Олена Миронюк » Громадська та культуротворча діяльність української діаспори в країнах Балтії (кін. ХХ – поч. ХХІ ст.)
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Громадська та культуротворча діяльність української діаспори в країнах Балтії (кін. ХХ – поч. ХХІ ст.)

Дисертація
Написано: 2023 року
Розділ: Історична
Твір додано: 28.01.2024
Твір змінено: 28.01.2024
Завантажити: pdf див. (1.2 МБ)
Опис: АНОТАЦІЯ
Миронюк О. Ю. Громадська та культуротворча діяльність української
діаспори в країнах Балтії (кін. ХХ – поч. ХХІ ст.). – Кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії в галузі
знань 03 «Гуманітарні науки» за спеціальністю 032 «Історія та археологія».
– Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2023.
Українська громада в країнах Балтії була сформована не так давно,
проте останнім часом діяльність українських організацій у Латвії, Литві та
Естонії набуває все більшого розмаху. На сьогодні зростає інтерес до
балтійського напрямку міграції з боку етнічних українців, що деякою
мірою «підживлює» раніше створені українські осередки в Естонії, Латвії,
Литві. Певним чином, зростання чисельності українців у країнах Балтії
може бути обумовлено економічними та політичними явищами в нашій
державі. Необхідно зазначити, що для України діаспора є надзвичайно
цінним союзником на політичних, економічних та культурних теренах
Балтійських країн.
На даному етапі існує ряд проблемних питань, що стосуються
духовних, культурних, мовних та освітніх потреб української діаспори.
Надзвичайно актуальною є проблема асиміляції українців, і, зокрема, існує
реальна загроза швидкої русифікації через інтеграцію у чисельнішу
російську діаспору.
Все більша увага до української діаспори в країнах Балтії
привертається не лише з боку науковців, а й представників засобів масової
інформації. Особливо ця тенденція посилилась після Революції Гідності. За
останні роки діаспоральна проблематика активно досліджується
науковцями у контексті євроінтеграційних прагнень України.
Джерельну базу роботи складають документи й матеріали, покликані
висвітлити окремі аспекти проблематики дисертації. Серед основних типів
3
джерел, які використано у дослідженні, є нормативно-правові акти
(вітчизняні та міжнародні), документи установ і організацій, публіцистичні
джерела, періодичні видання, аналітичні звіти, соціологічні опитування та
вебресурси.
Вивчення діяльності української діаспори та українських
громадських культурних організацій в країнах Балтії потребує залучення
історичного контексту, загального аналізу діяльності у пострадянський
період і поглибленого пошуку причинно-наслідкових зв’язків, спрямованих
встановити не лише хід, а й сутність та наслідки окремих подій у процесі
становлення громадських організацій та товариств у галузі розвитку
культури.
Міждисциплінарний характер дослідження зумовив підбір
відповідних методологічних підходів, серед яких загальнонаукові та
спеціально-історичні методи: аналіз, синтез, аналогія, історичний,
хронологічний, порівняльно-історичний. Застосування різних методів
дозволило всебічно висвітлити тему дослідження та виконати поставлені
завдання.
У досліджені висвітлюється громадська та культуротворча діяльність
української діаспори в країнах Балтії, у контексті відродження та розвитку
їхнього культурного та духовного життя. У роботі особлива увага
приділена культурно-освітньому та правовому аспектам функціонування
української діаспори в Балтійських країнах.
Було проаналізовано основні етапи становлення діаспори в країнах
Балтії. Для цього було використано українські та міжнародні законодавчі
акти, які регламентують питання національних меншин та громадських
організацій, зокрема.
Розкрито концептуальні засади особливостей створення та
функціонування українських культурних громадських організацій та
етнографічних товариств на території балтійських країн. Як результат, це
4
дало змогу зрозуміти етапи становлення українських об’єднань та
організацій.
Окрема увага приділена дослідженню основних напрямків
просвітницької діяльності української діаспори Латвії, Литви та Естонії,
зокрема створення шкіл, класів та інших закладів культурно-естетичного
розвитку для популяризації й поширення української мови, історії,
культури, звичаїв та обрядів. Можна стверджувати, що їхня робота
ефективна не лише серед етнічних українців, але й серед інших народів
цих держав.
В роботі проаналізовано особливості та специфіку роботи
української діаспори у питаннях розвитку преси та ЗМІ, інтернет-ресурсів,
телебачення, радіомовлення. Саме завдяки такій діяльності українські
організації в країнах Балтії підтверджують свою присутність в
інформаційному полі. Також обґрунтовано важливість створення та
підтримки культурно-масових заходів для національних меншин. У роботі
висвітлено найбільші культурно-масові заходи, які відбулися за участі
українських громадських організацій та культурних товариств діаспори або
організовані ними.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в самій постановці
проблеми історії формування та сучасного стану громадського та
культуротворчого життя української діаспори в країнах Балтії, що
становить важливе цілісне комплексне історичне дослідження. Крім того,
проблема історії формування та вивчення сучасного стану української
діаспори у країнах Балтії досі не була достатньо висвітлена у науковій
літературі.
Наукова новизна дисертаційного дослідження визначається
масштабністю поставлених задач для розв'язання дослідницької проблеми,
що раніше не вивчалася на вищому науковому рівні. Системне вивчення
діяльності української громади в країнах Балтії дозволяє зрозуміти
загальнодержавні процеси всередині кожної досліджуваної країни. Це
5
дозволяє визначити роль діаспори загалом у житті місцевого населення,
дослідити зміни у державній політиці щодо немісцевого населення, рівень
асиміляції членів української діаспори та роль взаємовпливів різних
прошарків населення на загальнокультурному та громадському рівні.
У результаті дисертаційного дослідження було вперше здійснено
порівняльний аналіз основних компонентів громадського, соціального,
культурного життя української діаспори в балтійських країнах. До них
відносяться: освіта, релігія, діяльність засобів масової інформації,
громадське життя, нормативно-правовий статус представників діаспори.
Положення й висновки дослідження можуть бути використані при
розробці нормативних і спеціальних курсів, спецсемінарів, наукових студій
з новітньої історії України із проблематики національних меншин,
етнополітики, історії культури, культурної антропології, історії
повсякдення, міждержавних відносин, історії країн Балтії; у підготовці
статей, монографій, підручників і навчальних посібників з даної тематики.
Окрім цього запропоноване фактографічне наповнення й теоретичні
висновки можуть знайти застосування у розробці етнонаціональної
політики держави, у діяльності МЗС України, органів управління й влади,
відповідальних за здійснення національної політики в питаннях
розроблення стратегії співпраці з іншими державами; модернізації
нормативно-правової бази міжнаціональних відносин, під час визначення
пошуку шляхів реалізації національних інтересів України та інтеграції до
ЄС та НАТО.
Ключові слова: Україна, Латвія, Литва, Естонія, країни Балтії,
Балтійські країни, національна меншина, етнополітика, громадські
організації, преса, громадсько-політична активність, асиміляція, міграція,
фольклор, національна спадщина, церква
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.