|
| Написано: |
2023 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Твір додано: |
03.09.2023 |
|
| Твір змінено: |
03.09.2023 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(2.2 МБ)
|
|
| Опис: |
Новородовська Н.О. Мовна політика в УРСР (1960 – 1980-х рр.):
соціокультурний вимір. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за
спеціальністю 032 – Історія та археологія. – Університет Григорія Сковороди в
Переяславі, Переяслав, 2023.
У дисертаційній роботі досліджено особливості реалізації мовної
політики в УРСР упродовж 1960 – 1980-х рр. у вітчизняній і зарубіжній
історіографії, розкрито вплив русифікації на соціокультурне життя та
ідентичність населення, здійснено аналіз законодавчої і нормативно-правової
бази, яка врегульовувала мовне питання.
Актуальність дослідження. Мовне питання в умовах сучасного
українського державотворення є дискусійним і потребує детального вивчення у
філологічному, політологічному, етнополітологічному, історичному та
соціологічному аспектах. Сучасні протиріччя в суспільстві є наслідком
відсутності дієвої етнонаціональної концепції та невдалої мовної політики, яка
впроваджувалася під час незалежності. Українська мова мала стати засобом
інтеграції українського суспільства, а натомість стала предметом дискусій в
історичному, політологічному й суспільному дискурсах. Масові спекуляції з
боку політиків, втручання сусідніх країн лише посилювали негативні тенденції
навколо мовного питання. Окрім того, існують історичні передумови, які
негативно впливають на мовні процеси в сучасній Україні.
Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена
переосмисленням багатьох історичних фактів минулих років з огляду на
специфіку сучасного етапу розвитку України. Завдяки відкритому доступу до
раніше засекречених архівних документів з’явилася необхідність у
детальнішому та ґрунтовнішому вивченні чинників, які сприяли впровадженню
російської мови в усі сфери українського соціуму.
Радянська мовна політика 1960 – 1980-х рр. зумовлювала зміну
ідентичності населення України, її гібридизацію чи повноцінну асиміляцію та
3
суттєво вплинула на сучасні етнонаціональні й мовні процеси. Ця політика була
прихована в низці негласних вказівок, завданням яких було змішування націй, а
також тотальна русифікація суспільства. До того ж низка нормативних актів
лише засвідчувала наміри компартійного керівництва русифікувати українське
суспільство. Наслідки цієї політики відчутні й нині.
Дослідження русифікації стало одним із важливих об’єктів наукового
пошуку істориків у 1990-х – на початку 2000-х рр. Учені, застосовуючи
критичний підхід, переосмислювали радянську мовну й національну політику і
надали власну оцінку зазначеному явищу. Із цієї проблематики частина питань
все ж лишається відкритою, особливо стосовно впливу русифікації на
національну ідентичність населення радянської України в регіональному
розрізі, а також на соціокультурне життя суспільства та зміну світоглядних
орієнтирів. Сучасні події актуалізували цю тематику, оскільки мовне питання
було ключовим в обґрунтуванні російської агресії кремлівськими
пропагандистами.
Детальне вивчення мовного питання в 1960 – 1980-х рр. у
соціокультурному вимірі важливе для розуміння сучасних проблем української
єдності. У цей період відбулося формування нового денаціоналізованого
покоління, яке не сприймало української самобутності й усвідомлювало себе
частиною радянського суспільства чи росіянами. Це сприяло маргіналізації
певних прошарків населення. Сьогодні важливо зрозуміти ці процеси, віднайти
причиново-наслідкові зв’язки із сучасністю і сформувати концептуальні засади
збалансованої мовної політики.
Наукова новизна. Дисертаційна робота є першим дослідженням, у якому
завдяки комплексному міждисциплінарному підходу здійснено спробу
з’ясувати тенденції зміни ідентичності населення під впливом радянської
політики русифікації в 1960 – 1980-х рр. Презентовано переосмислення
наслідків мовних процесів періоду застою для сучасного українського
державотворення.
У результаті здійсненого дослідження вперше:
4
на основі міждисциплінарного підходу з’ясовано взаємозв’язок між
русифікацією суспільства і зміною національної ідентичності чи її
гібридизацією;
виявлено місце російської мови у зміні світогляду і формуванні
пропагандистських матеріалів у ЗМІ;
детально проаналізовано нові дослідження зарубіжних науковців,
присвячені русифікації та асиміляції, і введено результати їхніх праць до
сучасного дискурсу із цієї проблематики.
