Карен Нікіфоров » Державна політика СРСР у справах релігій 1965-1991 років: на матеріалах Донецької області
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Державна політика СРСР у справах релігій 1965-1991 років: на матеріалах Донецької області

Дисертація
Написано: 2023 року
Розділ: Історична
Додав: balik2
Твір додано: 07.05.2023
Твір змінено: 07.05.2023
Завантажити: pdf див. (1.3 МБ)
Опис: Нікіфоров К.С. Державна політика СРСР у справах релігій 1965-1991
років: на матеріалах Донецької області. – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за
спеціальністю 032 «Історія та археологія» – Київський університет імені
Бориса Грінченка, Київ, 2023.



Дисертаційне дослідження присвячене історії державної політики у
релігійній сфері в СРСР на прикладі Донеччини у пізньорадянську добу.
Дослідницький інтерес було зосереджено на діяльності партійних та державних
інституцій в галузі релігії й уповноваженого Ради у справах релігій при Раді
Міністрів СРСР (з 1974 р. – УРСР) по Донецькій області.
Аналіз наявної вітчизняної та зарубіжної історіографів оприявнив брак
спеціального історичного дослідження, присвяченого особливостям рецепції
радянської релігійної політики у 1965-1991 рр. в окремих регіонах УРСР,
зокрема у Донецькій області. Виходячи з проблемно-хронологічного принципу
та з урахуванням особливостей наукових шкіл, історіографію було поділено на
два періоди – це науковий доробок сучасників діяльності Ради у справах релігій
при РМ СРСР та вітчизняні і зарубіжні дослідження в період з 1991 р. Під час
другого періоду можна виокремити три великі групи досліджень, сформовані за
територіальним принципом: українську, російську та західну та підгрупи
всередині цих груп – це праці, створені в рамках роботи сформованих на базі
закладів вищої освіти наукових шкіл, науковий доробок, присвячений загальним
питанням державно-церковних стосунків та монографії і статті, предметом
дослідження в яких були конкретні історичні епохи або регіональний вимір
державної політики у сфері релігії. Основою дослідження стала широка
джерельна база, яка, враховуючи міждисциплінарний характер теми, стосується
різних царин людського життя: духовної, політичної, суспільної, культурної,
правової. Важливе місце в цьому контексті займають законодавчі акти, актові


3



матеріали та документи діловодства, які дозволили повноцінно розкрити
нормативно-правову базу релігійної політики в СРСР та визначити основні
підвалини діяльності органів влади загалом та інституту уповноваженого Ради у
справах релігій зокрема. Для аналізу реального стану релігійної ситуації в регіоні
у нагоді стали статистико-описові джерела, які дозволили побачити картину
кількості зареєстрованих та незареєстрованих релігійних громад, їхньої
господарської діяльності. Важливим для глибшого розуміння ситуації стало
залучення усних джерел та проведення наративних інтерв’ю з колишніми
працівниками центрального та місцевого апаратів Ради у справах релігій при РМ
УРСР. Використання загальнонаукових та суто історичних методів наукового
дослідження уможливило висвітлення державної політики у справах релігій у
1965-1991 рр. на матеріалах Донеччини.
Встановлено, що релігійна політика в донецькому регіоні реалізувалася у
двох основних напрямах: атеїстична пропаганда та контроль за діяльністю
релігійних організацій. Задля реалізації першої складової партійні та державні
органи ще у 1940-і рр. ініціювали створення товариства «Знання», яке
продовжувало діяти до кінця існування Радянського Союзу. Серед інших його
завданням було вироблення ефективної системи атеїстичного виховання
громадян СРСР за допомогою лекцій з наукового атеїзму. Друга складова
реалізовувалася переважно апаратом уповноваженого Ради у справах релігій при
РМ СРСР (УРСР). Після об’єднання у 1965 р. Ради у справах Російської
Православної Церкви при РМ СРСР та Ради у справах релігійних культів при РМ
СРСР у єдину Раду у справах релігій при РМ СРСР у Донецькій області було
створено апарат уповноваженого Ради у справах релігій при РМ СРСР та
розподілені функціональні обов’язки між його працівниками. Рада у справах
релігій та її уповноважений по Донецькій області були єдиним державним
органом, сферою діяльності якого стало релігійне життя в державі та краї.
Було визначено становище уповноваженого в радянській адміністративній
системі. З метою реалізації державної політики у сфері релігій відбувалася тісна
співпраця уповноваженого Ради у справах релігій с з місцевими виконавчими


