Василь Міщанин » Радянізація Закарпаття 1944–1950 рр.
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Радянізація Закарпаття 1944–1950 рр.

Дисертація
Написано: 2019 року
Розділ: Історична
Твір додано: 15.06.2019
Твір змінено: 04.10.2024
Завантажити: pdf див. (3.5 МБ)
Опис: Міщанин В.В. Радянізація Закарпаття 1944–1950 рр. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.01 «Історія України» (032 – Історія та археологія). – Державний вищий навчальний заклад «Ужгородський національний університет» Міністерства освіти і науки України, Ужгород, 2019.


Вступ радянських військ на Закарпаття восени 1944 р. мав амбівалентні історичні наслідки. Паралельно із ліквідацією угорської окупаційної влади і витісненням чехословацької адміністрації починаються масштабні трансформації різнопланового значення, котрі торкнулися всіх без винятку сторін державно-політичного життя і визначили спрямованість суспільних процесів у регіоні майже на півстоліття.

Специфіка військово-політичної та політико-правової ситуації в Центрально-Східній Європі була така, що керівна верхівка СРСР змогла перекроїти тут післявоєнну політичну карту. Емігрантський уряд Чехословаччини в Лондоні, що перебував у союзних взаєминах з Радянським Союзом, виходив з аксіоматичного положення про відновлення домюнхенських кордонів після завершення війни. Радянське військово-політичне керівництво вдалося до зовнішньополітичного маневру шляхом створення сателітного перехідного квазідержавного утворення – Закарпатської України.

Керівництво СРСР цілковито скористалося прагненням закарпатських українців жити в єдиній Українській державі. За участі місцевих комуністів і радянофілів, в умовах присутності підрозділів Червоної армії, за підтримки каральних органів СРСР в найкоротші терміни голосами 663 делегатів на Першому з’їзді народних комітетів Закарпатської України в Мукачеві 26 листопада 1944 р. ухвалено рішення про вихід краю зі складу Чехословаччини і возз’єднання з Українською РСР. Це стало вагомим аргументом для радянської дипломатії у переговорах з Чехословаччиною, що завершилися підписанням 29 червня 1945 р. в Москві Договору про возз’єднання Закарпатської України з УРСР.

Восени цього ж року парламенти обох країн ратифікували цей договір. 22 січня 1946 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР створено Закарпатську область.

Швидкоплинна процедура возз’єднання Закарпатської України з Радянською Україною одразу ж супроводжувалася стартом радянізації, тобто всебічного і всеохопного переформатування різних сфер суспільного життя за канонічними взірцями соціалістичної модернізації, хоча й адаптованими до місцевих умов.

Радянізаційні заходи, їхній суперечливий зміст, форми реалізації та глибинні наслідки привертають особливу увагу сучасних дослідників. Цей інтерес зумовлений як науково-пізнавальними, так і практичними мотивами.

Охопивши життя принаймні двох поколінь краян, радянізація серйозно позначилася на соціальних, етнокультурних, ментально-психологічних характеристиках регіональної спільноти, господарських структурах і відносинах власності, вкоренилася у колективній та індивідуальній пам’яті, утруднюючи і уповільнюючи цивілізаційні перетворення в сучасній Україні.

Комуністичними ідеологами і радянськими науковцями радянізація краю та весь радянський період його історії подавалися виключно в апологетичній площині переломних і вікопомних прогресивних зрушень, грандіозних соціалістичних здобутків у сферах економіки, культури, освіти, охорони здоров’я тощо. Поза увагою залишалися злочини тоталітаризму, зокрема національні чистки, депортації угорського і німецького населення, репресії проти діячів Карпатської України, переслідування громадських і політичних активістів чехословацької доби (1920–1930-х рр.), викорінення «антирадянщини», цькування інтелігенції, нав’язування «соціалістичного реалізму», тотальний контроль за настроями викладачів, студентів, вчителів, учнів тощо. Нищення радянською державою греко-католицької церкви трактувалось як добровільне її возз’єднання з православ’ям. У виключно негативному плані висвітлювався український національно-визвольний рух – боротьба ОУН та УПА.

Щодо з’ясування проблематики соціалістичної модернізації окремих країн і регіонів склалася значна різнопланова дослідницька традиція. Нами зроблено спробу виявити спільне й особливе у радянізації західних регіонів СРСР і країн ЦСЄ напередодні та після Другої світової війни. Водночас пропонована дисертація є першою в сучасній українській історіографії узагальнюючою працею, де здійснено комплексне конкретно-історичне і порівняльне вивчення радянізації Закарпаття у контексті повоєнної політики СРСР.

