| Опис: |
Ґілея: науковий вісник. Збірник наукових праць. – К., 2014. – Вип. 85 (6).
Досліджується партійне лідерство як одна з найпоширеніших форм політичного лідерства. Розкривається поняття «партійне лідерство», надається його визначення, розглядається зв’язок між партійним лідерством та політичним лідерством. Виділені та проаналізовані основні етапи формування, становлення та перспективи розвитку партійного лідерства сучасної України.
Доведено, що лідерство партійне як дефініція є складовою частиною поняття «політичного лідерства». Однак вони мають різне смислове навантаження та не можуть вважатися тотожними. Партійне лідерство має конкретніше значення, ніж політичне лідерство, оскільки певна особа або декілька осіб здійснюють функції керівника політичної партії, організовують діяльність своїх прихильників для досягнення програмних цілей і завдань.
Партійне лідерство – це форма керівництва та взаємодії між політичною партією та соціально-політичними, економічними системами з метою досягнення програмних цілей і завдань політичними методами, є однією з найпоширеніших форм політичного лідерства, що виявляє себе у сфері завоювання, формування та регулювання влади.
Взаємозв’язок між поняттями партійний лідер і політичне лідерство виявляється в тому, що партійний лідер намагається досягти політичного лідерства. Партія, що отримує владу, автоматично трансформує свого лідера у керівника держави. Розглядаючи особливості лідерства в політичній партії, поняття лідера пов’язується з тими стратегічними цілями, які стоять перед партією. Тому партійне лідерство має конкретніше значення по відношенню до політичного лідерства.
Проаналізовано особливості формування партійного лідерства в умовах політичної структуризації українського суспільства, виділено фактори та умови, що впливають на їх становлення. Запропоновано власну етапізацію його формування, яка відрізняються своїми специфічними рисами та особливостями: І етап (з кінця 80-х років до середини 1992 р.) – період який можна назвати «протолідерство», тобто утворення політичних та культурологічних клубів, громадських рухів, фронтів тощо; ІІ етап (1992–2001 рр.) становлення партійного лідерства як суспільного явища. Цьому сприяло прийняття Закону України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 р.; ІІІ етап (2001 р. – понині) – діяльність партійного лідерства в Україні регулюється Законом «Про політичні партії» (квітень 2001 р.).
Підкреслено, що становлення партійного лідерства в Україні відбувалося в умовах економічної кризи, зростання бідності населення, формування потужних фінансово-промислових груп та посилення їх впливу на лідерів партій. Робиться висновок, що на цьому етапі партійне лідерство відіграло як прогресивну, так і негативну роль у політичному процесі країни. З одного боку, сприяло демократизації суспільства, розвиткові політичної участі громадян, а з іншого стало підставою для появи олігархічних партійних кланів та фінансово-промислових угрупувань. Ця суперечливість призвела до того, що українська багатопартійність, у часи державної незалежності, не змогла висунути лідера, який би об’єднав усі верстви українського суспільства в боротьбі за справжню демократію, соціальну справедливість та всенародний добробут. Аналіз дає змогу стверджувати, що сучасне політичне життя України спонукає появу нових партійних лідерів здатних на активні новаторські дії. Доведено, що поява таких партійних лідерів перебуває сьогодні у стадії становлення та характеризується суперечливістю, нестабільністю, гострою конфліктністю, невисокою ефективністю. |
