|
| Написано: |
2007 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Твір додано: |
26.04.2024 |
|
| Твір змінено: |
26.04.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(1.2 МБ)
|
|
| Опис: |
Мета дослідження. Виходячи з науково-теоретичного та практичного
значення теми, а також враховуючи її невивченість, поставлено мету створити
об’єктивну цілісну картину інтеграції дрібного власника в капіталістичну і
радянську системи, виділяючи й аналізуючи при цьому найважливіші форми та
етапи розвитку цього процесу, які полягають у першу чергу в з’ясуванні
„перехідного періоду” до цих систем. Для досягнення мети дослідження було
поставлені такі завдання:
Визначити місце дрібного виробника у реформуванні країни Столипіним,
яке він намагався створити (за законом 1906 р.) і використати в напрямку
нагромадження ним капіталу як природну перешкоду висхідній хвилі
революційного руху. (Але випущена на свободу хижацька природа первісного
нагромадження знесла все на своєму шляху. Дрібні підприємці збагатилися всіма
правдами, а більше неправдами за рахунок природних ресурсів усієї країни у
відсутності державно-монополістичного управління нею).
Визначити місце дрібного виробника в теоретичній концепції більшовиків,
які базувалися на розробці цієї проблеми у Маркса про те, що розвиток
індивідуальної власності без державно-монополістичного управління несе
небезпеку суспільству й зміну влади (як це зробили Наполеон, Кавеньяк, Гітлер
на ґрунті дрібних виробників породжені та виховані).
Виявити й окреслити феномен тіньових соціально-економічних відносин
всього „перехідного періоду” – підприємницьку стихію дрібного капіталу2,
визначити ступінь її боротьби з формою управління, котра не підкорилася
столипінському державному підпорядкуванню як самостійна вотчина в
дрібнотоварних відносинах, а була піддана жовтневому революційному
керуванню у „добровільних” формах за Леніна в 1920 р. тау силових за Сталіна в
1930-х рр. (засобом „поголовного кооперування” населення й втягнення його до
радянсько-індустріального суспільства).
З’ясувати ступінь впливу підприємницької дрібної стихії на систему
державних заходів щодо модернізації країни.
Виявити, які були задіяні способи в подоланні некерованої підприємницької
стихії, щоб здійснити „перехідний період” до індустріальних відносин як у
капіталістичній, так і в радянській системі через аналіз архівних й періодичних
матеріалів. Останні дали змогу виявити єдиний перехідний процес до
індустріальних відносин, який відбувся в імперії й у СРСР від феодально-
капіталістичних до радянсько-соціалістичних.
При визначенні єдиного „перехідного періоду” до індустріальних відносин
було поставлено мету дослідити суспільно-політичні та соціально-економічні
умови та передумови, котрі необхідні для підпорядкування дрібних власників
державно-монополістичній системі управління як у дореволюційному, так і в
ленінсько- сталінському станах.
Виявити особливий вплив запущеної Столипіним економічної самостійності
дрібного виробника для капіталістичного розвитку та на інтеграцію його у
радянську систему для індустріалізації країни.
З’ясувати, чим відрізняються основні напрями – „добровільні” й силові – в
„поголовному кооперуванні” та інтеграції дрібного власника у радянську систему
для його одержавлення.
Охарактеризувати недосліджену стару кооперацію, яка відіграла особливу
визначальну роль на шляху інтеграції населення до радянської системи, особливо
в Україні, де вона своїм тривалим існуванням дуже довго становила форму капіталістичних відносин.
Розглянути нову економічну політику („неп”), яка виникла після заміни
більшовиками „воєнного способу досягнення комунізму”(до якого вони
повернулися у 1930-ті рр.).
Виявити, чому більшовики змінили в період після громадянської війни (в
1920 р.) до населення тактику у ставленні терору на соціально-економічну
перебудову природи дрібного приватного господаря з виділенням у ній (
реорганізаційними шляхами „поголовного кооперування” на „добровільних”
началах) складової – додаткового підприємницького нагромадження.
