|
| Написано: |
2021 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Твір додано: |
30.05.2024 |
|
| Твір змінено: |
30.05.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(1.7 МБ)
|
|
| Опис: |
Огородник Т. М. Соціально-комунікаційні аспекти громадсько-політичної
та фахової діяльності В. Старосольського (1899–1942 рр.). – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата наук із соціальних
комунікацій за спеціальністю 27.00.01 – теорія та історія соціальних
комунікацій. – Львівська національна наукова бібліотека України імені
В. Стефаника, Львів; Класичний приватний університет, Запоріжжя, 2021.
У дисертації на основі публіцистичної спадщини, повідомлень із преси,
мемуарів, щоденників та епістолярію вивчено соціально-комунікаційні аспекти
громадсько-політичної та фахової діяльності В. Старосольського. Дослідження,
що повертають сучасникам імена таких непересічних постатей історичного
минулого, є сьогодні на часі і практикуються у різних галузях науки. Усебічне
вивчення конкретної персоналії, її фахової та соціально-комунікативної
діяльності тощо дає можливість визначити роль окремого індивіда в
політичних, громадських, культурних процесах суспільного життя. У
сукупності вони формують цілісну соціально-історичну «біографію» нації,
країни, громади. Наукове осмислення активності непересічних постатей
минулого України у соціально-комунікаційному аспекті є вагомим кроком у
вивченні персоналістики зі сфери соціальних комунікацій. Саме соціально-
комунікаційні аспекти діяльності В. Старосольського тривалий час залишалися
поза увагою науковців.
Відзначено, що його ім’я як вченого, правника і правозахисника,
соціолога, партійного і громадського діяча добре знали серед різних верств
українського суспільства як на Наддністрянщині, так і на Наддніпрянщині, в
колах української еміграції. Він був одним із безумовних лідерів української
суспільної думки першої половини ХХ ст. як знаний публіцист, журналіст та
редактор. Зокрема, про це свідчать його активна громадсько-політична
діяльність (починаючи з 1899 р. як одного з організаторів української
3
молодіжної організації «Молода Україна» у Львові, ідеолога українського
січового стрілецтва, діяча Української революції, голови Української соціал-
демократичної партії) та фахова – як адвоката на численних судових процесах
польської влади над українськими громадсько-політичними діячами,
редакторами української преси у міжвоєнний період, а також одного з видатних
теоретиків вітчизняної націології, засновників Українського вільного
університету (Відень, Прага) та Української господарської академії (Подєбради,
Чехословаччина).
Мета дослідження полягає у виявленні та комплексному вивченні
соціально-комунікаційних аспектів громадсько-політичної та фахової
діяльності В. Старосольського. Об’єктом дослідження є громадсько-політична
та фахова діяльність В. Старосольського, його публіцистична спадщина.
Предмет дослідження – соціально-комунікаційні аспекти громадсько-
політичної та фахової діяльності В. Старосольського, комунікаційні
особливості та основні напрями його публіцистики.
Проаналізовано наукові праці за означеною темою дослідження, які
охоплюють такі наукові галузі: соціальні комунікації, історію, біографістику,
право, соціологію, політологію. На підставі наукового доробку українських і
зарубіжних дослідників зроблено висновок про те, соціально-комунікаційні
аспекти громадсько-політичної та фахової діяльності В. Старосольського не
перебували в дослідницькому полі українських науковців, до того ж у контексті
їх розкриття крізь призму публіцистичної спадщини вченого та діяча.
Наголошено, що на основі соціально-комунікаційного методу визначено
взаємозалежність основних його ідей в публіцистиці і домінант громадсько-
політичної та фахової діяльності В. Старосольського. Аргументовано
публіцистичну природу його мемуарів та щоденників.
Ґрунтовно проаналізовано й актуалізовано публіцистичну спадщину
В. Старосольського, опубліковану на сторінках українських та зарубіжних
видань. На основі проведеного аналізу визначено основні концепти його
публіцистики: «нація», «незалежність», «соборність», «партикуляризм»,
4
«соціалізм», «демократія». Встановлено ідеалістичне підґрунтя його
публіцистичної та наукової спадщини, базованої на твердженнях німецького
ідеалізму (Г. Гегель, Й. Фіхте).
Підкреслено, що визначальним фреймом концепту «соборність» у
публіцистиці В. Старосольського є «національна єдність». На противагу
концепту «соборність» у його публіцистиці визначається концепт
«партикуляризм». Ще в період «Молодої України» у публіцистиці
В. Старосольського окреслюється концепт «партикуляризм» – зневіра у власні
сили та орієнтація на панівні держави. Особливої актуалізації згаданий концепт
набуває у публіцистиці В. Старосольського у період завершення Української
революції 1919–1920 рр., коли зневіра у власні сили стала головною причиною
її поразки.
