| Опис: |
Невська Ю. В. Дискурсиви в організації й авторизації
епістолярного дискурсу: типологійно-прагматичний аспект (на матеріалі
епістолярію М. Куліша). – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних
наук зі спеціальності 10.02.01 – українська мова. Харківський національний
педагогічний університет імені Г. С. Сковороди МОН України, Харків, 2018.
У дисертації проведено системний аналіз комунікативних та
прагматичних ознак епістолярного дискурсу: досліджено його основні
функції та функційно-прагматичні категорії. Уточнено поняття дискурсу,
епістолярного дискурсу, неуспішного дискурсу та дискурсива (дискурсивної
одиниці). З погляду макропрагматики окреслено поняття листування
і описано його в термінах упровадженого термінологічного апарату.
Зважаючи на діалогічний характер комунікації, листування
розглядається як дистанційний макродіалог, що вміщує в собі декілька
мовленнєвих макроходів (епістол) і утворює макродіалогічну єдність
(епістолярій).
Функції саморепрезентації, впливу та інформативну виділено як
основні комунікативно-прагматичні функції епістолярного дискурсу.
Розкрито механізм їхньої реалізації через функційно-прагматичні категорії
емпатії, евіденційності, модальності й оцінки. Відповідно до
антропоцентричної моделі спілкування було доведено, що в епістолярному
дискурсі провідна роль у реалізації цих категорій належить дискурсивам.
У роботі також виявлено організаційну й авторизувальну функції
дискурсивів, схарактеризовано дискурсивні одиниці на семантичному,
прагматичному й топікальному рівнях дискурсу. Визначено модель
функціювання дискурсивних одиниць у тривимірній системі координат (час,
локус, комунікативний простір), окреслено поняття структурної рамки
епістоли, сформовано корпус дискурсивів.
3
Обґрунтовано гіпотезу, що без дискурсивів акт дистанційного
спілкування може не відбутися взагалі або буде неуспішним. За відсутності
в ньому дискурсивів з тексту епістоли важко або зовсім неможливо зрозуміти
комунікативні наміри автора, його оцінки й ілокуції, які він заклав; виявити
авторство дискурсу; досягти очікуваного адресантом перлокутивного ефекту
тощо.
Структурно дискурсиви в епістолярному дискурсі поділяються на
прості й складені, останні можуть бути виражені як вставними або
вставленими конструкціями, так і висловленнями або фрагментами дискурсу.
З огляду на той факт, що класифікації дискурсивних елементів
ґрунтуються на різних теоретичних принципах, які не дозволяють
об’єднувати весь корпус дискурсивів у межах однієї класифікації, існує
декілька типологій, які можна застосувати до дискурсивів, що функціюють
в епістолярному дискурсі. У дисертації запропонована прозора типологія
дискурсивів в епістолярному дискурсі, що виключає протиріччя, враховує
природу дискурсива та природу спілкування, а також особливості
епістолярного дискурсу. Висловлена думка, що структурний та функційний
критерії найбільш підходять для такої класифікації.
Провідна функція дискурсивів визначається як комунікативна, і серед її
підтипів однією з основних визнано функцію саморепрезентації автора,
оскільки вона виявляється вирішальною для кваліфікації дискурсу, особливо
епістолярного як авторизованого. Саме епістолярний дискурс, структура
якого передбачає підпис адресанта наприкінці листа, є експліцитно
авторизованим. Його авторизування відбувається через застосування
дискурсивів різних рівнів, і всі вони в епістолярному дискурсі є виключно
авторськими.
Дискурсиви розділено на дискурсиви організувального характеру й ті,
які надають дискурсу авторства. Перші розглядаються як такі, що
позначають зовнішню або внутрішню структурну рамку епістоли, у той час
4
як авторизувальні звичайно функціюють в межах усієї матриці епістоли, до
якої входять і описані рамки.
Структурно-формальні дикурсиви організують дискурс і поділяються
на декілька підгруп. У дисертації розрізняються дискурсиви
загальнотекстові, тобто характерні для будь-якого дискурсу, і специфічні,
притаманні лише епістолярному дискурсу. Останні утворюють зовнішню
структурну рамку епістоли. Вони ідентифікують лист як одиницю
епістолярного дискурсу. Автор використовує їх навмисне, з певною
комунікативною метою.
