|
| Написано: |
2023 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Твір додано: |
04.10.2023 |
|
| Твір змінено: |
04.10.2023 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(1.1 МБ)
|
|
| Опис: |
Очеретяний В. В. Перманентні зернові кризи в українському
селі в роки непу (1921–1929 рр.). – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі
знань 03 Гуманітарні науки за спеціальністю 032 Історія та археологія. –
Університет Григорія Сковороди в Переяславі, Переяслав, 2023.
У дисертації на основі критичного аналізу історичних джерел,
здобутків історіографії, сучасної методології історичної науки
прослідковано радянську політику в сільському господарстві в умовах
непу, показано методи і принципи її здійснення в окремих секторах
сільського господарства і насамперед у зерновиробництві.
Актуальність дослідження. Актуалізовано увагу на тому, що
нагальною є потреба в уважному та неупередженому вивченні
вітчизняного історичного досвіду, зокрема періоду непу як одного з
найбільш знакових в історії України ХХ ст., який був наповнений
значним потенціалом, проте не зміг повною мірою себе проявити
внаслідок брутального й економічно невиправданого втручання
командно-адміністративної системи радянського режиму в
функціонування господарсько-економічного життя. Проблематика
дослідження має наукове, теоретико-методологічне і практичне значення
для відтворення низки актуальних проблем у рільництві як у базовій
галузі сільського господарства, і насамперед головній його складовій –
зерновиробництві. Навіть у період найбільшого розквіту непу, коли
реальна практика продемонструвала успіхи в зерновиробництві як
основній статті доходів селянських господарств, що сприяло вже на
середину 1920-х рр. їх економічному зміцненню, радянська соціально-
економічна політика робила ряд непослідовних, алогічних,
4
неконструктивних кроків, результатом чого стала руйнація традиційних
селянських устоїв, нівелювання мотивації українського селянина до
сільськогосподарської праці в цілому і до вирощування зернової
продукції зокрема.
В першому розділі проведено аналіз ступеня наукової розробки
проблеми в історіографії, результати якого свідчать про те, що обрана
тема не була обділена увагою науковців. Встановлено, що, попри
широкий спектр теоретичних напрацювань і розширення діапазону
конкретно-історичних досліджень, питання, пов’язані з впливом
суспільно-політичних та соціально-економічних процесів на українське
зерновиробництво в досліджуваний період, практично не
виокремлюються із загального русла досліджень як історії українського
доколгоспного села, селянства, так і аграрних відносин.
Джерельна база є достатньо репрезентованою для реалізації
поставлених у дисертації завдань. В основу дослідження покладено
різнотипні історичні джерела, ретельне й критичне опрацювання яких
сприяло об’єктивному і достовірному висвітленню суті перманентної
кризи українського зерновиробництва, причин її виникнення і деструктивних
наслідків, спричинених згубністю командно-адміністративних методів
керівництва в аграрному секторі, невідповідністю між декларативними
заявами політичного керівництва і реаліями його ж фінансово-
економічної політики. Творче застосування наукових принципів та
методологічних підходів сприяло забезпеченню сутності логіки перебігу
неоднозначних і різнобарвних суспільно-політичних та соціально-
економічних процесів у період, що досліджується.
В другому розділі з’ясовано стан сільського господарства України в
роки військових лихоліть 1914–1921 рр., їх деструктивний вплив на
основні виробничо-економічні елементи рільництва та
зерновиробництва. Констатовано, що за роки імперіалістичної війни
українське сільське господарство було суттєво поруйноване внаслідок
5
значних втрат робочої сили, виснаженості трудових ресурсів села,
конфіскації тяглової сили як основної рушійної сили землеробства,
критичного зменшення постачання сільськогосподарського інвентарю.
З’ясовано, що суспільно-політичні та соціально-економічні катаклізми,
спричинені імперіалістичною війною, призвели до зниження товарності
селянських господарств, відповідно – й до скорочення об’ємів товарного
хліба, і як наслідок – обумовили кризу хлібного ринку.