4



органами влади, радами депутатів, органами внутрішніх справ і державної
безпеки, навчальними закладами тощо. Істотною складовою діяльності
уповноваженого Ради у справах релігій по Донецькій області були реєстрація та
ліквідація релігійних громад, контроль за дотриманням релігійного
законодавства з боку релігійних організацій та органів державної влади,
проведення роботи в царині державного регулювання релігійного життя та
контроль за втіленням у життя радянської атеїстичної політики.
Стосунки радянської влади з Православною Церквою в період 1965-
1991 рр. на Донеччині можна в цілому описати як лояльні. Загалом православні
священники не виявляли антирадянських настроїв, натомість місцева влада
здебільшого не чинила перепон діяльності православних громад. Втім,
тотальний контроль над РПЦ дозволяв владі в особі уповноваженого завжди
тримати руку на пульсі її діяльності, а атеїстична політика комуністичної влади
залишалася пріоритетною в тогочасних державно-церковних відносинах. На
відміну від більшості інших регіонів Української РСР, в Донецькій області не
існувало потужного православного релігійного підпілля, а вся увага правлячого
у Донецькій і Ворошиловградській (у 1990-1991 рр. – Донецькій і Луганській)
єпархії була зосереджена на збереженні існуючих православних парафій.
Протягом епохи «застою» зустрічаємо поодинокі випадки закриття
православних храмів та ліквідації православних громад у краї, офіційним
приводом до цього ставала дуже мала кількість парафіян. Натомість на численні
прохання про відкриття храмів від мешканців області, реакція влади була
негативною. Переламним моментом відносин держави та Православної Церкви
стало святкування тисячоліття хрещення Русі в 1988 р. Саме після нього різка
зміна курсу влади стала відчутною і в донецькому регіоні - почали виникати нові
православні громади.
Донецька область у 1965-1991 рр. традиційно посідала перші місця за
кількістю протестантських громад в УРСР та СРСР. Особливо активними серед
них у період, що досліджується, були євангельські християни-баптисти,
адвентисти сьомого дня та п’ятидесятники. Саме у 1960-і рр. формується два


5



основних релігійних центри баптистів в Радянському Союзі – відносно лояльна
до влади Всесоюзна рада євангельських християн-баптистів (ВР ЄХБ) та
опозиційно налаштована Рада Церков євангельських християн-баптистів (РЦ
ЄХБ). Окрім того, 1960-1970-і рр. стали періодом, коли тиск радянської влади на
баптистські організації краю набув двох основних форм – ретельний контроль за
їхньою діяльністю з метою виявлення порушень та подальшого покарання вірян
та намагання вивести діяльність баптистів регіону у легальну площину.
Усвідомлюючи небезпеку незареєстрованих, а відповідно і
неконтрольованих громад, громад, апарат уповноваженого за допомогою
місцевих органів влади намагався у різний спосіб дізнаватися про процеси, що
відбувалися у вищезазначених релігійних спільнотах та контролювати їх. Якщо
щодо свідків Єгови була обрана політика прямих репресій, яка мало
пом’якшувалася з роками, на п’ятидесятників продовжувався адміністративний
тиск з метою виконання Московських угод 1945 р. та об’єднання їхніх громад з
баптистськими, то по відношенню до адвентистів сього дня навпаки відбулася
часткова лібералізація. Іудейські ж громади Донеччини через свою
малочисельність та похилий вік віруючих не становили жодної загрози
релігійній ситуації в регіоні, відповідно для протидії створення релігійного
підпілля та зростання єврейської самосвідомості відбувався офіційний контроль
за їхньою діяльністю, хоча вони й не були офіційно зареєстрованими.
Незвичайну стратегію поведінки щодо релігійних громад в усій Україні можна
побачити на приладі відношення влади до мусульман – не дивлячись на
наявність в області певної кількості етнічних татар, башкирів, азербайджанців
тощо, уповноважений звітував про відсутність активних мусульман в регіоні, у
той час як фактично в області спорадично діяли підпільні мусульманські
громади.
Наукова новизна дисертації полягає у постановці та розробці проблеми
релігійного життя в цілому та діяльності уповноваженого Ради зокрема в
Донецькій області в період загострення кризи радянської системи та лібералізації
суспільно-політичного життя й розпаду СРСР (середина 60-х рр. ХХ ст. –


6



1991 р.) зокрема. Наприклад, вперше було проаналізовано процес розбудови та
діяльності апарату уповноваженого Ради у справах релігій по Донецькій області,
особливості його взаємодії з релігійними організаціями та державними органами
влади в регіоні на основі документів з центральних архівних установ та
обласного архіву. Було порівняно радянську державну політику щодо різних
релігійних організацій на регіональному рівні та висвітлено процес
трансформації відносин влади та релігійних організацій, який відбувся в
середині 1980-х рр. на прикладі Донецької області. Подальшого розвитку
набули: дослідження ролі радянських та партійних органів в державно-
релігійному житті краю; внутрішня ієрархія радянської системи органів
державного управління; вивчення державної нормативно-правової бази СРСР та
УРСР.
Практичне значення дисертації полягає у можливості використання її
матеріалів та висновків органами державної влади України в царині державної
релігійної політики та забезпечення свободи совісті, а також під час написання
праць та підготовці програм навчальних дисциплін з історії України, історії
української культури, історії релігії в Україні, релігієзнавства тощо.
Дисертаційна робота є самостійним дослідженням, у якому подано
авторський погляд на державну політику у сфері релігії в СРСР у 1965-1991 рр.
на прикладі Донеччини. Основні положення роботи апробовані у виступах на 19
міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях.
Ключові слова: державно-церковні відносини, Донеччина, СРСР,
науковий атеїзм, бюрократія, релігійна політика, Рада у справах релігій,
антирелігійна політика, релігійне відродження.



Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.