|
| Написано: |
2024 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Твір додано: |
03.04.2024 |
|
| Твір змінено: |
03.04.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(1.5 МБ)
|
|
| Опис: |
Моклиця Г. В. Епістолярій письменника у методології
психоаналітичного дослідження (на матеріалі творчості Лесі Українки). –
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії з галузі знань 03
«Гуманітарні науки» за спеціальністю 035 «Філологія». – Волинський
національний університет ім. Лесі Українки, Луцьк, 2023.
У дисертації здійснено аналіз епістолярію, біографії та драматургії Лесі
Українки із застосуванням психоаналітичної теорії й авторської методики її
використання. Наукове дослідження спрямоване на введення епістолярію в
методологію психоаналітичного дослідження як голосу аналізанта. Доповнена
методологія використана у дослідженні драматургії Лесі Українки, доведено, що
вона є програванням внутрішніх конфліктів письменниці. Простежено
психодинаміку творчої особистості.
У дисертації запропоновано методологію літературознавчого дослідження,
базовану на теорії З. Фройда, з врахуванням еволюції його поглядів та цілісного
бачення психічних механізмів та структури психіки творчої особистості.
Епістолярій Лесі Українки вперше став окремим об’єктом психоаналітичного
дослідження із залученням методів, які використовують психоаналітики у своїй
психоаналітичній практиці. Запропоноване нове прочитання творів Лесі
Українки, узгоджене з існуючими літературознавчими інтерпретаціями, але
доповнене відкриттям важливих прошарків змісту: «Блакітна троянда» як
сублімація об’єктних стосунків, «Одержима» як сублімація ненависті,
«Бояриня» як сублімація потягу смерті, «Камінний Господарь» як сублімація
Едипового конфлікту, «Орґія» як сублімація внутрішнього конфлікту між Воно
і Над-Я.
У науковій роботі показано, що цілісність психоаналітичної концепції
максимально відповідає об'єкту дослідження: цілісності творчої особистості. Це
3
відкриває можливість рухатись від глибинних психічних механізмів до творчого
процесу і його результату, тобто конкретних творів.
У першому розділі було зроблено аналіз наукової літератури з
психоаналізу та теорії літератури. У роботі окреслено теорію З. Фройда як
цілісну концепцію, з наступними складниками: теорія потягу та його долі,
сексуальності, структури психіки, механізму повтору та впливу об'єктних
відносин на формування психіки. Потяг – це сила, напруга, яка постійно діє
всередині людини, яка рухає нею. З роками досліджень З. Фройд дійшов
висновку, що існують деструктивні потяги, які він назвав потягами смерті, а
потяг життя – енергією лібідо. Долі потягу такі: витіснення, сублімація,
перетворення на протилежне, реактивне утворення. У роботі більше уваги
приділено вивченню сублімації як способу реалізації несвідомого бажання без
порушення культурного закону та закону Над-Я. Вивчення цієї долі потягу
допомагає досліднику пізнати внутрішній світ особистості через її творчість. В
основі теорії сексуальності Фройда лежить: інфантильна сексуальність; фази
психосексуального розвитку; ерогенні зони; дитяча амнезія та фантазії. У роботі
використані дослідження Гелен Дойч та Джойс МакДугал, які доповнили
класичну теорію психоаналізу дослідженням специфіки жіночої сексуальності.
Розуміння цієї теорії важливе для дослідження психічної діяльності Лесі
Українки. Структура психіки містить компоненти Я, Воно та Над-Я. Я стоїть на
межі між Воно та Над-Я, які перебувають у конфлікті, бо перше відповідає за
реалізацію бажань, а друге за закон та покарання. Цей конфлікт перешкоджає
реалізації потягу, тому психіка шукає альтернативу. З. Фройд вважав, що психіка
діє по принципу повтору, відтворюючи болісні моменти дитинства, або ситуації,
на яких відбулась сильна фіксація. Розуміння специфіки певного повторюваного
сценарію допомагає зрозуміти зміст травми, сюжети дитинства, витіснені емоції
та спогади. Важливу роль у формуванні психіки відіграють об’єктні відносини.