Доповнено:
наявні результати досліджень щодо наслідків радянської мовної
політики для сучасного державотворення України;
твердження вітчизняних науковців щодо способів і методів русифікації
суспільства;
наукове осмислення ідеологічної ролі російської мови у процесах
формування єдиної спільності – «радянського народу», а також висновки
науковців щодо місця інших мов у радянському суспільстві.
Набули подальшого розвитку:
дослідження радянської національної політики та етнонаціональних
відносин у другій половині ХХ ст.;
оцінкові положення щодо становища української мови в радянських
реаліях періоду застою;
вивчення етнонаціональних і мовних процесів минулого, їхні тенденції
розвитку під впливом адміністративно-командної системи управління;
історичні особливості соціокультурного життя в умовах панування
радянського авторитарного режиму.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що його
результати можуть бути застосовані в подальших наукових пошуках,
формуванні дискурсу чи історіографії, при вивченні спецкурсів з історії
України, загальної історії, історії мовознавства, для підготовки праць і
матеріалів з історії повсякдення тощо. В умовах сучасних викликів і загроз
5
матеріали цієї роботи є цінними при формуванні концептуальних засад
інформаційної політики, контрпропаганди, формуванні державної мовної
політики. Фактологічний матеріал, сформовані висновки розширюють знання з
історії України, зокрема в радянський період. Їхній детальний аналіз сприятиме
подальшому розв’язанню низки фундаментальних проблем історичної науки.
Результати дослідження можуть бути використані при розробленні підручників,
посібників, довідників, енциклопедичних видань з історії, політології,
етнополітології тощо.
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, її теоретичне і
практичне значення, зв’язок із науковими темами та програмами кафедри
історії і культури України та спеціальних історичних дисциплін, визначено
мету й основні завдання, сформовано об’єкт і предмет наукового пошуку,
розкрито новизну, вказано інформацію про апробацію результатів дослідження,
описано структуру, обсяг роботи й додатків.
У першому розділі «Історіографія, джерельна база і методологія
наукового дослідження» висвітлено основні теоретико-методологічні аспекти,
на яких побудована дисертація, охарактеризовано ступінь вивчення теми,
проаналізовано використані в роботі джерела. Встановлено, що проблеми
русифікації суспільства у радянський період, особливості становлення
російсько-українського білінгвізму, зміна мовної ідентичності були об’єктами
наукового пошуку низки дослідників, зокрема: Ю. Каганова, Ю. Колісника,
В. Котигоренка, В. Коцура, В. Лизанчука, Л. Масенко, І. Міронової,
Ю. Ніколайця, М. Парахіної, О. Рафальського, В. Скляра, О. Субтельного,
В. Ткаченко, Н. Ховайби, С. Шевченка, Ж. Шевчук, М. Яковлєва, М. Якубової,
М. Ярмоленко та ін. Частково дослідження проблеми двомовності та політики
русифікації радянської влади в 1960 – 1980-х рр. розкривали зарубіжні
науковці. Серед них варто виділити Р. Брюбейкера, Т. Вікса, З. Войновського,
Дж. Каванаґ, А. Каппелера, П. Колсто, Ф. Скарра, В. Шнірельмана та ін. У їхніх
працях мовне питання здебільшого розкривається в контексті радянської
національної політики. Як і більшість вітчизняних науковців сучасності, вище
6
зазначені дослідники критично оцінювали науковий доробок та джерела
радянського минулого і намагалися детально висвітлити негативні наслідки
радянської мовної та національної політики на сучасному етапі. У дисертації
здійснено аналіз і переосмислення досліджень радянських і російських
науковців, які приховували чи виправдовували факти насильницької
русифікації та асиміляції населення. Із проголошенням незалежності українські
історики отримали змогу об’єктивніше оцінити радянську мовну політику в
1960 – 1980-х рр.: її особливості, методи упровадження та наслідки.
Зацікавленість учених стосувалася здебільшого проблем ідентичності,
формування нового світогляду в населення. Російсько-українська війна
актуалізувала вивчення цього питання, поглибивши науковий та суспільний
дискурси.
