Владислав Мазур » Пенсійне забезпечення в українських губерніях Російської імперії (ХІХ – початок ХХ ст.): основні етапи та особливості розвитку
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Пенсійне забезпечення в українських губерніях Російської імперії (ХІХ – початок ХХ ст.): основні етапи та особливості розвитку

Дисертація
Написано: 2023 року
Розділ: Історична
Твір додано: 07.03.2024
Твір змінено: 07.03.2024
Завантажити: pdf див. (1.5 МБ)
Опис: Мазур В.О. Пенсійне забезпечення в українських губерніях Російської імперії (ХІХ – початок ХХ ст.): основні етапи та особливості розвитку — кваліфікаційна
наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності
032 Історія та археологія. Інститут історії України НАН України. Київ, 2023.

Зміст анотації
У дисертації автор на основі опублікованих та неопублікованих архівних
матеріалів, збірників документів та матеріалів, окремих спогадах сучасників,
періодичній пресі дослідив особливості розвитку, основні етапи становлення
пенсійного забезпечення в українських губерніях Російської імперії (ХІХ — на
початок ХХ ст.).
Наукова новизна дослідження зумовлена відсутністю у історичній науці
спеціальних узагальнюючих праць із визначеної теми. У дисертації вперше
комплексно вивчено етапи та механізми, основні особливості формування системи
регулювання соціальних виплат та пенсійного законодавства в українських
губерніях Російської імперії, що функціонували у визначений період, зокрема й тих,
діяльність яких дотепер не стала об’єктом наукової уваги; проаналізовано та
критично оцінено наукові дослідження попередніх історіографічних періодів,
переосмислено шаблонні трактування та підходи до визначеної проблематики, які
спрощували, ідеалізували або неповною мірою відображали соціальні процеси, що
відбулися в українських губерніях у ХІХ – на початку ХХ ст.; визначено основні
напрями та обсяги роботи державних інституцій, в обов’язки яких входила виплата
та контроль пенсійних соціальних виплат; здійснено об’єктивний аналіз
ефективності діяльність відповідних державних органів та емеритальних кас із
забезпечення пенсійних виплат окремим категоріям населення українських губерній;
проаналізовано основні тенденції та особливості щодо соціальних пенсійних виплат


3
місцевим чиновникам, військовослужбовцям, педагогам та службовцям навчальних
округів.
При написанні роботи автор використав матеріали фондів Центрального
державного історичного архіву України, м. Київ, Державного архіву Київської
області, Державного архіву Вінницької області, Державного архіву Волинської
області, Державного архіву м. Києва, тогочасну періодичну пресу, опубліковані
статистичні дані, законодавчі нормативно-правові акти, джерела мемуарного
характеру.
Наукове і практичне значення праці полягає в тому, що отримані результати,
обґрунтовані висновки і практичні рекомендації суттєво розширюють сучасні знання
з соціальної історії України ХІХ – початку ХХ ст., орієнтують на створення праць,
вільних від політичної кон’юнктури та суб’єктивізму. Результати наукової праці
можуть залучатися до викладання лекційних курсів із історії та історіографії
України, історії повсякденності, соціальної історії, права у закладах вищої освіти.
Результати дисертації додатково можуть бути використані під час складання
навчально-методичних посібників, а великий обсяг матеріалу може стати в нагоді
під час формування бібліографічних покажчиків з історії соціальної фінансової
підтримки населення на українських теренах. Матеріали дисертаційного
дослідження можуть знадобитися в сучасних умовах реформи пенсійної сфери на
місцях, бути залучені в процесі професійної підготовки правників у сфері
соціального права.
Сформульвоно перспективні напрями подальшого вивчення історії пенсійного
забезпечення в Україні ХІХ — початку ХХ ст. Зокрема, відкритим у межах сучасної
історичної науки залишається питання визначення кількісних показників щодо
пенсійного забезпечення населення. Середина та друга половина ХІХ ст. визначалась
інкорпорацією нових територій, збільшенням чиновницького апарату,
структуризацією війська, розширенням мережі вищих та середніх навчальних
закладів і, відповідно, на фоні зростання категорій та сфер, охоплених державної


