Ірина Орлевич » Москвофіли Галичини: генеза, діяльність, ідеологія (1914 – 1939)
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Москвофіли Галичини: генеза, діяльність, ідеологія (1914 – 1939)

Дисертація
Написано: 2025 року
Розділ: Історична
Твір додано: 16.08.2025
Твір змінено: 16.08.2025
Завантажити: pdf див. (3.9 МБ)
Опис: Орлевич І. В. Москвофіли Галичини: генеза, діяльність, ідеологія (1914 – 1939) – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 – історія України. Інститут українознавства ім. І. Крип’я-
кевича НАН України, Львів, 2025. 518 с.
Розглянуто генезу галицького москвофільства, причини його відродження в
міжвоєнний період, роль у суспільно-політичному та культурному житті українців
Галичини. Об’єктивне дослідження цього явища ускладнювала його висока
заполітизованість, що значною мірою зумовлено самою історією формування й
розвитку москвофільства на західноукраїнських землях. Комплексне застосування
історико-хронологічного, історико-порівняльного й типологічного, якісного та
кількісного підходів, історії ідей і ментальності, синхронно з методами суміжних
дисциплін (структурно-семіотичного й семантичного аналізу дискурсів і
концептів тощо) дає змогу по-новому представити панорамну картину генези,
передумов і трансформацій москвофільства 1920‒1930-х рр. у його організаційно-
інституційному, суспільно-політичному, ідеологічному та культурному аспектах.
Аналіз напрацювань вітчизняних і зарубіжних учених, виявлення й
інтерпретація невідомих архівних джерел дозволили дійти висновку, що галицьке
москвофільство/русофільство зародилося в середині ХІХ ст. як наслідок
політичної диференціації колись єдиного руського руху та поділу модерної
руської ідентичності. В основу своїх ідейних переконань москвофіли поклали
дослідження історика Д. Зубрицького. Діячі цієї течії розглядали галичан
(«галицко-русских») як представників малоросійського етносу, який, згідно з
їхньою концепцією, разом з білорусами та росіянами і творив «русскій народ».
Показано, що одним з переломних моментів у розвитку москвофільства
стала Перша світова війна. У Галичині вона почалася з репресій проти
москвофілів, яких інтернували в табори Талергоф і Терезин. Натомість російська
окупація краю в 1914–1915 рр., навпаки, сприяла короткочасному витісненню


3



українофільського сегмента й зміцненню москвофільського. Згодом певний час
здавалося, що москвофільство в Галичині вже не відродиться, однак з крахом
царату і приходом до влади більшовиків та закінченням війни москвофіли почали
реемігрувати. Зазначено, що діяльність москвофілів була спрямована на
пропаганду російської ідеї, інтеграцію краю в Російську імперію та боротьбу з
українофільством і австрофільством.
Доведено, що відродженню москвофільства у 1923 р. (заснування «Русскої
народної організації» (РНО), 1928 р. перейменована на «Русску селянську
організацію» (РСО)) сприяли конформізм представників цієї течії щодо польської
влади й підтримка з її боку, що допомогло офіційно уконституюватись у новій
політичній системі, а також наявність прорусофільськи налаштованого
духовенства та селянства в краї. Зміну назви партії РНО на РСО москвофіли
пояснювали потребою партії зосередити свої завдання на вирішенні проблем
селянства. Москвофільські діячі засуджували більшовизм як політичний режим,
виступали проти курсу керівництва СРСР на українізацію, вважаючи, що це
санкціонує «сепаратизм» та розбиває культурно-національну єдність «русскаго
народа». Із припиненням такого курсу москвофіли поступово змінили свою думку
про суспільно-політичні процеси у Радянському Союзі – аж до цілковитого їх
схвалення.
Декларуючи лояльність до польської влади, що забезпечувало їм легальне
існування як політичного організму, москвофіли, як і більшість українських
партій, критикували політику польського уряду, спрямовану на асиміляцію
українського населення. «Русска народна організація» виступала проти політики
ІІ Речі Посполитої щодо українського народу у сферах економіки, науки й освіти,
релігії, протестуючи проти тогочасного мовного законодавства, колонізації
«національно-русских» територій, недопущення місцевого «русского» люду до
участі в купівлі землі тощо.
Незмінними у розвитку москвофільства залишалися ідеологеми «русского
мира» та «триєдиного русского народу». На зміну лоялізму до Австрії прийшов
лоялізм до Польщі. Москвофільські діячі засуджували більшовизм як режим, що


4



придушує свободу людини та сповідує атеїзм, і курс керівництва СРСР на
українізацію, вважаючи, що це санкціонує «сепаратизм» «малоросів» і білорусів.
Із припиненням цього курсу вони поступово змінили свою думку про суспільно-
політичні процеси у Радянському Союзі – аж до цілковитого схвалення.
Простежено політичну диференціацію міжвоєнного москвофільського руху,
яку спричинили намагання державної влади використати РАП для роз’єднання
українських політичних сил і прагнення членів цієї партії заволодіти Народним
домом. Виокремлення з РНО в 1926 р. «Русскої аграрної партії», що означало
розкол москвофільської течії, чітко узгоджувалося з намірами польської влади не
допустити об’єднання українських партій перед виборами 1928 р. Новостворена
РАП, зберігаючи традиційну москвофільську орієнтацію, базувала свою
ідеологічну платформу на популярних у 1920-х рр. у Європі ідеях аграризму, які
розвивав і пропагував російський учений П. Сорокін. Прагнучи посісти провідні
позиції на політичній арені, члени партії, завдяки сприянню польської
адміністрації, заволоділи Народним домом, однією з найбагатших українських
культурно-просвітніх установ. Вони продемонстрували перед польським урядом
більшу гнучкість у питанні сповідування москвофільської ідеології, проти-
ставляючи свою політичну силу партії РНО.
Участь москвофілів у виборах до сейму і сенату 1928 та 1930 рр. виявилася
безуспішною. РНО двічі пропонувала УНДО йти на вибори спільним списком, але
через ідеологічні розбіжності двічі отримала відмову. В елекційній кампанії
1928 р. вона зблокувалася з РАП, проте жодного мандата ця коаліція так і не
здобула. Свою поразку партія РНО / РСО пояснювала нечисленністю інтелігенції
у своїх лавах, слабкою роботою серед мас, відсутністю видання українською
мовою, недостатнім фінансуванням.
Проблеми обох виборчих кампаній москвофіли виводили з негативного
ставлення польської влади до меншин загалом, а до українців особливо (йшлося
про масові арешти українських лідерів перед 1930 р., пацифікацію тощо).
Засуджувалася діяльність РАП, що шкодила і українським національним силам, і