Вони формуються на основі стосунків з батьками в дитинстві, спогадів,
переживань. Специфіка проходження дитиною цих етапів безпосередньо
впливає на спосіб побудови стосунків та вибір об’єкту любові. У дисертації
застосовані теорії Д. Віннікота та М. Кляйн, які поглибили теорію З. Фройда,
4
зосередивши увагу на ранніх стосунках матері і немовляти. У роботі знайдені
шляхи до несвідомого аналізанта, який проявляє себе в епістолярії, через
розшифрування симптомів, сновидінь, гумору та хибних дій (обмовки, описки,
очитки, тощо).
У першому розділі також зреферовані праці науковців, які
використовували психоаналіз у літературознавстві: В. Агеєва, Т. Гундорова,
Н. Зборовська, М. Моклиця, С. Павличко, О. Забужко, А. Печарський,
С. Михида, Є. Кононенко, А. Черниш, та ін. Кожен з дослідників вніс вагомий
внесок у розвиток психоаналітичної інтерпретації художнього твору та
психології письменника. Встановлено, що літературознавча методологія
базується, переважно, на фрагментованому поєднанні різних, навіть
протилежних (фройдизм і юнґіанство) психоаналітичних концепцій. Показано
переваги використання цілісної концепції.
У другому розділі здійснено аналіз епістолярію Лесі Українки. У листах
дослідницька увага була зосереджена на виявленні елементів несвідомого,
витіснених переживань. Завдяки застосуванню теорії психоаналізу як концепції
психічних механізмів та їх елементів, було окреслено важливі етапи психічного
життя письменниці та специфіку формування творчої особистості: від
травматичного досвіду дитинства до сепарації і ефективної сублімації у
творчості. Виділено етапи: дитинство (1871–1882), підлітковий період (1883–
1895), період спроб сепарації (1895–1901), період конкуренції з матір’ю та
активної сепарації (1901–1907), період остаточної сепарації і активної сублімації
(1907–1913).
Крім традиційного трикутника взаємин з батьками, важливого для кожної
людини, у Лесі Українки виявлено «персонажа», який втрутився у ці взаємини,
– це хвороба. Спочатку з допомогою хвороби їй вдалося повернути матір, якої не
було поруч, потім покарати її. Хвороба була необхідна Лесі для спокутування
провини за несвідому агресію, за життя. Пізніше хвороба стала символом
героїчної боротьби. Наприкінці життя вона стала тією силою, яка допомагала
писати.
5
Через аналіз листів проведено паралель між материнським образом та
хворобою. І хвороба, і мама: 1) настирливо чіпляється, диктує умови; 2) карає; 3)
робить негарною; 4) викликає амбівалентні почуття; 5) спантеличує дивними
симптомами і суперечливими вимогами; 6) викликає бажання протистояти; 7)
змушує писати.
Розквіт творчості Лесі Українки припадає на той період, коли в неї
відбувається загострення хвороб, посилене втратами та переїздами, і водночас
завершується сепарація. Хвороба допомагає відчути себе суб’єктом.
Психодинаміка особистості втілюється у творах, коли письменниця програє
внутрішні конфлікти, ідентифікується з персонажем, рефлексує й усвідомлює
механізм сублімації. Злет драматургії Лесі Українки в новій естетиці модернізму
(коли усвідомленим естетичним об’єктом стає суб’єкт, сама творча особистість,
її внутрішній світ) пояснюється, крім іншого, також інтенсивністю її
саморефлексії.
У третьому розділі проаналізовано п’ять драм Лесі Українки, в яких
показано перебіг внутрішніх конфліктів Лесі Українки. На основі листування у
ІІ розділі було визначено етапи психодинаміки Лесі Українки. Кожна з
проаналізованих драм оприявнює внутрішні конфлікти, важливі чи характерні
для певного етапу. Листування як голос аналізанта дозволило виявити етапи, які
підтвердились у її творчості. Початок сепарації пов’язаний з написанням драми
«Блакітна троянда». У драмі реалізується тема стосунків з матір’ю, яка
трактується як трагічний спадок, як залежність психіки доньки від травм
дитинства. Агресія щодо матері витіснена і повернута на себе. Завдяки
написанню драми письменниця сублімувала вихід агресії та змогла частково
знецінити обожнювану материнську фігуру.