Уведено до наукового обігу велике число раніше неопублікованих історичних джерел – документів із регіонального (Державний архів Закарпатської області) і загальнодержавних (ЦДАГО України, ЦДАВО України) архівосховищ. Залучені усні джерела для встановлення регіональної специфіки історичної пам’яті щодо радянізації краю.

Розроблено й обґрунтовано періодизацію процесу радянізації Закарпаття, що пройшла у два етапи: превентивна (у часі Закарпатської України 1944–1945 рр.) і тотальна (в умовах Закарпатської області у складі УРСР 1946–1950 рр.). Превентивна радянізація здійснювалася в межах маріонеткової квазідержави. З утворенням Закарпатської області тут прискорено утвердилися економічна і політична системи, властиві для тоталітарного СРСР. На основі теоретичних розробок перехідних періодів і системних суспільних змін, пов’язаних із соціалістичною модернізацією, нами проаналізована діяльність Народної Ради Закарпатської України й Комуністичної партії Закарпатської України 1944–1945 рр., центральних і регіональних державних і партійних органів СРСР та УРСР 1946-1950 рр.

Запропонована періодизація історії радянізації краю відобразила дві невід’ємні ланки одного змістово-подійного ланцюга.

У дисертації реконструйовано превентивну радянізацію в Закарпатській Україні, що включила націоналізацію промисловості та банків, відбудову народного господарства і підготовку до індустріалізації, проведення популістської земельної реформи, грошова, національна, релігійна, культурна уніфікація відповідно до тоталітарних стандартів.

Засобами агітації та пропаганди, зокрема через повністю підконтрольну місцеву пресу, нав’язувалися «правильні думки» про переваги соціалізму, непереможну могутність СРСР, геніальність вождів В.Леніна та Й.Сталіна, безальтернативне майбуття нового суспільного ладу.

Із появою Закарпатської області та запровадженням радянського законодавства процес імплементації одержавленої моделі економіки і конструктів тоталітарної політичної системи завершується форсованими темпами протягом п’ятирічки. У дисертаційній роботі розкрито об’єктивні та суб’єктивні чинники радянізації краю, детально охарактеризовано форми і механізми її реалізації. Насамперед вирішували нагальні політичні завдання.

Йшлося про експорт адміністративно-командної системи монопартійного управління за тоталітарним радянським взірцем, зокрема, прискорене формування суворо централізованої вертикалі партійних комітетів та органів виконавчої влади. Саме тому в Закарпатську область спрямували значну кількість партійних, радянських, господарських кадрів. Із метою безповоротного утвердження радянської владної моделі протягом 1946–1947 рр. масштабно проведено виборчі кампанії союзного, республіканського і місцевого рівнів. У дисертації також з’ясовується місце і роль цензури, пропаганди й агітації під час становлення в регіоні радянського ладу.

Демонстрація разючих переваг соціалістичного способу господарювання закладена в ідеологічно-інформаційне осердя здійснюваної за радянським взірцем індустріалізації. Активно проводилася вона передусім у традиційних для Закарпаття галузях – лісовій та харчовій. За офіційною статистикою протягом повоєнної п’ятирічки відновлено і побудовано понад 300 підприємств. У трудових колективах запровадили традиційні для СРСР позаекономічні методи стимулювання праці: соціалістичне змагання, рух стахановців, вручення перехідних червоних прапорів, прославлення на дошках пошани тощо.

За апробованим раніше радянським сценарієм проведено у краї колективізацію сільського господарства. На той момент Радянський Союз здобув солідний досвід її проведення: наприкінці 1920-х і на початку 1930-х рр. в Українській Соціалістичній Радянській Республіці та інших регіонах; у 1939–1941 рр. на приєднаних територіях Західної України, Північної Буковини, Північної та Південної Бессарабії, Західної Білорусі, Естонії, Латвії, Литви, Молдови. Повсюдно форми і методи її проведення були однотипними.

За два роки суцільної колективізації в Закарпатській області створили понад півтисячі колгоспів. Із 1950 р. закарпатські аграрії покірно і в унісон включилися у загальносоюзну кампанію з укрупнення колгоспів.