Джерельна база дослідження дає змогу повноцінно, комплексно й
детально розкрити тему дисертації, висвітлити недостатньо вивченні явища і
процеси на території УРСР у 1960 – 1980-х рр., зокрема вплив мовної політики
на соціокультурний вимір. Виокремлено чотири основні види джерел, які
використовувалися під час написання цієї роботи: 1) архівні документи з
фондів Центрального державного архіву громадських об’єднань України і
Центрального державного архіву вищих органів влади та управління;
2) опубліковані документи у відповідних збірниках чи онлайн-ресурсах
(зокрема нормативно-правові та законодавчі акти); 3) газетні видання з
газетного фонду Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського;
4) спогади, мемуари, праці українських дисидентів і радянських діячів.
Дисертація побудована на основних принципах наукового пізнання:
історизму, достовірності, об’єктивності, соціального підходу, всебічності,
альтернативності, системності. Під час дослідження було застосовано такі
групи методів: загальнонаукові (аналіз, синтез, індукція, дедукція,
абстрагування, узагальнення), міждисциплінарні (бібліографічний,
актуалістичний, джерелознавчий та архівознавчий аналіз, контент-аналіз,
етноісторичний, етнокомунікативний підходи), спеціально-історичні
7
(порівняльно-історичний, проблемно-хронологічний, історико-системний).
Також значну увагу було акцентовано на ключових термінах, які вживалися під
час написання дисертації.
У другому розділі «Мовно-культурна політика в УРСР (1964 – 1985 рр.)»
висвітлюються особливості й методи реалізації радянською владою русифікації
на території УРСР упродовж застою. Встановлено, що радянська мовна
політика була знаряддям денаціоналізації суспільства. На законодавчому рівні
русифікація як політика радянської влади не була закріплена. Окремі
положення щодо статусу російської мови містять Закони УРСР «Про народну
освіту», «Про зміцнення зв’язку з життям і про дальший розвиток системи
народної освіти в Українській РСР» та в Конституції УРСР 1978 р. Перший
законодавчий акт, який урегульовував мовне питання у радянській Україні,
прийнято в 1989 р. (Закон УРСР «Про мови в Українській РСР»). Натомість
русифікація здійснювалася шляхом прийняття низки нормативно-правових
актів урядами СРСР і УРСР, а також документами ЦК КПРС і ЦК КПУ.
Особливо від русифікації постраждала освітня сфера. У 1960 – 1980-х рр.
кількість російськомовних шкіл зростає (особливо у східних, південних
областях УРСР), натомість українськомовних – знижується. Після прийняття
Постанов Ради Міністрів УРСР «Про заходи по дальшому удосконаленню
вивчення і викладання російської мови в Українській РСР» у 1978 р., колегії
Міністерства освіти УРСР «Про додаткові заходи по вдосконаленню вивчення
російської мови в освітніх школах і педагогічних навчальних закладах
Української РСР» у 1983 р. і ЦК КПУ і Ради Міністрів УРСР «Про дальше
вдосконалення загальної середньої освіти молоді й поліпшення умов роботи
загальноосвітньої школи» в 1984 р. розгорнулася тотальна русифікація
шкільної освіти.
Доведено, що проголошення курсу на «злиття націй» зумовлювало
посилення русифікаційних тенденцій. Формування наднаціональної
спільності – «радянського народу» – передбачало уніфікацію мовно-культурних
особливостей різних етносів. Російська мова, як вважали радянські ідеологи,
8
мала стати інтегральним чинником для СРСР. З’ясовано, що в контексті цього
курсу, керівництво Радянського Союзу виокремлювало таку категорію як
«неперспективні мови». Українську відносили до неї, обґрунтовуючи це
наявністю схожих рис із російською. Насправді ж нівелювання мовних і
культурних рис було інструментом руйнування української ідентичності.
Із середини 1960-х рр. активізувалися мовознавчі дослідження
радянських науковців, перед якими компартія поставила завдання довести
спільне походження й риси російської та української мов. Чільне місце в цій
діяльності займав Інститут мовознавства АН УРСР під керівництвом
І. Білодіда. Поступово наукова спільнота і вища школа перейшли на російську
мову.
Ще одним засобом русифікації стали масові репресії проти української
інтелігенції. Будь-які спроби українського мовного та культурного відродження
вважалися загрозою для суспільного ладу. Апробований метод залякування та
арештів посилився з приходом до влади в УРСР В. Щербицького у 1971 р.
Встановлено, що радянська влада намагалася позбавити суспільство від проявів
інакомислення, що полегшило б реалізацію ідеї злиття народів. Ця політика
мала незначний ефект, адже в таборах ув’язнені дисиденти мали змогу
формувати взаємозв’язки, які були успішно застосовані у процесах
суверенізації України.