Визначено, що в роки української революції 1917–1921 рр. всі
політичні формації намагались вирішити аграрне питання – кожна по-
своєму. Селянський фактор став одним із ключових чинників
революційної доби, і спробами владнати земельне питання різні
політичні режими прагнули «перетягти» на свій бік масове українське
селянство, яке складало левову частку збройних формувань політичних
таборів різного ґатунку.
Доведено, що на стан зерновиробництва в Україні катастрофічно
вплинули шаленства радянського режиму, більшовицькі експерименти в
сільському господарстві, спроби впровадження утопічної ідеї негайного
стрибка до соціалізму в землеробстві, політика воєнного комунізму,
продовольча розкладка. Обґрунтовано твердження щодо того, що
запровадження більшовицької аграрної воєнно-комуністичної доктрини
мало руйнівні наслідки для сільського господарства і насамперед
зерновиробництва.
В третьому розділі надано характеристику стану українського
зерновиробництва у період 1921–1926 рр. Прослідковано основні
тенденції господарсько-економічного життя українського села в умовах
тимчасової дезорганізації адміністративно-командної системи.
Охарактеризовано аграрну політику радянської влади в цей період як
таку, що була позначена відсутністю надто руйнівного державного
втручання у господарсько-економічні процеси на селі і навіть певною
лояльністю щодо перебігу суспільно-громадського життя. Закцентовано
6
увагу на тому, що успішне зерновиробництво було надійною запорукою
стабільності буття власне селянського двору і селянської родини, її
продовольчої незалежності й економічної самодостатності.
Структуровано значний пласт фактологічного матеріалу,
ґрунтовний аналіз якого дає підстави стверджувати, що від
продуктивності, а, відповідно, і товарності зерновиробництва залежали
не лише інші сфери сільськогосподарського виробництва і промисловий
сектор, але й суспільство в цілому. Заргументовано, що продуктивність
зерновиробництва була не лише виключно важливим економічним
чинником, але й наріжним каменем усього внутрішньополітичного
життя.
До позитивних чинників господарсько-економічного становища
селянського рільництва в перші роки непу віднесено відновлення обсягів
посівних площ зернових культур як основної продукції
сільськогосподарського виробництва, певне зростання продуктивності
праці та поступове піднесення врожайності, впровадження ефективної
системи виробничого сільськогосподарського кредитування, надання
пільгового кредитування для придбання селянськими господарствами
необхідних виробничих елементів господарювання. Серед негативних
чинників виокремлено як ключовий деструктивний фактор податкову
політику радянської влади стосовно селянства, так як розмір податкових
платежів, без усякого сумніву, гальмував розвиток зерновиробництва.
В рамках аналізу стану українського зерновиробництва визначено
важливість сільськогосподарської кооперації 1920-х рр. в економічному
зміцненні селянських господарств у цілому і в селянському
зерновиробництві зокрема. Встановлено, що сільськогосподарська
кооперація давала можливість українському селянству зберігати
економічну самостійність і повноцінно реалізувати основне своє
призначення – ефективно вести виробництво продукції у власних
господарствах. Показано, що завдяки координувальній ролі
7
кооперативної системи успіхи в зерновиробництві (як основній статті
доходів селянських господарств) сприяли вже на середину 1920-х рр. їх
економічному зміцненню.
У четвертому розділі акумульовано основні положення щодо
позитивних та гальмівних процесів в українському зерновиробництві з
початком форсованої індустріалізації й зміцненням тоталітаризму.
Встановлено, що з активним провадженням політики непу селянські
господарства поступово міцніли, їхні успіхи в рільництві як базовій
галузі сільського господарства загалом і в вирощуванні зернових культур
зокрема були досить відчутними. Показано, що на стані
зерновиробництва позитивно відобразилось спеціальне кредитування для
збільшення кількості тяглової сили та землеробського реманенту в
сільському господарстві та зростання поставок різноманітних
сільськогосподарських машин.