Отже, у цій роботі виділено такі підтипи структурно-формальних
дискурсивів, притаманних епістолі:
1. Дискурсиви, що вказують на структуру зовнішньої рамки листа. Для
цього типу характерні дискурсиви, які є етикетними формами звертання,
привітання, прощання та підписом. Вони віднесені до окремої групи,
оскільки утворюють зовнішню структурну рамку листа, без якої лист як
одиниця епістолярного дискурсу не існує. Підпис, швидше за все, буде
однотипним у збірці листів до певного адресата, але зазвичай різний
в епістолах до різних адресатів.
2. Загальнотекстові дискурсиви, які членують структуру епістоли,
створюють свого роду внутрішню структурну рамку листа. Це одиниці
логіко-композиційного членування для позначення початку або кінця,
переліку, виділення головного, підсумовування, результату тощо. Їх можна
вважати загальнотекстовими, оскільки вони можуть структурувати будь-який
дискурс. Більше того, дискурсиви цього підтипу на позначення початку
й кінця не збігаються, наприклад, з формулами вітання та прощання на
початку та наприкінці листа. Вважається, що це дискурсиви для позначення
початку та кінця теми, яка є однією з тем листа.
Функційно-епістолярні дискурсиви в структурі листа теж
розглядаються як такі, що відносяться до внутрішньої структурної рамки.
Вони є дискурсивами-експресивами (на позначення подяки, вибачення,
5
співчуття, жалю, вітання тощо), директивами (кліше на позначення прохання,
умовляння, переконання та інших функцій, характерних для епістолярного
дискурсу) і комісивами (кліше на позначення присягання, обіцянки тощо).
Функційні дискурсиви вживаються у характерній для епістолярного дискурсу
клішованій формі й навіть мають конвенційне місце в його структурі,
оскільки структурують дискурс у «тілі» епістоли.
Підкреслено, що для епістоли як форми епістолярного дискурсу
матрична структура має ключове значення, для побудови якої
використовуються всі згадані вище експресиви й директиви. Таким чином, ця
частина класифікації ґрунтується на структурному принципі – принципі
вираження форми.
Їхні комунікативні та прагматичні функції розглядаються для
дискурсивів як типологійні, оскільки вони відбивають комунікативний
характер дискурсу, джерелом і детермінантом яких є функція емпатії.
Оскільки емпатична домінанта визначає суб’єктивність епістолярного
дискурсу, його авторизований характер завдяки бажанню саморепрезентації
автора, а отже, впливу на адресата, то були виділені такі підтипи
авторизувальних дискурсивів, як: на вираження емоцій, оцінки,
акцентованого авторства й «самості», а також дейктичних категорій.
З опертям на авторську типологію дискурсивів і з урахуванням
української епістолярної традиції 20-40-х років ХХ століття, яку було
простежено на прикладах листування відомих представників українського
письменства, описано ознаки ідіостилю епістолярних творів М. Куліша та
запропоновано типологію його авторських підписів.
Особливу увагу в роботі було приділено дискурсивам на позначення
акцентованого авторства в епістолярному дискурсі Миколи Куліша.
Визначено, що функція самовираження є для розглянутих дискурсивів
однією з провідних. Означені дискурсиви були проаналізовані з метою
з’ясування їхніх функцій та особливостей їхнього використання в листах
М. Куліша і, таким чином, уточнення епістолярного ідіостилю письменника.
6
Як наслідок, було встановлено, що пропорція дискурсивів, які позначають
акцентоване авторство, не однакова в листах до різних адресатів; вона досить
велика в дружніх листах М. Куліша, що визначається особливістю його
стосунків з цими адресатами. У своїх листах до дружини М. Куліш
використовує менше дискурсивів означеного типу, але в них часто
вживаються дискурсиви на позначення непрямої евіденційності.
Установлено, що М. Куліш у своїх приватних листах часто
використовує дискурсиви як частину певних комунікативних стратегій для
досягнення комунікативних цілей, визначених автором.
Приватні листи М. Куліша містять міні-дискурси (дискурс у дискурсі),
які багаті на різні типи дискурсивів і належать до публіцистичного стилю.
Вивчено механізми досягнення емоційного та емотивного впливу в ідіостилі
листів М. Куліша. Досліджено лінгвістичні особливості вираження емпатії
в дискурсі приватних листів М. Куліша, визначено фокус емпатії для певних
груп його листів.
Ключові слова: епістолярний дискурс, епістола, дискурсиви, емпатія,
модальність, оцінка, евіденційність, матриця епістоли, зовнішня рамка
епістоли, внутрішня рамка епістоли.
|