У третьому розділі «Русифікація як чинник трансформації ідентичності
українського суспільства в період застою» розкрито тенденції зміни
ідентичності населення УРСР, висвітлено особливості розвитку
соціокультурного життя в контексті радянської мовної політики. Встановлено
значення радянської преси, книговидавництва, телерадіомовлення як знаряддя
русифікації суспільства. Упродовж 1960 – 1980-х рр. російськомовні видання в
кількісному співвідношенні переважали українськомовні. За змістом усі
видання характеризувалися ідеологічним спрямуванням, яке мало на меті
сприяти процесу формування наднаціональної спільності – «радянського
9
народу». Аналіз кількісних і якісних показників друкованих видань засвідчував
політику денаціоналізації, якої притримувалося компартійне керівництво.
Радянське телебачення, яке поступово ставало популярним серед
населення, мало значний вплив на свідомість мас. З кінця 1960-х рр. воно
потрапило під повний контроль центральних органів влади СРСР, що зумовило
втрату його автентичності. Водночас відбувалася русифікація українського
телебачення. Українськомовні програми рідко потрапляли до мережі
центральних каналів. Особливістю радянського телебачення стала маніпуляція
й підміна понять, що давало змогу формувати у свідомості особистості та
суспільства певні уявлення й моделі поведінки. Зокрема, створювався
стереотип, що українська мова – це мова сільської місцевості, менш освічених
категорій населення. Також російськомовний кінематограф мав суттєву
перевагу над українськомовним, що впливало на ідентичність населення.
Упродовж 1960 – 1980-х рр. спостерігалася суттєва зміна мовної
ідентичності населення УРСР. Аналіз переписів населення 1959 р., 1970 р.,
1979 р., 1989 р. засвідчив суттєве зростання кількості російськомовного
населення. З’ясовано причини цього процесу, а саме: штучно організовані
міграції, русифікацію на державному рівні, зниження обсягу українськомовної
друкованої продукції, маніпулятивний вплив радянських ЗМІ тощо. У
регіональному розрізі кількість російськомовного населення найбільше зросла
на Сході та Півдні УРСР. В інших областях темпи цього приросту були дещо
нижчими, а в окремих західних областях (особливо Львівщина і
Тернопільщина) спостерігалося незначне зростання українськомовного
населення. У дисертації детально розкрито регіональні особливості зміни
мовної ідентичності населення УРСР.
Отже, у результаті дослідження виявлено основні напрями реалізації
радянської мовної політики в 1960 – 1980-х рр., з’ясовано її вплив на мовну та
національну ідентичність населення УРСР. Аналіз наявних наукових праць і
джерел дав змогу охарактеризувати становище українського суспільства в
соціокультурному вимірі в контексті тотальної русифікації.
10
Ключові слова: асиміляція, денаціоналізація, ідентичність, мова, мовна
політика, освіта, преса, русифікація, репресії, самовизначення, телебачення. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ …………………………………………22
ВСТУП……………………………………………………………………………...23
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА І МЕТОДОЛОГІЯ
НАУКОВОГО ДОСЛІДЖЕННЯ………………………………………………30
1.1. Історіографія радянської мовної політики………………………………..30
1.2. Джерельна база…………………………………………………………….50
1.3. Методи і принципи наукового дослідження………………………………59
Висновки до розділу 1…………………………………………………………….70
РОЗДІЛ 2. МОВНО-КУЛЬТУРНА ПОЛІТИКА В УРСР (1964 – 1985
РР.)…………………………………………………………………………………73
2.1. Політико-правове врегулювання мовного питання в УРСР……………73
2.2. Репресії як метод русифікації та денаціоналізації українського
суспільства (1964 – 1985 рр.)…………………………………………………….113
Висновки до розділу 2……………………………………………………………125
РОЗДІЛ 3. РУСИФІКАЦІЯ ЯК ЧИННИК ТРАНСФОРМАЦІЇ
ІДЕНТИЧНОСТІ УКРАЇНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА В ПЕРІОД
ЗАСТОЮ…........................................................................................................128
3.1. Книговидавництво, журнальна періодика, преса, телебачення в роки
застою…………………………………………………………………………….128
3.2. Динаміка зміни мовної ідентичності населення УРСР…………………159
Висновки до розділу 3……………………………………………………………179
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….182
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ
……………………………………………………………………………………190
ДОДАТКИ………………………………………………………………………225
|
|
|
