Олександр Муратов

Олександр Муратов — кінорежисер, письменник, журналіст.

Народився 21 квітня 1935 року в місті Харкові в родині починаючого (а потім відомого) українського письменника Ігоря Муратова.

Через складні сімейні проблеми з двох до шести років жив у своєї прабабусі в селі Ліщинівка Кобилякського р-ну Полтавської області. Повернувся до Харкова в березні 1941-го року. З початком війни батько і матір пішли на фронт, а мене військкомат відправив до дитячого будинку в м. Самарканд Узбецької РСР. Там у 1942-му році мене розшукала мати, якій вдалося вийти з оточення під Києвом.

З 1943 до 1944 року довелося разом з санбатом, в якому служила мати, пройти шлях від Корсунь-Шевченківського до західного кордону СРСР. Далі жив і навчався у м. Харкові.

Восени 1950 року суто випадково потрапив до боївки УПА на Станіславщині, де (паралельно навчаючись у харківській школі) цілком свідомо став зв’язковим та розвідником СБ УПА. Навесні 1952 року (після ліквідації боївки й втрати зв’язків з СБ) був змушений покинути Україну, і в 1952 році вступив до Всесоюзного державного інституту кінематографії у Москві на операторський факультет (майстерня Б. І. Волочка). А в 1953 році перейшов на режисерський факультет (майстерня С. А. Герасимова). Два роки паралельно навчався на режисерському і операторському факультетах.

Виробничу практику проходив на фільмі «Поема про море» у О. П. Довженка.

З 1952-го до 1991 року проводив постійну підпільну антирадянську діяльність, хоча завжди мав щирі комуністичні переконання (націонал-комуністичні), такі ж, які мали Тарас Шевченко, Леся Українка, Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Микола Скрипник, Володимир Винниченко, Микола Хвильовий, Олександр Довженко, Іван Дзюба та мої батько і дід. (В ті роки ОУН-УПА була не буржуазно-націоналістичною, а націонал-комуністичною організацією).

Як режисер поставив:

1.      Двадцятихвилинний фільм на замовлення Московського телебачення «Весняний дощ». Разом з Кірою Муратовою. Співавтор сценарію. Учбова кіностудія ВДІКу. 1956 р. Перша роль в кіно Олега Табакова.

2.      Десятихвилинний документальний фільм «На батьківщині Сергія Єсеніна». Учбова кіностудія ВДІКу. 1958 р. Приз Всесвітньої виставки в Брюсселі. У 1961 році фільм випустила на екрани Куйбишевська студія кінохроніки.

3.      Художній фільм «Біля Крутого Яру» – екранізація однойменного оповідання Гаврили Троєпольського. Співавтор сценарію і режисер разом з К. Муратовою. Центральна к/ст.. дитячих та юнацьких фільмів ім.. М. Горького. Фільм і тепер демонструється каналами російського телебачення.

4.      Художній фільм «Наш чесний хліб». Разом з К. Муратовою. Одеська к/ст.. 1961 р. Через ідеологічні претензії до фільму вищого партійного керівництва був прийнятий лише у 1964 р. і випущений на екрани в кількості 5-ти копій на весь неосяжний Радянський Союз. У головній ролі знявся  геніальний український актор – Дмитро Мілютенко.

5.      Художній фільм «Явдоха Павлівна». Сценарій у співавторстві з моїм батьком Ігорем Муратовим. Одеська кіностудія. 1968 р. Через передчасне оприлюднення в фільмі ганебних цькувань радянських генетиків фільм було випущено тиражем 5 копій. У головній ролі знялася блискуча українська акторка Зінаїда Дехтярьова.

6.      Художній фільм для дітей наймолодшого віку. «Великій клопіт через маленького хлопчика». У співрежисурі з В. Васильківським. Київська к/ст. художніх фільмів1967 р.

7.      Художній музичний фільм «Маленький шкільний оркестр». Співавтор сценарію разом з В. Зуєвим та М. Рашеєвим. Спвіпостановка з М. Рашеєвим. Київська к/ст. художніх фільмів на замовлення ЦТ. 1968 р. Фільм не був випущений на телеекрани за «проповідь бітничества та песимізму». Тепер досить часто показується російським каналом «Ностальгія», але нажаль, у чорно-білому варіанті, бо кольоровий негатив був змитий. Фільм високо оцінювався Сергієм Параджановим.

