| Опис: |
Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: Історія. – Ужгород: Видавництво УжНУ «Говерла», 2020. – Вип. 2 (43).
У статті йдеться про складні взаємини окремих бійців Червоної армії з місцевим населенням на території Закарпатської України 1944–1945 рр. Автором зроблено аналіз історіографії досліджуваної проблеми, зокрема, відзначено, що в радянські часи, не мого бути й мови про подібну постановку теми, за це могли звинуватити у антирадянщині, підриві авторитету і могутності Червоної армії тощо, що грозило реальними довготривалими термінами ув’язнення за часів сталінщини або посиленим тиском з боку партійних, радянських органів, забороною публікацій і наукової діяльності в період застою. Та й нині історіографія питання обмежується кількома науковими розвідками та публікаціями у закарпатській обласній періодичній пресі. Пояснюється це майже цілковитою відсутністю матеріалів з досліджуваної теми в Державному архіві Закарпатської області, адже матеріали стосовно діяльності представників силових органів, діяльності військових, особливо 1944–1945 рр. були знищені під час принаймні трьох чисток архівів протягом 1970–1991 рр. Опрацювання матеріалів центральних українських архівів з досліджуваної теми – подальше завдання для дослідників. На основі документів архівної справи фонду п-4 (партійний) Державного архіву Закарпатської області, автором встановлено чимало фактів мародерства, кримінальних злочинів, прямого бандитизму солдатів і офіцерів Червоної армії на території Закарпатської України. Найбільше їх зафіксовано в Ужгородському, Мукачівському, Хустському, Тячівському і Рахівському округах. Це й зрозуміло, адже саме в цих округах розквартировувалось найбільше військових частин (м. Ужгород, м. Мукачево), решта – прикордонні округи. Подеколи від військових страждали навіть члени Комуністичної партії Закарпатської України (КПЗУ), окремі представники сільських народних комітетів та інших органів народної влади. Злочинні дії стосовно місцевого населення здійснювали також працівниками міліції, НКВС і МДБ Закарпатської України. Місцева влада фіксувала ці злочини, проте керівництво Закарпатської України не могло реально вплинути на ситуацію, максимум, що вони могли зробити, апелювати до органів центральної влади. |
