потенційної синергії, форми координації та контролю; наявність спільних
етичних норм ділової поведінки.
У дисертаційній роботі встановлено, що активізація інноваційного
розвитку промислових компаній на основі формування мережевих
структур відбувається за рахунок організаційно-управлінських та
фінансових джерел. Доведено, що виробнича та управлінська структура у
формі мережі забезпечує формування замкненого інноваційного ланцюга:
від генерування новаторської ідеї до її комерціалізації, що істотно
3
зменшує витрати та прискорює інноваційний процес. У мережевих
структурах, завдяки використанню сучасних інформаційно-
комунікаційних технологій, створюється унікальна екосистема для обміну
досвідом, взаємного навчання, розвитку інноваційних ідей всіх учасників
інноваційного процесу. Мережеві структури формують також додаткових
можливостей для фінансування інноваційної діяльності завдяки їх
спроможності до: економії всіх видів витрат; зменшення ризиків
невизначеності ділового середовища; розвитку механізмів партнерського
фінансування проектів, створення сприятливого інвестиційного клімату.
У роботі на основі систематизації теоретичного та емпіричного
матеріалу запропоновано авторське визначення мережевої структури, як
форми добровільного партнерства юридично незалежних економічних
суб’єктів на основі механізмів контролю та координації, що будуються на
контрактах, соціальних зв’язках та довірі з метою спільного використання
взаємодоповнюючих ресурсів та компетенцій для отримання
синергетичних ефектів. Дослідження показало, що найпоширенішими
мережевими структурами зазначеного типу є: стратегічні партнерства,
кластери, віртуальні мережі, асоціації, консорціуми, інноваційні та
міжгалузеві мережі.
Здійснений автором, аналіз господарської практики показав, що на
вітчизняних промислових ринках формування мережевих відносин
відбувається досить активно. Всю сукупність виявлених мережевих
структур запропоновано класифікувати за такими критеріями: об’єднання
економічно та юридично незалежних компаній з м’якими зв’язками;
об’єднання компаній, що пов’язані відносинами власності з жорсткими
зв’язками; об’єднання компаній, що пов’язані угодами з особливими
умовами зі змішаними зв’язками. Акцентовано увагу на тому, що у
вітчизняній економіці домінують ієрархічні мережі з централізованим
управлінням та контролем діяльності на основі права власності, що є
4
відмінним від тенденцій в економічно розвинутих країнах. Встановлено,
що формування мережевих структур з «м’якими» взаємозв’язками між
учасниками у вітчизняній економіці носить фрагментарний характер.
Серед подібних мережевих структур найбільше зацікавлення у
підприємницькому середовищі викликають асоціації, консорціуми,
кластери, стратегічні альянси, технопарки, приклади формування яких
спостерігаються на практиці.
Дослідження дало змогу встановити, що основним гальмівним
бар’єром, який перешкоджає ефективному формуванню мережевих
структур у вітчизняній економіці є низький рівень деперсоніфікованої та
інституційної довіри у підприємницькому середовищі, який зумовлений
порушенням домовленостей; відсутністю правових механізмів захисту
своїх прав у разі виникнення конфлікту; домінуванням короткострокових
комерційних інтересів; корумпованістю виконавчих та судових органів.
Автором обґрунтовано, що в умовах з невеликим радіусом економічної
довіри, мають будуватися такі моделі мережевої взаємодії, в яких
негативні очікування учасників щодо наслідків опортуністичної поведінки
партнерів були б істотно зменшені. Запропоновано при формуванні
мережевих структур використовувати модель типу «hub-and-spoke», в якій
довіра може забезпечуватися на основі репутації та ринкових зв’язків
великої компанії, що є лідером на певному ринку.
У роботі здійснено вдосконалення методичних підходів до
ідентифікації мереж на регіональному та галузевому рівнях, що
ґрунтується на відборі та оцінюванні сукупності показників, які дають
можливість оцінити рівень концентрації компаній у певному регіоні з
урахуванням їх загального економічного та інноваційного потенціалу.
Проведене на основі таксономічного методу обробки даних
рейтингування регіонів України на основі відібраних показників показало,
що найсприятливішими для створення регіональних мереж легкої
5
промисловості є місто Київ, а також Львівська, Харківська, Житомирська
та Хмельницька області. Для встановлення спеціалізації ідентифікованих
регіональних мереж, було запропоновано визначати найоптимальніший
галузевий сектор на основі матричного співвідношення двох критеріїв:
перспективності розвитку певного галузевого сектора та «якості»
економічних умов у регіоні для його розвитку. У результаті аналізу
потенційної регіональної мережі легкої промисловості в м. Києві було
встановлено, що оптимальним напрямом її спеціалізації є розвиток
швейного, взуттєвого та шкіргалантерейного виробництва.