8.      Художній фільм «Чи вмієте ви жити?». Співавтор і режисер. Київська к/ст. художніх фільмів, 1970 р. Разом з фільмом «Довгі проводи» К. Муратової потрапив до закритої постанови ЦК КПУ. Фільмам інкримінувалося те, що події, в них зображені, «могли відбуватися в будь-якій країні, незалежно від соціального ладу». Й ще було звинувачено в якомусь «абстрактному гуманізмі». Фільм високо поціновував Сергій Параджанов.

9.      Семисерійний фільм «Стара фортеця». Співавтор всього серіалу і режисер чотирьох останніх серій. Київська к/ст. ім.. О. Довженка. 1973 р. він був багато разів показаний радянським телебаченням, і телебаченням, так званих, «країн народної демократії». Показується і тепер.

10. Художній фільм для дітей та підлітків «Гуси-лебеді летять». Екранізація однойменної повісті Михайла Стельмаха. Київська к/ст.. ім.. О. Довженка. 19974 р. Призи ВКФ за кращу екранізацію і кращу музику.

11. Музичний фільм «Співає Лілія Гавриленко». Київська к/ст. ім.. О. Довженка на замовлення ЦТ. 1975 р.

12. Художній фільм для дітей та підлітків «Щедрий вечір». Екранізація однойменної повісті М. Стельмаха.

13. Художній фільм «Любаша». Співавтор сценарію і режисер. Київська к/ст. ім.. О. Довженка. 1978 р. На ВКФ 1979 р. – другий приз у розряді дитячих фільмів, приз «За кращий фільм про дітей», приз «За кращу жіночу роль», «Приз глядацьких симпатій», грамота Міністерства освіти СРСР.

14. Трьохсерійний художній телефільм «Гонки по вертикалі». Київська к/ст. ім.. О. Довженка. 1982 р. Екранізація однойменного роману братів Вайнерів. Один з тих фільмів, що найбільш демонструвалися в СРСР та сучасній Росії й Україні. Щорічно до 30 показів. У головних ролях В. Гафт і А. Мягков.

15. Двосерійний фільм «Осінні ранки». Київська к/ст. ім.. О. Довженка. 1985 р. У головній ролі Любов Соколова. Приз Всесоюзною кінофестивалю «Людина праці на екрані».

16. Художній фільм «Золотий ланцюг».. 1986 р. Співавтор сценарію і режисер. За однойменним романом Олександра Гріна. Шосте місце у всесоюзному кінопрокаті 1987 року. Часто показується телеканалами України та Росії.

17. Художній фільм «Помилуй і прости». Автор сценарію і режисер. Нац. к/ст.. художніх фільмів ім.. О. Довженка. 1988 р. Користувався успіхом на тижнях українського кіно в Німеччині та Франції, але прокату в СРСР з невідомих причин майже не мав.

18. Детективний фільм «Виконати всяку правду».

19. Художній фільм «Танго смерті». Автор сценарію і режисер. За повістю М. Хвильового «Повість про санаторну зону». НКПЦ «Рось». 1991 р. Перша частина трилогії за творами Миколи Хвильового.

20. Художній фільм «Дорога нікуди» за однойменним романом О. Гріна. НКХФ ім.. О. Довженка. 1992 р. Співавтор і режисер. Через зруйнування кінопрокату прокатної долі майже не мав, хоча був нічим не гіршим за «Золотий ланцюг».

21. Художній фільм «Геть сором!». За повістю М. Хвильового «Сентиментальна історія». Автор сценарію і режисер. Нац. к/ст.. художніх фільмів ім.. О. Довженка. 1994 р. Друга частина трилогії за творами Миколи Хвильового. Прокатної долі не мав, але досить часто показувався українським телебаченням.

