| Опис: |
Прага: Колос, 1941. — 110 с.
Леоні́д Ма́ркович Мо́сендз — (20 вересня (2 жовтня) 1897, Могилів-Подільський, Подільська губернія,— 14 жовтня 1948, Бльонау, Швейцарія) — український поет, прозаїк, есеїст, гуморист (спільно з Ю. Кленом — під псевдонімом Порфирій Горотак). Літературна спадщина Л. Мосендза надзвичайно багата, але, на жаль, ще й досі не зібрана, ні не досліджена. Багато з неї пропало у воєнній завірюсі. Збереглися тільки ті твори покійного, що були надруковані окремими виданнями, як ось: лірична драма "Вічний корабель", збірки віршів "Зодіяк" і "Вінок сонетів", повість "Засів", збірки новель "Людина покірна" і "Помста", нарис "Канітферштан" і останній твір, присвячена донечці поема "Волинський рік". Усі твори Л. Мосендза єднає головна ідея — ідея людини, "Високого лету", людини сильної волі й шляхетного невгнутого характеру. Мосендз непохитно вірив у велике майбутнє українського народу. Ця віра в нього плила з національним почуванням "поневолі, підсвідомо, як невідлучна частина духового організму", як писав у передмові до першого видання "Людини покірної" у 1937 р. ред. Л. Нигрицький, додаючи до цього, що "високо розвинений мистецький такт, шляхетність вислову та повне опанування форми ставлять Л. Мосендза на чільному місці в рядах сучасних українських письменників". |