З метою підвищення ефективності ідентифікації галузевих мереж,
автором вдосконалено методику аналізу міжфірмових взаємозв’язків за
індикаторами, які характеризують найбільш важливі властивості
мережевих відносин, зокрема: тривалість, стійкість, міру рутинізації,
густоту, регулярність, силу, тісноту, рівень взаємозв’язків побудованих на
довірі, рівень інвестиційних взаємозв’язків та їх комлементарність.
Розроблена методика може використовуватися також для визначення типу
мережі, оцінювання її динаміки та якості.
Доведено, що умовою ефективного функціонування мережевих
структур є використання в якості основи при їх проектуванні концепції
формування ланцюга споживчої цінності, що забезпечує формування
набору колективних конкурентних переваг відповідно до стратегічних
пріоритетів розвитку мережевої структури. Зазначено, що при
проектуванні необхідно враховувати такі блоки мережевих
взаємовідносин, як двосторонні взаємини компаній; портфель
багатосторонніх взаємин між партнерами – учасниками мережі;
взаємовідносини в центральній мережі ‒ партнери по ланцюгу цінності;
взаємовідносини в галузевій мережі, яка може формуватися компаніями
галузі, що не входять до центральної мережі.
Автором проведено моделювання мережевої структури з
6
урахуванням прогнозу глобальних інноваційних змін у ланцюгу
формування цінності компаній легкої промисловості, в якій традиційні
ланки виробництва та продажу цінності трансформовано на ланки:
формування цінності, забезпечення цінності та комунікацій з приводу
цінності. Прогноз формування у ланцюгу вартості компаній легкої
промисловості додаткових ланок будується виходячи з аналізу
технологічних можливостей появи нових джерел генерування споживчої
цінності, зокрема таких, як: Інтернет речей, розробка товарів-послуг,
кастомізація, негайна доставка, виробництво екологічних товарів,
електронні продажі, соціальні медіа, Big Data, залучення споживачів до
створення цінності, логістика на основі ІТ-технологій тощо. Застосування
прогнозної моделі дозволяє сформувати перспективне бачення складу та
конфігурації учасників мережевої структури, що спрямована на
інноваційний розвиток та підвищення глобальної
конкурентоспроможності економіки.
У роботі обґрунтовано концептуально-методологічну модель
оцінювання синергетичних ефектів, яка ґрунтується на твердженні про те,
що ефективне функціонування мережевої структури спричиняє
генерування ефектів таких рівнів як підприємницький, галузевий
(міжгалузевий), регіональний та національний. На кожному з них було
виділено найвагоміші синергетичні ефекти за такими критеріями:
економічні, інноваційні та соціально-екологічні. Для їх оцінювання
проведено відбір, обґрунтування та розроблення відносних показників
оцінки синергетичних ефектів за кожним з рівнів прояву та критеріїв
формування. Запропоновано методологію оцінювання синергетичних
ефектів, що полягає в розрахунку інтегральних показників синергії макро-
, мезо- та мікрорівнів.
У роботі представлено теоретико-методологічний підхід до
побудови схеми мережевої взаємодії компаній, що є оптимальною за
7
синергетичним ефектом на основі розрахунку показників відносної
синергії групи компаній легкої промисловості за такими факторами, як:
кооперація в ремонтному обслуговуванні обладнання; спільні закупівлі
сировини; спільні рекламні заходи, організація виставок тощо; співпраця в
науково-дослідних розробках; загальне використання інфраструктурних
об’єктів. Розроблений методологічний підхід дозволяє встановити, які з
досліджуваних компаній є мережоутворюючими, визначити
пріоритетність варіантів співпраці з різними партнерами, а також виявити
найістотніші за синергією площини перетину інтересів у виробничій,
збутовій, маркетинговій та інноваційній діяльності.
Автором обґрунтовано зважений агрегований індекс інноваційності
легкої промисловості на основі виділення та детального вивчення
показників, що вимірюють інноваційно-технологічні ефекти і є
адаптованими до стандартів статистики країн ЄС. Обчислені показники в
Україні та в країнах ЄС дозволили встановити, що ефективність
інноваційної діяльності компаній легкої промисловості в Україні
залишається істотно нижчою, ніж у країнах ЄС. Зазначені показники
відповідають найменш далекоглядному типу інноваційних стратегій
«адаптація технологій», що зумовлено низькими показниками
ефективності та комерційної привабливості інноваційних продуктів,
порівняно із країнами ЄС. За значеннями більшості проаналізованих
індикаторів Україна тяжіє до рівня таких країн, як Болгарія, Чехія,
Естонія, Греція, Литва, Угорщина, Польща, Португалія, Румунія,
Словаччина.
На основі кореляційно-регресійного аналізу встановлено зв’язки
різної сили між інтегральним Індексом інноваційності та різними типами
інноваційної співпраці компаній легкої промисловості країн ЄС.
