Галина Могильницька

Галина Могильницька народилася 8 травня 1937 року в м. Одесі в родині педагогів, що належить до однієї з найдавніших і найбільш розгалужених педагогічних династій України. Батьки були математики: Могильницький Анатолій Олександрович, 1916-1950, Ася Іванівна, з дому Цвинтарна, 1912-1984. Дитинство протікало в мальовничому куточку Кривоозерщини, біля Південного Бугу (нині Миколаївська область), де молоду сім’ю її батьків під час літньої відпустки застала війна.
Середню школу Галина покинула в 1954 р. після 9-го класу, бо мала бути залишена на другий рік через дві «двійки», чесно виставлені мамою з алгебри та геометрії. Вступила до Одеського фінансово-кредитного технікуму, де на третьому курсі за відвідування церкви була виключена з комсомолу, з чого випливало виключення з технікуму. Доводити, що Конституція гарантує свободу сумління, було марно.
У 1959 р. Галина вийшла заміж за Фіннова Михайла, який із 16-ти років був захоплений її знанням літератури (згодом сам став письменником, був членом СП СРСР) та умінням читати вірші. Після одруження виїхала з чоловіком до Новосибірська, де мешкав його старший брат. В 1960 р. народила сина Анатолія, а в 1962-му повернулась до матері в Криве Озеро: чоловік вирішив стати моряком і виїхав на Далекий Схід, де й жив до кінця життя.
1963 р. поступила на філологічний факультет Одеського університету. На російське відділення, бо мала намір усе життя займатися творчістю Ф. Достоєвського. Але українське виховання потягнуло її до кола молодих людей, які цікавились українською культурою, історією. Це Олекса РІЗНИКІВ, Олег Олійник, особливо Святослав КАРАВАНСЬКИЙ, який за віком і знаннями мав би не на студентській лаві сидіти, а стояти за кафедрою. Його понад 16-річне ув’язнення, рідкісний інтелект вабили. Разом були у літстудії, де Могильницька більше виступала як критик (бо соромилася читати свої вірші), у гуртку вивчення польської мови, у студентсь-кому науковому товаристві — всюди, де пульсувала жилочка розумного, змістовного життя. Разом пропагували в Одесі українське слово, демонструючи, що інтелігентні люди говорять українською мовою, покладали квіти до пам’ятника Т. Шевченку 9 березня і 22 травня.
У кінці 1965 М. у домі Караванських познайомилася з Василем СТУСОМ, а під час його наступного приїзду влаштувала його виступ на вечорі зустрічі студентів філологічного факультету з Віталієм Коротичем.
У 1967 р., закінчивши університет, вийшла заміж за О. РІЗНИКОВА.
За наслідками навчання Могильницька дістала найкраще призначення — у Балтське педучилище. Студенти любили свою викладачку і предмет, який вона викладала. Та наприкінці 1969-1970 навчального року педагогічна рада педучилища постановила звільнити пані Галину з роботи, звинувативши у «вихолощенні комуністичної ідейності з курсу української літератури та пропаганді творчості націоналістичних поетів» — Ліни КОСТЕНКО, Василя СИМОНЕНКА, Івана ДРАЧА, Миколи Вінграновського, яких тоді в програмі не було, але ж була тема «Сучасна література», що могло служити підставою для ознайомлення учнів з творчістю шістдесятників.
У 1979 р., коли маму Галини Могильницької розбив параліч, вона перейшла в Кривоозерську школу № 1, де доти працювала на півставки. Викладала історію й українську мову та літературу, а згодом переведена на викладання лише російської мови та літератури. Для підвищення в учнів інтересу до навчання та кращого засвоєння матеріалу ще з 70-х рр. почала використовувати нестандартні форми й методи роботи (уроки-блоки, лінгвістичні казки, уявні подорожі, лекції-концерти тощо), що в ті часи вважалося відхиленням від вимог програми та порушенням принципу науковості. Тому її постійно критикували й майже 20 ро-ків тримали на найнижчій категорії «спеціаліст», не дивлячись на те, що серед її учнів було найбільше відмінників, учасників та переможців різноманітних олімпіад і конкурсів. Уже в «перебудовні» часи (1986 р.) Могильницька таємно від шкільного й районного начальства взяла участь у всеукраїнському конкурсі «Нестандартний урок» і увійшла в число його переможців, після чого їй було присвоєно звання «учитель-методист», що давало певну прибавку до зарплати.
Вела шкільний театр, класний агітколектив «Дружба», фольклорний колектив «Джерельце», займала зі школярами призові місця, їздила на екскурсії, зокрема, в Галичину, де її школярі справляли своїми концертами та національним вихованням найкраще враження. Її старшокласники першими на Миколаївщині ще у вересні 1991 р. підняли над школою жовто-блакитний прапор.
Писала вірші — дитячі і «дорослі». Але дитяча збірка «Скільки в світі сонечок» проле-жала у видавництві «Веселка» 8 років і вийшла лишень у 1978 р.
У 1989 р. вступила до партії НРУ (Народний Рух України). Очолювала Кривоозерську організацію НРУ — найбільшу на Миколаївщині. Її стаття «Демагогічні гасла і факти» з критикою «соціалістичної демократії» була опублікована 1993 р. в Кривоозерській газеті «Заповіти Леніна» і обговорювалася на її сторінках півтора року. Авторці ночами по телефону погрожували, що зараз прийдуть здирати з неї шкуру, щоб повісити «на райкомі» замість «бандерівського прапора».
Влітку 1991 р. Г.Могильницька їздила у США, де провідала Караванських, викладала на курсах підвищення кваліфікації учителів шкіл українознавства в діаспорі, мала низку виступів. За кілька хвилин після її виступу на з’їзді «Золотого Хреста» в оселі ім. Олега Ольжича була проголошена незалежність України.
У 1994 році повернулася до Одеси, де працювала вчителькою української мови та літератури ЗОШ № 117, головним спеціалістом відділу по роботі з партіями та громадськими організаціями Одеського міськвиконкому.
Після загибелі лідера НРУ В’ячеслава ЧОРНОВОЛА, з яким Могильницька товаришувала ще з 1965 р., очолила Чорноволівське крило розколеного Руху в Одесі та відновила Одеську обласну (крайову) організацію НРУ. В грудні 2001 р. виключена з НРУ за незгоду з політикою Проводу щодо участі організації у виборах до Верховної Ради України на третьорядних позиціях та принципом формування виборчих списків. Нині безпартійна.
З 1998 р. працює старшим викладачем кафедри методики викладання гуманітарних дисциплін (нині Науково-методичний центр української мови та літератури, українознавства) Одеського обласного інституту удосконалення учителів. Її теми: «Книга буття українського народу», «Українська література кінця ХІХ – перших 3-х десятиліть ХХ століття в контексті загальноєвропейського літературного розвитку», «Проблема адекватного прочитання україн-ської класики». Відмінник освіта України.
14.01.2008 р. за книги «Літос (або Камінь із пращі правди на розбиття митрополичого блудословія)» та «З непам`яті прикликана судьбою» Галині Могильницькій присуджено премія ім. В.Стуса.