5



москвофілам, підриваючи авторитет їхніх партій перед урядом, заважаючи
стабілізації відносин з владою та між собою.
Взаємини москвофілів з українськими національними силами характер-
ризуються як протистоянням та взаємною різкою критикою, так і пошуками
компромісів та політичних угод. Бажання політичного об’єднання у виборчих
кампаніях 1928 і 1930 рр. й було уможливлене цим розумінням національної
спільності. Членів усіх українських партій вони іменували «українцями», іноді
пишучи це слово в лапках.
1930-ті роки позначені ще відчутнішою втратою впливів москвіфільства на
політичній арені. Однією з передумов цього стала угода про виборчий компроміс
між УНДО та польським урядом 1935 р., після якої польська влада вже не була
зацікавлена в москвофільстві як політичній течії, оскільки більше не мала потреби
використовувати його як противагу українським національним силам.
Складено колективний просопографічний портрет москвофільських діячів,
який виявив виразне кількісне домінування в їхньому середовищі священників, а
у світському колі міжвоєнної Ставропігії – юристів.
Москвофіли в міжвоєнні роки не відступали від своєї класичної схеми
розуміння мовного розвитку, згідно з якою до творення «русскої» літературної
мови доклалися всі три народи – українці, росіяни та білоруси. Розглядаючи
українську як діалект, вони дедалі активніше обстоювали необхідність її вивчення
й випуск нею друкованої продукції, маючи на меті посилення впливу своєї
політичної течії на селянство.
У церковному плані москвофіли офіційно продовжували сповідувати греко-
католицизм, хоч і виявляли симпатії до православ’я, протестуючи, серед іншого, і
проти запровадження автокефалії, котра, на їхню думку, вела до розриву
духовного зв’язку православних у Польщі з Москвою. Таку світоглядну двоїстість
пояснювали унікальністю греко-католицизму, який став своєрідним синтезом
православ’я і католицизму.
Москвофільські інституції – Ставропігійський інститут, Народний дім,
Товариство ім. М. Качковського, Галицько-руська матиця та ін. – слугували


6



інструментарієм реалізації культурно-просвітніх завдань цієї суспільно-
політичної течії. Бурси Ставропігії й Народного дому за своєю структурою та
призначенням у загальній системі державного шкільництва виконували
допоміжну функцію, ставлячи своїм завданням виховати в учнів москвофільські
погляди. Товариство ім. М. Качковського вело кооперативну діяльність у
теоретичній та практичній площині.
Значущим засобом розповсюдження москвофільських ідей у 1920–1930-х рр.
було книговидання. Однак книжковий репертуар москвофілів залишався
невеликим за обсягом, вузьким за тематикою й часто спрямованим у минуле,
тобто таким же анахронічним, як і їхні погляди на суспільство, націю та її
культуру. Серед надрукованого москвофілами домінували їхні ж тексти і,
меншою мірою, твори російських письменників та істориків.
Анахронізм у розумінні і трактуванні національної ідентичності українців
москвофілами відіграв негативну роль у політичному житті українців Галичини
міжвоєнного періоду. Все це зробило їхню ідеологію, національну свідомість,
суспільну думку змішаною, неоднорідною, гібридною, в чомусь деструктивною й
часто слугувало для просування зовнішніх політичних наративів, несумісних з
ідеєю України та української державності.
Поряд з терміном «русскій народ», який мав об’єднувати все населення
колишньої території Київської Русі, москвофіли вживали до болю дразливе для
нашого сьогодення словосполучення «русскій мір». Його сучасні апологети
ототожнюють Русь із Росією. Москвофіли ХІХ і ХХ ст. не зводили ці два оніми
воєдино, вважаючи Росію, Малоросію (Україну) та Білорусь рівноправними
компонентами спільного культурного простору з тривалою історичною
традицією, яку деколи пропонували об’єднати довкола давнього історично-
політичного центру – Києва. Москвофіли визначали свою ідентифікацію як
цивілізаційну, апелюючи до «русского міра» чи «русского народу» – понять, які й
нині циркулюють у контексті російсько-українського збройного конфлікту.
Тематику дослідження москвофільства актуалізує ширший контекст, а саме
орієнтація на зовнішню допомогу, котра, як відомо, породжує значні виклики і


7



загрози, найістотнішими серед яких є втрата національної самобутності та
нездатність боротися за власну незалежність.
Ключові слова: москвофільство/русофільство, «русскій народ», Східна
Галичина, Австро-Угорщина, Друга Річ Посполита, «Русский исполнітельний
комітет» (РИК), «Русска народна організація» (РНО), «Русска селянска
організація» (РСО), «Русска аграрна партія» (РАП), ББСУ (Безпартій блок
співпраці з урядом), Ставропігійський інститут, Народний дім, Товариство ім.
М. Качковського, В. Ваврик, В. Труш, Г. Малець.

Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.