| Опис: |
Історичний архів. Наукові студії: Збірник наукових праць. – Миколаїв: Видавництво ЧДУ ім. Петра Могили, 2017. – Вип. 19.
Стаття є продовженням наукової розвідки з історії романської філології в німецьких університетах, яку було опубліковано у попередньому номері «Історичного архіву». Дане дослідження розширює поняття про означену наукову галузь з врахуванням аспекту історичної хронології. У даній статті проаналізовано та охарактеризовано становлення та розвиток романістики (молдовістики) в німецьких університетах (ХV–ХХІ ст.). Найпопулярніша спеціальність філологічного спрямування в німецьких університетах – романістика. Як зазначено у Новому універсальному лексиконі (Bertelsmann): «Романістика – наука, про романські мови та літератури». Романістика включає в себе такі наукові галузі, зокрема: аргентиністика, баскістика, бразилістика, бретоністика, галісістика, далматиністика, іспаністика, італіністика, Кастилія, каталаністика, Каталонські поля, каталанці, кельтистика, молдовістика, окситаністика, португістика, провансилістика, ретороманістика, романістика, романі – циганська румунська мова, румуністика, сардистика, франкістика. Вона вивчає особливості європейських мов та їх діалектів (італійська, іспанська, португальська, французька), займається вивченням мов національних меншин Європи (галісійська, каталанська, окситанська, ретороманська, сардська мови). «Романські мови походять з вульгарної латини європейських мов; за мовною близькістю їх членують на три групи: 1. Західнороманські мови (іспанська, португальська, каталанська, провансальська, французька, ретороманська); 2. Східнороманські мови (італійська, далматинська [мертва мова]), румунська; 3. Центральнороманські мови (сардська)» [26, c. 809]. Німецький філолог К.Ман вперше в 1863 р. використав термін «романська філологія». «Університет, вищий навчальний заклад, який в цілому сприяє розвитку науки завдяки дослідженню та навчанню. Відвідування університету передбачає наявність випускних іспитів у середній школі. Щонайменше через чотири роки по закінченню навчання складаються державні іспити. В залежності від різновиду іспиту присвоюються вчені ступені. Назва «університет» прослідковується в середньовічному понятті Universitas magistrorrum et scholarium («Організація викладачів та тих, хто навчається»), яка пізніше тлумачилось як Universitas literarum («Цілісність наук»). На початку ХІІІ ст. університет у Парижі, який отримав привілеї від Папи Римського став вихідним пунктом та взірцем для західних університетів. Саме там почали класифікувати вчені ступені (бакалавр, ліцензіат, магістр, доктор). Перший німецький університет засновано 1348 р. у Празі Карлом ІV». |