22. Художній фільм «Вальдшнепи».за однойменним романом М. Хвильового. НКХФ ім.. О. Довженка. 1996 р. Третя частина трилогії за творами Миколи Хвильового. Вся трилогія одержала премію Всеукраїнського культурно-наукового фонду Т. Г. Шевченка «За визначний внесок у національне та державне відродження України».

23. Повнометражний документальний фільм про антисемітизм в Україні «Це не лікується». Сценарист і режисер. ПП «Фільмотехнік» для Народного телебачення України. 1997 р.

24. Двадцятихвилинний художній фільм «Прощай Дніпро!» Автор сценарію і режисер. НКХФ ім.. О. Довженка. 1999 р. Знятий як частина альманаху про народи, що населяють Україну, «Ноїв ковчег». З незрозумілих причин альманах далі не знімався. Починаючи з 2000-го року, на свято 9 травня «Прощай Дніпро!» регулярно показується каналами українського телебачення.

25. Двосерійний художній відеофільм «Провінціальний роман». Співавтор сценарію і режисер. НКХФ ім.. О. Довженка. 2002 р. Кілька разів показаний на каналах українського телебачення.

26. Тридцятихвилинний документальний відеофільм «Бойчук і бойчукізм». Автор сценарію і режисер. К/ст.. «Контакт». 2002 р. Демонструється на каналах українського телебачення.

27. Тридцятихвилинний документальний відеофільм «У пазурах часу.». Про поета Миколу Бажана. Автор сценарію і режисер. К/ст.. «Контакт». 2003 р.

28. Тридцятихвилинний документальний відеофільм «Звичайний геній». Про композитора Сергія Прокоф’єва. Автор сценарію і режисер. К/ст.. «Контакт». 2003 р.

29. Тридцятихвилинний документальний відеофільм «Геній скульптури ХХ сторіччя». Про скульптора Олександра Архипенка. Автор сценарію і режисер. К/ст.. «Контакт». 2003 р.

30. Сорокап’ятихвилинний документальний відеофільм «Ніжний Мефістофель». Про актора Дмитра Мілютенка. Автор сценарію і режисер. К/ст.. «Контакт». 2003 р.

31. Повнометражний документальний відеофільм «Арнольд Марголін – видатний українець і єврей». НКХФ ім.. О. Довженка на замовлення Посольства США в Україні. 2003 р. Автор сценарію і режисер. Кілька разів показаний на каналах телебачення України і США.

32. Повнометражний художній фільм «Татарський триптих» – екранізація кримськотатарських оповідань М. Коцюбинського. Автор сценарію і режисер. Приз Ялтинського міжнародного кінофестивалю продюсерського кіно. НКХФ ім.. О. Довженка. 2004 р.

33. Детективний фільм «Вбивство у зимовій Ялті». Співавтор сценарію і режисер. НКХФ ім.. О. Довженка. 2006 р.

34. Двосерійний документальний (семидесятихвилинний) відеофільм «Уроки патріотизму». Про останнього головного командира УПА Василя Кука. Автор сценарію і режисер. НКХФ ім.. О. Довженка. 2007 р. Кілька разів показаний телебаченням України.

35. Тридцятихвилинний документальний відеофільм «Співи юних кобзарів». Сценарист і режисер. НТКУ на замовлення Кагарлицької райдержадміністрації. 2009 р. Показується 1-м каналом Українського телебачення.

36. П’ятидесятихвилинний документальний відеофільм «Феномен Івана Дзюби». Про колишнього дисидента, філолога і культуролога Івана Дзюбу. Автор сценарію і режисер. НКХФ ім.. О. Довженка. 2010 р.

За період з 1992 до 2010 р. надрукував у газетах і журналах України близько 500 статей на загальнокультурні, кінематографічні і політичні теми.

Написав і видав 6 книжок прози і збірку віршів.

П’ять разів висувався НКХФ ім.. О. Довженка, двічі Національною спілкою кінематографістів, тричі Міністерством культури і туризму України на здобуття почесного звання «Народний артист України», але з загадкових причин його не одержав. Однак, не дуже цим переймаюся. Кожному своє: комусь почесні звання та державні нагороди, а комусь постійна творча робота.