Іван Низовий

Іван Данилович Низовий – український поет-шістдесятник, прозаїк, публіцист, журналіст, просвітянин, громадський діяч.
Народився 3 січня 1942 року в селі Рудка Марківської сільради Штепівського (нині – Білопільського) району Сумської області. Узимку того ж року сім’я переїхала до Комуни – дворового гнізда родини Крамаренків. У півторарічному віці залишився круглим сиротою. Ще до народження Івана Низового його батько Данило Трохимович Низовий пішов на фронт, і з тих пір вважався таким, що зник безвісти, проте за розповідями свідків Данило Низовий загинув в одному з боїв біля звивини Дону. Матір поета Настя Гнатівна Низова (Великород) загинула восени 1943 року в глинищі під час робіт за наказом місцевого начальства. Її було поховано в Комуні.
Від 1943 до 1953 року Іван Низовий жив у Комуні. Закінчив шість класів Марківської середньої школи. По закінченні шостого класу працював у колгоспі. Доточивши собі чотири роки, поїхав на будівництво шахт Донбасу, пізніше сплавляв ліс на північній Онезі, будував електростанцію поблизу Караганди, ще одну – у Змієві біля Харкова, цементовий завод у Балаклії. Звідти й пішов до армії (1961 – 1964 рр.). Після демобілізації працював у Буському будинку творчості, одночасно навчаючись у вечірній школі, де екстерном склав іспити за одинадцятий клас. Вступив на заочне відділення і успішно закінчив факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка. Працював у редакції Кам'янка-Бузької районної газети.
Писати й друкуватися почав 1960 року в районних і обласних газетах, а з 1963 року – у журналі «Дніпро», газетах «Літературна Україна» і «Молодь України». У січні 1964 року в Ужгороді за редакцією Петра Скунця вийшла перша збірка поезій «Народжуються квіти».
Із весни 1966 року життя Івана Низового назавжди пов’язується з Донбасом, і зокрема з Луганщиною, де протягом 45 років і до кінця своїх днів він самовіддано й безкомпромісно творив українську Україну, переймався долею української мови, державності. Спочатку Іван Низовий живе й працює в Новоайдарі Луганської області, а вже влітку 1966 року переїздить до Луганська. У 1971 році побачила світ друга збірка Івана Низового «Провесінь». 1972 року його було прийнято до Національної спілки письменників України. Навчався на заочному відділенні філологічного факультету Луганського педагогічного інституту імені Т.Г. Шевченка, у 1979 – 1980 рр. – на Вищих літературних курсах при Літературному інституті імені О.М. Горького.
Понад десять років працював в обласних і районних газетах, зокрема в газетах «Молодогвардієць» і «Прапор Перемоги», був старшим редактором обласної телевізії, консультантом спілчанської організації, керував обласним літературним об'єднанням. 1988 року в обласній газеті «Молодогвардієць» було опубліковано статтю Івана Низового «Бути – народом!» на захист української мови та державності, яка стала рушійним складником національного відродження на Луганщині. З 1992 до 1998 року – голова Луганської обласної організації Національної спілки письменників України.
За 50 років літературної діяльності Іван Низовий написав понад сто збірок поезії, публіцистики, перекладів, творів для дітей. Книги Івана Низового виходили в Ужгороді, Львові, Рівному, Києві, Сумах, Донецьку, Луганську й інших містах України. Твори письменника перекладалися багатьма мовами. Він лауреат міжнародних літературно-мистецьких премій імені братів Лепких, імені Олекси Гірника та премії за кращий музичний твір-ораторію «Лелече». Нагороджений медаллю «Будівничий України».
Помер Іван Низовий 30 вересня 2011 року. Похований у Луганську. Посмертно нагороджений Орденом Покрови Пресвятої Богородиці.

На вшанування пам’яті Івана Низового 2012 року встановлено меморіальну дошку в місті Сватовому на Луганщині та 2018 року – у рідному селі Марківці на Сумщині. Ім’ям Івана Низового названо одну з вулиць села Марківки Білопільського району Сумщини. 2017 року коштом письменника Володимира Шовкошитного в «Українському пріоритеті» було видано першу посмертну збірку поета «Ніхто наді мною не пан». У цьому ж видавництві за сприяння очільників і депутатів Львівщини, і зокрема Городоччини, керівництва Луганської військово-цивільної адміністрації та депутатського корпусу селищної ради Білопільського району Сумщини й усієї громади Миколаївщини протягом 2017 – 2018 років побачили світ перші три томи посмертного п’ятитомного видання Івана Низового «Бути – народом!», а за сприяння освітян Городоччини Львівської області та за фінансування народного депутата України Я. Дубневича видано «Городоцьку читанку» із позакласного читання для учнів 1 – 4-х класів, яку отримали навчальні заклади Львівщини і яку також придбали українські діаспори в Німеччині, Бельгії, Франції, Голандії, США та Нідерландах.
На вшанування Івана Низового та з метою глибокого вивчення духовного спадку письменника 2017 рік було проголошено Роком Івана Низового на Львівщині, а 2019 рік – Роком Івана Низового на Миколаївщині Білопільського району Сумської області.
Наприкінці 2019 року світ побачив 4 том п’ятикнижжя «Бути – народом!» за сприяння палкого шанувальника творчості Івана Низового Ярослава Залізняка, що народився й проживає в Баварії, але завжди був і залишається патріотом своєї прабатьківської землі – України і вважає Івана Низового Кобзарем ХХ – ХХІ століття. Також наприкінці 2019 року в Німеччині з ініціативи української діаспори було створено «Товариство імені Івана Низового». Нарешті 14 жовтня 2021 року підписано до друку 5 том п’ятикнижжя «Бути – народом!», який побачив світ наприкінці 2021 року, а саме до 80-річчя від дня народження Івана Низового.
Також протягом 2011 – 2021 років на вшанування пам’яті Івана Низового, а також з метою популяризації й вивчення його духовного спадку в різних куточках України відбулося 290 культурно-мистецьких і виховних заходів, зокрема в понад двадцяти населених пунктах Львівщини, у Львові, Білопіллі, Києві, Одесі, Дніпрі, Кременчуці, Запоріжжі, Ірпені, Черкасах, Сватовому, Рубіжному, Маріуполі, Рівному, Острозі, Ковелі та інших, і, безперечно, у селі Марківці, де народився письменник.

Пройшовши ще в дитинстві випробування сирітством, голодомором, Іван Низовий назавжди полюбив рідну землю і присвятив себе боротьбі за українську Україну, і зокрема протягом останніх 45 років свого життя на Луганщині. Поета вже десятий рік немає з нами, але він залишив по собі велику спадщину – близько семи тисяч творів, що в різні часи хоча й видавалися коштом автора і небайдужих людей – патріотів України, але через малі тиражі й переслідування владою за проукраїнську позицію автора не потрапили до широкого кола читачів, і серед них чимала частина присвячена рідній Сумщині, зокрема Білопіллю, а головне – рідній Марківці, історичним подіям, пов’язаним з батьківською землею, із якою він завжди залишався душею і серцем, куди приїздив при кожній нагоді (навіть 2011 року, будучи смертельно хворим).
Сьогодні, коли Україна протистоїть північному ворогу, коли щодня формується українська нація, зростає свідомість кожного українця, твори Івана Низового є як ніколи актуальними, пророчими, виховними. Саме Слово Івана Низового покликане повернути багатьох співвітчизників до своїх пракорінь, виховати не одне покоління українців у дусі любові до Батьківщини, поваги до своєї історії, свого народу.