Підкреслити, що Ленін відмовився від перебудови країни в комуністичному
напрямі шляхом розкладки й призупинив цілеспрямований розвиток „поголовної
кооперації”, з допомогою якої більшовики хотіли одразу стерти межу між
приватногосподарськими кооперативами та комунами.
Виділити важливий висновок Леніна в 1923 р., як теоретика, що побудову
соціалізму у країні треба здійснювати „через неп” і „на епоху”. Для цього він
пропонував для проведення індустріалізації країни форму державно-
капіталістичних відносин надати можливість дрібному капіталу в пільговий
період непу брати участь (за умови цивілізованих форм оподаткування) у
побудові приватногосподарського суспільства з державно-монополістичним
управлінням радянської влади.
Довести, що Леніним за умови передбаченої незгоди дрібного капіталу
цивілізованим способом співробітничати з радянською владою на засадах
повноцінного оподаткування було запропоновано розвиток в „окремо взятій
країні” за формою „радянський соціалізм” – попередній етап до соціалістичної
розбудови держави.
Періодом розвитку „радянський соціалізм” Ленін охоплював створення
політичного устрою, в який він вмістив необхідну термінову індустріалізацію
країни, що потрібно зробити „за одне–два десятиріччя” у перебудовний етап. У зі
ставленні цих двох напрямів – радянського соціалізму та комунізму – й
складалася нова політика радянської влади, яку Ленін напрацював і
викристалізував в останні роки свого життя.
Охарактеризувати різні підходи більшовиків у побудові радянського
соціалізму, як наприклад: період пролетаризації дрібних виробників, за
допомогою зрівняльного оподаткування в 1921–1923 рр. У той час відбулася
спроба партії за цивілізованими формами пролетаризувати останніх із допомогою
оподаткування їх приватногосподарської системи, в котрій крилася умова
підпорядкування представників дрібного капіталу. За такою соціально-
економічною політикою вони мали виконувати податкові тягарі влади та
віддавати залежно від ступеня багатства свої нагромадження в державну казну
для реконструкції економіки і для подальшої індустріалізації країни. (Таку форму
прогресивного оподаткування, яку визначив Ленін у 1920-х рр., взяли на
озброєння у країнах соціалізму в 1970–1990-х рр., у Нідерландах, Канаді, Норвегії
, Швеції, Данії).
|
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
Вступ 4
Розділ І. Історіографічний аналіз, джерельна база та теоретико-
методологічна основа роботи 48
Розділ П. Столипінський етап організації реформ. Інтеграція
населення до індивідуальних форм виробництва. Сприяння
розвитку кустарної справи 75
2
2.1. Перехідний період до державних форм управління
капіталістичними відносинами (на прикладі
кустарно-ремісничої промисловості)
2.2. Малоземельний селянин – суб’єкт реформ кооперативного
перетворення (сільський кустар, промисловик, кооператор)
92
126
Розділ Ш. Кустарно-реміснича промисловість в умовах
переходу до радянської модернізації
3.1. Дрібні виробники в радянській соціально-економічній
системі
3.2. Шляхи інтеграції дрібних виробників
3.3. Взаємовідносини радянської влади із старими
кооператорами в Україні у 1919 – 1920 рр.
153
175
192
209
Розділ ІV. Ленінський напрям соціально-економічної
перебудови дрібних виробників
4.1. Пролетаризація дрібних виробників-власників кустарно-ремісничої
промисловості у 1921 – 1923 рр.
4.2. Пільгова податкова політика у 1924 – 1926 рр.
4.3. Практика застосування у 1924 – 1927 рр. кооперативного
плану В. Леніна
222
266
312
354
Розділ V. Сталінський етап державно-монополістичного
регулювання у створенні радянської колективізації сільського
господарства і кооперації кустарно-ремісничого виробництва
5.1. Сталінський шлях пролетаризації дрібних виробників у сільському
господарстві і кустарно-ремісничій промисловості
5.2. Причини формування силового державно-монополістичного
управління для підпорядкування населення до індустріальних відносин
390
410
448
Загальні висновки 509
Список посилань
Список використаних джерел та літератури
515
533
|
|
|