У дисертаційному дослідженні звернуто окрему увагу на культурні перетворення в регіоні як інтегральний елемент утвердження соціалістичного ладу. Поширення масової радянської культури відбувалось через специфічну кадрову політику, мережу профільних закладів і колективів художньої самодіяльності. Освітні новації розглядаються як в інституційному і функціональному аспектах, так і через призму масованої ідеологізації повсякдення. Ці нововведення були значно амбівалентнішими, аніж соціально-економічні перетворення. Важливий вплив на суспільну думку краю і за кордоном справили запровадження безкоштовного всеохопного навчання рідною мовою, відкриття закладів вищої освіти – училищ, технікумів, університету. Одночасно викладачі та студенти, вчителі та учні постійно служили ресурсною основою агітаційно-пропагандистських заходів, перебували під жорстким моніторингом на предмет політичної лояльності тощо. Під цілковитим ідеологічним контролем перебувала вся крайова інтелігенція. Здійснювався морально-психологічний тиск на письменників, художників, цензурувалися репертуари театрів, музичних колективів тощо.

Скрупульозно відстежується дотримання всіма творчими працівниками панівного методу соціалістичного реалізму. В умовах радянізації національна політика на Закарпатті відображала загальні закономірності – репресивно-депортаційні, характерні для СРСР доби класичного тоталітаризму. Регіональна специфіка ведення національної політики випливала з наявної соціально-демографічної ситуації. Наприкінці 1944 р. розпочалися виселення угорців і німців, яких тодішнє керівництво СРСР трактувало представниками «ворожих націй». Відповідно до радянсько-чехословацьких угод протягом 1945–1947 рр. відбулася оптація, зокрема переселення частини закарпатців у Чехословаччину. Відтак посилюються асиміляційні процеси у краї, передусім розпочинається його русифікація, що примітна не стільки кількісними показниками станом на початок 1950-х рр., скільки негативними наслідками у перспективі. Тисячі молодих закарпатців у директивному порядку направили в школи фабрично-заводського навчання – як дешеву робочу силу для індустрії Донбасу.

Сільських мешканців, колгоспників та одноосібників, спонукали і стимулювали до масового переселення у південні області УРСР. На тлі істотно чисельнішого припливу мігрантів з інших регіонів УРСР і СРСР це вело до помітної зміни етнічної структури населення Закарпаття.

Запроваджена у краї модель державно-церковних відносин була схожою на вже вироблену на землях Західної України. У досліджений період відбувся перехід православних громад від підпорядкування Сербському патріархату до Московського.

Місцевий клір через інститут уповноваженого у справах Російської православної церкви опинився під цілковитим контролем тоталітарної держави. У 1947 р. радянські спецслужби організували вбивство непокірного греко-католицького єпископа Т.Ромжу. Саму ж греко-католицьку церкву радянська влада у 1949 р. ліквідувала, подавши як возз’єднання з православною. Протестантські парафії теж
потрапили під жорсткий державний контроль.

У дисертації здійснено реконструкцію національно-визвольних, антирадянських та антиколгоспних настроїв населення краю. Автор дослідження доводить, що на Закарпатті діяльність ОУН і УПА набула досить значного поширення. Їхні осередки доволі активно діяли переважно у гірських і передгірських округах. Наприкінці 1940-х рр. каральні органи радянської влади, задіявши серйозні ресурси, придушили національний рух опору. Принагідно органи державної безпеки СРСР викрили на Закарпатті майже три десятки антирадянських молодіжних організацій, учасники яких були засуджені на тривалі терміни ув’язнення. «Злочинний» характер подібних діянь визначався переважно такими ознаками: антирадянські та антиколгоспні висловлювання, складання і поширення листівок.

Відзначимо, що феномен радянізації Закарпаття у 1944–1950 рр. добре зберігся в історичній пам’яті місцевих жителів як переломна і трагічна сторінка минулого.

Результати, матеріали і висновки цього дисертаційного дослідження дозволяють комплексно підійти до розв’язання низки злободенних проблем регіональної історії. Водночас їх можна використати в навчальному процесі при викладанні курсу новітньої історії України, всесвітньої історії новітнього часу, тематичних спецкурсів з українознавства та історичного краєзнавства у закладах вищої освіти, підготовці підручників і навчальних посібників.


Ключові слова: радянізація, соціалістична модернізація, Закарпатська Україна, Закарпатська область, СРСР, УРСР, радянська влада, ідеологія, комуністична партія, Народна Рада Закарпатської України, Червона армія, державна безпека, репресії, колективізація.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
Пов'язані твори:
Рецензія на: Василь Міщанин. Радянізація Закарпаття 1944–1950 рр. (авт. Андрій Криськов) Істор. Рецензія
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.