З’ясовано, що активізації потужних негативних чинників, які
призвели до хлібних труднощів, сприяло нове посилення експлуатації
українського села з початком форсованої індустріалізації, зокрема
фінансово-економічний тиск, позбавлений здорового глузду й
економічної доцільності. Ключовим фактором при цьому стала відверта
жорсткість та агресивність податкової політики радянської держави
щодо селянства, яка все більше трансформувалась на конфіскаційний
важіль у політиці економічного примусу, а за потреби – і терору.
Теоретично обґрунтовано судження щодо того, що українська
сільськогосподарська кооперація, яка на 1926 р. вже була міцною,
цілісною системою, зуміла структуруватися від центральних ланок до
окремого власника селянського господарства, протидіяла дезорганізації
господарсько-економічних відносин з метою підвищення продуктивності
праці в селянських господарствах в умовах відчутних утисків з боку
радянського режиму.
8
Вивчено характерні вияви суспільної активності українського
селянства крізь призму висвітлення діяльності безпартійних селянських
конференцій. Привернуто увагу до того, що безпартійні селянські
конференції як виразник інтересів селянства, які в принципі не
відповідали владним задумам, стали ареною пасивної взаємодії селянства
з більшовицьким режимом, демонструючи вияви спротиву щодо наступу
тоталітарної системи на українське село.
Загалом представлені в дослідженні фактологічний матеріал,
узагальнення та висновки значно розширюють сучасні уявлення щодо
радянської соціально-економічної політики 1920-х рр. у
сільськогосподарській сфері і насамперед в зерновиробництві в умовах
нової економічної політики; аргументовано доводять, що глибока
системна криза зерновиробництва, в якій опинилось українське село в 1920-х
рр., була згубною як для мільйонів селянських господарств, так і для країни в
цілому, адже посіви зернових культур мав практично кожен український
селянський двір.
Ключові слова: нова економічна політика, рільництво,
зерновиробництво, господарсько-економічні відносини, соціально-
економічні інтереси, селянське господарство, сільськогосподарська
кооперація, податкова політика, деструктивні процеси, соціальна
диференціація. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ЗМІСТ…………………………………………………………………….2
АНОТАЦІЯ………………………………………………………………3
ВСТУП……………………………………………………………….17
РОЗДІЛ 1 ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА
ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ….26
1.1 Стан наукового вивчення проблеми………….………………..26
1.2 Джерельна база та методологічний інструментарій
дослідження……………………………………………….………....40
РОЗДІЛ 2 ДЕСТРУКТИВНІ ЯВИЩА В СІЛЬСЬКОМУ
ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ В РОКИ ВІЙСЬКОВИХ ЛИХОЛІТЬ
1914–1921 рр. ……………………………………………………….53
2.1 «Велика війна» і українське зерновиробництво………………53
2.2 Стан рільництва в роки Української революції 1917–1921 рр.63
РОЗДІЛ 3 УКРАЇНСЬКЕ ЗЕРНОВИРОБНИЦТВО
У ВІДБУДОВНИЙ ПЕРІОД………………………………………..78
3.1 Українське село в умовах тимчасової дезорганізації
адміністративно-командної системи (1921–1926 рр.)……………78
3.2 Роль сільськогосподарської кооперації у відродженні
українського зерновиробництва………………………….………107
РОЗДІЛ 4 НАРОСТАННЯ ХЛІБНИХ ТРУДНОЩІВ З
ПОЧАТКОМ ФОРСУВАННЯ ІНДУСТРІАЛІЗАЦІЇ ТА
ЗМІЦНЕННЯ ТОТАЛІТАРИЗМУ (1927–1929 рр.)……………130
4.1 Посилення експлуатації українського села та його продовольчі
наслідки…………………………………………………………...130
4.2 Спроби сільськогосподарської кооперації протидіяти
розбалансуванню господарсько-економічних відносин………145
4.3 Безпартійні селянські конференції як вияви суспільної
активності у контексті спротиву тоталітарній системі………163
ВИСНОВКИ...................................................................................178
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ......188
ДОДАТКИ………………………………………………………...219
|
|
|