Розкрито роль В. Старосольського у процесі формування української
нації на зламі XIX та XX ст. у контексті руйнування старих патернів галицького
українського комунікаційного простору та творення нової парадигми
«незалежна соборна Україна», а також у формуванні соціально-комунікаційних
каналів та механізмів реалізації ідеї незалежності України. Визначено виразні
особливості публіцистики та громадсько-політичної діяльності
В. Старосольського, а саме високий інтелектуальний рівень публікацій та
послідовне дотримання і пропагування моральних принципів у політиці. Це
сприяло визначенню його соціальної ролі як політика-інтелектуала та
морального авторитета у тогочасному комунікаційному просторі України.
Показано протиставлення В. Старосольським пануючим в українському
комунікаційному просторі Галичини концепцій «органічної праці», «політики
як гри та можливості» власних концепцій «думання», «політики як науки та
мистецтва», що базувалися на його ідеалістичному світогляді та високому
інтелектуальному рівні. Публіцистична спадщина В. Старосольського
органічно пов’язана з його науковими інтересами та політичними
переконаннями. Він акцентував увагу на складних соціальних та політичних
аспектах життя українців Галичини у правовому полі Другої Речі Посполитої.
5
Наукове осмислення його праць, опублікованих у пресі, сприяють формуванню
уявлення не лише про публіцистичну діяльність лідерів суспільної думки в
Галичині 20–30-х рр. ХХ ст., зокрема й В. Старосольського. Вони є цінним
джерелом вивчення суспільного резонансу щодо цього напряму їхньої
соціально-комунікативної активності.
Схарактеризовано послідовне дотримання і пропагування
В. Старосольським у своїй соціально-комунікаційній діяльності принципів та
ідей соціал-демократії. Встановлено, що в його концепції національної ідеї
демократія та справедливий соціальний устрій є підґрунтям для побудови
незалежної української держави.
На основі проведеного контент-аналізу періодичних видань
розкривається соціально-комунікаційна роль В. Старосольського у
західноукраїнському соціумі через призму його адвокатської діяльності як
захисника українських політичних в’язнів у політичних судових процесах у
Польщі міжвоєнного періоду. Встановлено, що в умовах анексії Західної
України Польщею, зростання авторитаризму в Другій Польській Республіці та
невирішеності і загостренні українських проблем у міжвоєнній Польщі істотно
зросла роль суду як інституту соціальної комунікації, а політичні судові
процеси стали новими соціально-комунікаційними каналами, через які кожна зі
сторін провадила пропаганду та утвердження власних ідей. Низка судових
процесів (політичних, соціально-економічних та інших) над українцями, в яких
він успішно виступав як адвокат обвинувачених, а також його активна
суспільна (громадські організації, комітети) та політична (лідер УСДП)
діяльність неодноразово привертали увагу українських та польських
журналістів.
Проведено аналіз його захисних промов на згаданих судових процесах,
які були опубліковані в українській і польській пресі Галичини, публічних
виступів як політика і вченого. Зазначено, що промови адвокатів та підзахисних
виконували важливу роль публіцистичної трибуни у справі суспільно-
політичного об’єднання українства. Усне мовлення давало можливість виразно
6
артикулювати українські проблеми в судах, без цензурного втручання, що було
властиво для публіцистичних текстів, опублікованих в українській пресі, які
конфіскувалися без докладних пояснень і деталізації.
Наголошено, що захисні промови В. Старосольського на політичних
судових процесах були не тільки зразком професійності, а й виявом
громадянської позиції. Для розуміння мотивів вчинків підсудних у захисних
промовах він порушував проблеми національного, політичного та соціального
характеру життя українців в Другій Польській Республіці. Тогочасна українська
(та почасти й польська) преса високо оцінювала правозахисну діяльність
В. Старосольського як «одного з безперечно найкультурніших і найбільш
фахово освічених адвокатів та вчених-юристів у Польщі», а його захисні
промови – «як взірцевий витвір з точки зору риторики, права та національно-
політичних домагань».
