Олександр Нікітчук » Розвиток монументально-декоративного мистецтва Ужгорода в 1959–1990 рр. (на основі архівних матеріалів)
|
[додати інший файл чи обкладинку цього твору]
[додати цей твір до вибраного]
|
Розвиток монументально-декоративного мистецтва Ужгорода в 1959–1990 рр. (на основі архівних матеріалів)
Стаття
|
|
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Твір додано: |
15.08.2025 |
|
| Твір змінено: |
15.08.2025 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(1.8 МБ)
|
|
| Опис: |
Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Історія. – Ужгород: Видавництво УжНУ «Говерла», 2025. – Вип. 1 (52).
Дана стаття представляє певний кейс-стаді, присвячений становленню та еволюції монументально-декоративного мистецтва в Ужгороді у 1959–1990 роках, крізь призму функціонування крайового відділення Художнього фонду. У фокусі дослідження – художні об’єкти, створені в публічному просторі міста, які аналізуються на основі архівних матеріалів з ідентифікацією авторства, дати створення та технік виконання цих творів. Ретроспектива відображає післявоєнне впровадження централізованої культурної політики, у межах якої інституційне розширення функцій Художнього фонду стало стратегічним механізмом монополізації художнього виробництва, водночас сприяючи професіоналізації галузі. Заснування крайового відділення Спілки художників та Художнього фонду, відкриття художньо-промислового училища та спадковість мистецької школи Адальберта Ерделі та Йосипа Бокшая створили передумови для формування нової моделі локального монументалізму. Простежено три етапи його розвитку: інституційне формування (1959–1970), структурна зрілість і тематичне розширення (1970–1980) та естетичне оновлення в умовах пізньорадянської доби (1980–1990). Аналіз охоплює вплив нормативно-правових актів на розвиток Художнього фонду та інтеграцію монументально-декоративного мистецтва в урбаністичне середовище міста, а також акумулюючу роль підприємства в організації ресурсів і технологій. Виконано каталогізацію та розглянуто причини втрати значної частини цієї художньо-монументальної спадщини: з понад 150 об’єктів, зафіксованих у каталозі, більш ніж половина або знищена, або перебуває в критичному стані. У підсумку запропоновано розглядати Ужгород як унікальний осередок реалізації монументально-декоративної моделі візуальної культури другої половини ХХ ст. з локальними особливостями, досвід якого потребує фахової переоцінки й збереження в сучасному культурному полі. |
|
|
|
| |
|
Відгуки читачів:
|
| |
|
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
|
| |
|
|
| |