«Одержима» стала початком виходу накопиченої ненависті, яка була
спрямована на середовище Мержинського (свідомо) і на свою сім’ю (несвідомо),
також і на Мержинського (несвідомо). Завдяки виходу такої кількості агресії
Леся Українка змогла отримати силу протистояти своїй сім’ї, суворим законам
матері. «Одержима» позначила рішучий перехід до свідомої сепарації, яка
завершилась разом з одруженням з Климентом Квіткою. Після написання драми
6
Леся Українка почала відстоювати свої кордони, бачення себе, своєї ролі,
майбутнього, змінився формат взаємин з матір’ю (спроба побудувати паритетні
об’єктні стосунки). Завершився період пошуків у царині драматургічної
творчості, почався найбільш плідний період.
«Бояриня» підсумовує активний період творчості і життя з хворобою, яка
все прогресує. У драмі сублімується потяг смерті та почуття провини за
небажання боротись з хворобою.
«Камінний Господарь» і «Орґія» є відображенням останніх років
психічного життя Лесі Українки. Процес творчості дорівнює хворобі, має
амбівалентний характер, завдяки якому ірраціональні витоки узгоджуються з
свідомими настановами. У драмах можна простежити психічні механізми за
теорією З. Фройда. В основу «Камінного Господаря» покладено Едипів
трикутник, а глибинний сюжет «Орґії» виявляє важливий внутрішній конфлікт,
протистояння Воно, Я та Над-Я.
У дослідженні показано, що цілісна психоаналітична концепція дає
можливість зрозуміти психічне життя творчої особистості, простежити усі
головні психічні механізми і зробити висновки щодо психодинаміки та
специфіки сублімації.
Ключові слова: психоаналіз, психіка, теорія З. Фройда, Леся Українка,
епістолярій, психоаналітична інтерпретація, несвідоме, сновидіння,
психодинаміка, сублімація, саморефлексія, драматичні твори, модернізм. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ВСТУП …………………………………………………………………………..... 15
РОЗДІЛ І. ПСИХОАНАЛІТИЧНА ТЕОРІЯ І ЛІТЕРАТУРОЗНАВЧА
МЕТОДОЛОГІЯ…………………………………………………………………..21
1. 1. Теорія потягів З. Фройда…………………………………………………..21
1. 2. Критерії активності/пасивності для Едипальної фази: праця З. Фройда про
Вудро Вільсона (1932)……………………………………………………………30
1.3. Формування психіки через вплив об'єктних відносин…………………….36
1. 4. Несвідоме та шляхи до нього……………………………………………..…44
1.5. Поняття сексуальності у психоаналізі ……...……………………………..51
1.6.Концепція сублімації З. Фройда та його послідовників…..…………….….60
1.7.Психоаналіз як методологія українського літературознавства…………...74
Висновки до І розділу……………………………………………………………....94
РОЗДІЛ ІІ. ЕПІСТОЛЯРІЙ ЛЕСІ УКРАЇНКИ В АСПЕКТІ
ПСИХОАНАЛІЗУ…………………………………………………………………97
2.1. Епістолярій Лесі Українки в науковій рефлексії……………………………97
2.2. Голос аналізанта в епістолярії Лесі Українки………………………………102
2.3. «Одержима» як ліки: новий етап об’єктних стосунків…………………….127
2. 4. Психобіографія та психічна динаміка……………………………………...152
Висновки до ІІ розділу……………………………………………………………166
РОЗДІЛ ІІІ. ПРОГРАВАННЯ ТРАВМАТИЧНОГО ДОСВІДУ У
ДРАМАТУРГІЇ ЛЕСІ УКРАЇНКИ…………………………………………….167
3.1. «Погана мама»: «Блакітна троянда»………………………………………...167
3.2. Сублімована ненависть: «Одержима»………………………………………178
3.3. Сила потягу смерті: «Бояриня»……………………………………………...188
3. 4. Едипова історія: «Камінний Господарь»…………………………………..201
3. 5. Я між Воно і Над-Я: «Орґія»………………………………………………..212
Висновки до ІІІ розділу…………………………………………………………...222
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………224
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………...231
|
|
|