З’ясовано специфіку формування наукової тематики його публікацій, а
також розкрито комунікаційні особливості наукової діяльності. Підкреслено,
що В. Старосольський надавав великого значення використанню наукового
підходу в політичній діяльності. Наука та політика не були для нього двома
окремими сферами, в його діяльності їх пов’язувала властивість його
світогляду: усе повинно служити добру людей, навіть абстрактна, теоретична
наука. Особливо його цікавили питання методології соціальних наук та права в
контексті вчення про державу. «Magnus oрus» В. Старосольського була праця
«Теорія нації», видана 1922 р. у Відні за сприяння М. Грушевського та заходом
його Українського соціологічного інституту. За архівними джерелами
з’ясовано, що ця праця викликала значне зацікавлення не тільки у вузькому
фаховому середовищі, а й серед широких кіл української громадськості,
особливо серед молоді. Разом із працею Д. Донцова «Націоналізм» вона стала
«настільною книгою» національно свідомої української молоді.
Отже, наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що
вперше:
7
1) комплексно вивчено й проаналізовано соціально-комунікаційні аспекти
громадсько-політичної та фахової діяльності В. Старосольського, а також
особливі прикмети його публіцистичної, журналістської та редакційно-
видавничої діяльності;
2) виявлено та запроваджено до наукового обігу 15 аналітичних статей
В. Старосольського, опублікованих в українській пресі впродовж
досліджуваного періоду, встановлено його авторство й проаналізовано шість
статей, які дотепер не були відомими науковому середовищу;
3) залучено до наукового обігу понад 40 архівних документів (листи,
мемуари, робочі записки, офіційні документи тощо), що не лише розкривають
специфіку соціально-комунікаційної діяльності В. Старосольського, а й
характеризують особливості розвитку національного інформаційно-
комунікаційного простору;
4) визначено й обґрунтовано основні концепти публіцистичної спадщини
В. Старосольського: «нація», «незалежність», «соборність», «партикуляризм»,
«соціалізм» та «демократія»;
5) на основі соціально-комунікативного підходу розкрито суспільну роль
В. Старосольського як політичного лідера-інтелектуала та морального
авторитета західноукраїнського соціуму міжвоєнного періоду.
У роботі використано комплекс наукових методів: біографічний,
дедуктивний, індуктивний, історичний, компаративний, логічний, а також
методи аналізу і синтезу, контент-аналізу, прес-кліпінгу. Використання у
дослідженні соціально-комунікативного підходу дало змогу на основі вивчення
публіцистичної спадщини В. Старосольського розкрити соціально-
комунікаційні особливості аспекти його громадсько-політичної та фахової
діяльності, означити її вплив на формування й реалізацію актуальних ідей
тогочасного українського комунікаційного простору, встановити основні
домінанти публіцистичної полеміки з візаві на злободенні проблеми
громадсько-політичного життя України першої половини XX ст.
8
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що матеріали
дисертації можуть бути використані при підготовці посібників, науково-
методичних розробок, лекцій, практикумів, семінарів, уведені до відповідних
освітньо-професійних програм вищих закладів освіти, що готують фахівців за
спеціальністю 061 «Журналістика», а також до навчальних курсів: «Історія
соціальних комунікацій», «Історія української журналістики», «Теорія та
методика журналістської творчості», «Основи публіцистики», «Політологічний
дискурс сучасних масмедіа».
Ключові слова: Володимир Старосольський, політична публіцистика,
історія соціальних комунікацій, редакційно-видавнича діяльність, захисні
промови, соборність, ідея незалежності України, комунікаційний простір. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ВСТУП……………………………………………………………………………..17
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ……..26
1.1. Історіографія проблеми..…………………………………...……………….26
1.2. Характеристика джерел……………………………………………………..36
Висновки до розділу 1…………………………………………………………...49
РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ ГРОМАДСЬКО-ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
В. СТАРОСОЛЬСЬКОГО……………….…………………..…………………...52
2.1. Становлення соціально-комунікативної активності……………………....52
2.2.Утвердження політика та громадського діяча…...……………….………..72
2.3. Формування основних концептів публіцистики………………………....104
2.4. Соціал-демократичні домінанти комунікаційної діяльності ……..…….115
Висновки до розділу 2...……………………………………………….……….127
РОЗДІЛ 3. ФАХОВА ДІЯЛЬНІСТЬ В. СТАРОСОЛЬСЬКОГО:
КОМУНІКАЦІЙНИЙ АСПЕКТ.........……………………………………..…..130
3.1. Публічна активність адвоката..……………………………………….…...130
3.2. Специфіка захисних промов на політичних процесах……………….......164
3.3 Комунікативні особливості наукової діяльності …………………….…...181
Висновки до розділу 3……………..…………………………………………....193
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………....196
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………….......202
ДОДАТКИ………………………………………………………………………...228
|
|
|
