| Опис: |
Історія Ніла Стівенсона про один робочий день «приємної дівчини» Джипі з Маніли – це фантастика «ближнього прицілу» в проекції на те, яким саме це прийдешнє ввижалося свідкам Інтернет-буму 90-х рр. минулого століття: всепроникні мультимедійні технології, еволюційні алгоритми програмного забезпечення та «ожилий» завдяки ним проблемний софт, мереживна репутація, інтелектуальне піратство, нестабільний світ майбутнього з оазами нових економічних чудес – здавалось би, стандартний набір. І навіть схоластичну бесіду на лезі ножа, що відбувається між головною героїнею та її віртуальним антагоністом, важко назвати ексклюзивною родзинкою для гурмана НФ – одну з варіацій тесту Тьюрінґа ми проходили ще в дитинстві, коли запоєм читали повість Євгена Велтістова про «Електроніка – хлопчика із чемодана» (дехто – навіть в українському перекладі полтавчанина Миколи Видиша). Усе-таки обізнаного любителя фантастики наших днів у цьому оповіданні вабить інше.
Справа в тім, що письменницька слава до Ніла Стівенсона великою мірою прийшла завдяки циклу з чотирьох романів: «Криптономікону» (Cryptonomicon, 1999) і так званої Барокової трилогії: «Живе срібло» (Quicksilver, 2003) + «Веремія» (The Confusion, 2004) + «Устрій світу» (The System of the World, 2004). А «Джипі…» якраз і є першим несміливим поглядом автора у власний у світ геніальних науковців з династії Вотергаусів, жінок родом із суворого острова Квглм, мужніх бійців із давньої родини Шафто та незбагненного Еноха Роота, чи то культуртрегера, чи то банального трикстера. Ви дивуєтеся, що жодного з цих імен немає в оповіданні про Джипі?! Але ж у ньому є ароматна мускулиста Маніла, вперше згадується султанат Кінакута (ретельно так пошукайте його на мапах світу!), у ньому дебютує японське прізвище Ґото (одного з другорядних протагоністів Барокової трилогії – вірніше, його нащадка) і чи не вперше з-під пера Стівенсона вихоплюється таке любе йому слово (а ще поняття, явище, концепт) Інтрамурос. Поки що це назва історичного центру Маніли. Але ж як багато це латинське слово значитиме в одному з пізніх романів автора – філософській авантюрі «Анатем» (Anathem, 2008)!
Сам Ніл Стівенсон трохи недолюблює це своє раннє дітище через причини, про які говорити відмовляється. І тому, з’явившись уперше на сторінках ювілейного числа поважного журналу «Форбс», присвяченому Інтернет-технологіям та новим формам ведення бізнесу, оповідання про Джипі більше ніде не фігурувало. А дарма! |