Рекомендовано зосередитись на двох аспектах розвитку мережевих
структур у легкій промисловості України: а) розвитку власне
8
інноваційного партнерства різних типів з особливою увагою на
налагодженні взаємозв’язків з університетами та іншими вищими
навчальними закладами; б) розвитку мережевих форм взаємодії з
компаніями легкої промисловості країн ЄС, ЄАВТ та країн кандидатів до
вступу у ЄС.
У дисертаційній роботі побудовано кореляційно-регресійні моделі
залежності індексу інноваційності компаній легкої промисловості від
частки інноваційно активних компаній, залучених до будь-якого типу
партнерства та частки інноваційно активних компаній, залучених до будь-
якого типу партнерства із іноземним партнером з числа країн ЄС, ЄАВТ
чи країн кандидатів до вступу у ЄС. Прогнозовано, що для досягнення
вітчизняними компаніями рівня IЛП
ІА 2014 р. країн ЄС, необхідно збільшити
рівень їх залучення до інноваційних партнерств в 2,9 рази або підняти
рівень їх включеності до партнерств з іноземними суб’єктами
господарювання з числа країн ЄС, ЄАВТ чи країн кандидатів до вступу у
ЄС у 9 раз.
На основі вивчення європейського досвіду, автором обґрунтовано
основні стратегічні напрями державної підтримки розвитку мережевих
структур у промисловості України, до яких належать: розбудова
інституційного середовища; розвиток фінансових механізмів підтримки;
розвиток мережевої інфраструктури, що передбачає сприяння створенню
та функціонуванню мережевих інститутів кооперативної взаємодії та
забезпечує інформаційну, експертно-консультаційну та науково-освітню
підтримку на галузевому, міжгалузевому та регіональному рівнях.
Запропоновано пріоритетність у державній підтримці віддавати: галузям
промисловості, що мають високий технологічний, інноваційний,
імпортозаміщуючий та експортний потенціал, а також безпосередньо
пов’язані із забезпеченням якості життя людей.
Ключові слова: мережева структура, інноваційний розвиток,
9
синергетичний ефект, мережева інфраструктура, мережеве партнерство,
міжгалузеві взаємозв’язки, економічна довіра, моделювання ланцюга
цінності, легка промисловість.
|
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………………………28
Розділ 1. Теоретичні основи формування мережевих структур в
інформаційному суспільстві……………………………………….……... 40
1.1. Мережеві структури як основа інноваційного розвитку в
інформаційному суспільстві 40
1.2. Аналіз наукових підходів до пояснення феномену мережевого
партнерства 58
1.3 Сутність та економічна природа організації мережевих структур 85
Висновки до розділу 1…………………………………………………. 107
Розділ 2. Особливості функціонування та розвитку мережевих структур
у вітчизняній економіці……………………………………........................ 111
2.1. Аналіз мережевих відносин на промислових ринках України 111
2.2. Проблеми розвитку мережевих форм взаємодії у вітчизняному
економічному середовищі: інституційний та управлінський аспект 156
2.3. Методичний підхід до ідентифікації мережевих структур на
регіональному та галузевому рівнях 183
Висновки до розділу 2…………………………………………………. 204
Розділ 3. Організаційно-управлінські підходи до проектування
інноваційних мережевих структур спрямованих на формування ланцюга
споживчої цінності……………………………………………………. 207
3.1. Економічна природа споживчої цінності та концепції її формування 207
3.2. Проектування конфігурацій мережевих структур з урахуванням
прогнозу глобальних інноваційних змін у ланцюгу цінності 223
3.3. Мережеві підходи до регулювання міжгалузевої взаємодії на основі
європейської практики 256
Висновки до розділу 3…………………………………………………. 283
Розділ 4. Методологічні підходи до оцінювання синергетичних ефектів
мережевих структур……………………………………………………. 288
4.1. Джерела та види синергії в соціально-економічних системах 288
4.2. Концептуально-методологічна модель оцінювання синергетичних
ефектів мережевих структур на різних рівнях 305
4.3. Методологічний підхід до формування оптимальної за синергією
мережевої структури 344
Висновки до розділу 4………………………………………………… 358
Розділ 5. Перспективи розвитку мережевих структур в економіці України 361
27
5.1. Моделювання залежності інноваційної активності промислових
підприємств від форм мережевої кооперації 361
5.2. Обгрунтування концептуальних основ необхідності державного
регулювання мережевих взаємовідносин у промисловості 396
5.3. Стратегічні напрями державної підтримки розвитку інноваційних
мережевих структур у промисловості України 414
Висновки до розділу 5…………………………………………………… 437
ВИСНОВКИ……………………………………………………………… 442
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………....... 450
ДОДАТКИ………………………………………………………………… 482
|
|
|