4
пенсійною системою, спостерігалася поступова тенденція до збільшення фінансових
виплат. Створення єдиної уніфікованої сітки пенсійних виплат в межах українських
губерній Російської імперії, потребує спільних зусиль істориків, які досліджують
соціально-фінансові питання відповідного періоду.
У ході дослідження встановлено, що пенсійне забезпечення у вигляді
регламентованого організаційно-правового інституту в Російській імперії з’явилося
на початку ХІХ ст. як наслідок суспільних політичних, економічних та соціальних
змін. Зауважимо, що окремі закони та постанови щодо грошових пенсійних виплат
законодавчо вже були оформлені у попередній історичний період. Одним із
юридичних чинників є прийняття у 1827 р. «Статуту про пенсії та одноразові
виплати», який визначав процедури для формування єдиного грошового фонду
імперії та визначав 9 розрядів чиновників і відповідно 9 варіантів пенсій. Але, разом
з тим, державне законодавство, право, застосування у ХІХ ст. характеризувалися
подвійним розумінням власне поняття «пенсія» – як нагороди за державну чи
військову службу та як право на забезпечення за наявності умов, які було обумовлено
у законі. Упродовж ХІХ – та на початку ХХ ст. базове законодавство про пенсійне
забезпечення періодично зазнавало змін у вигляді доповнень та перезатверджень.
Змін у матеріальній соціальній підтримці зазнавало чимало категорій населення:
військові, чиновники, учителі, працівники сфери освіти, інженери шляхів
сполучення, функціонери гірничо-добувної промисловості, робітники багатьох
галузей економіки тощо. Це період 1827–1894 рр. – період законодавчого закріплення
обов’язкової допомоги у вигляді пенсії окремим категоріям непрацездатного
населення та людей похилого віку, а також членам їхніх родин – у випадку втрати
годувальника; період появи законів прямого регулювання пенсійних відносин з боку
держави, в основі яких були принципи взаємного страхування учасників пенсійних
кас та період, коли держава брала на себе зобов’язання з часткового фінансування
грошових виплат. Наступним умовним етапом щодо удосконалення системи
пенсійного забезпечення та розширення кількості потенційних пенсіонерів став


5
період 1894–1905 рр. Це час законодавчого закріплення зобов’язань у повному обсязі
щодо фінансування пенсійного забезпечення певних категорій непрацездатних та
престарілих громадян, а також членів їхніх родин. Ці зобов’язання поступово
оформилися у появу першого в Російській імперії закону про обов’язкове
страхування на випадок інвалідності. І третій період – період, коли почали
розроблятися проекти пенсійного законодавства для інших професійних груп,
наприклад – для робітництва. Зокрема, у цих законопроектах мова йшла про
додаткове отримання пенсій внаслідок професійних захворювань. Але, подальші
події політичної та соціально-економічної криз, які призвели до кардинальних змін,
залишили проекти пенсійних реформ на стадії розробки.
Досліджено, що окрім державної системи пенсійного забезпечення, в
українських губерніях свій розвиток отримала і система недержавної пенсійної
підтримки. Суттєва різниця між такими системами полягала у співвідношенні
розподільчих та накопичувальних принципів. Своє законодавче оформлення
недержавна підтримка отримала в середині ХІХ ст. Метою її виникнення та розвитку
було вирішення проблем недостатності державних фінансових коштів. До
недержавної системи пенсійного забезпечення віднесено три моделі: емеритальна,
страхова та ощадно-допоміжна. У дисертації увага звернена на емеритальні каси як
такі, які здійснили вагомий вплив на стан економічної підтримки пенсіонерів
українських губерній. Їхня діяльність була достатньо детально регламентована та
знаходились під суворим контролем держави. Перші пенсійні каси з’явилися в
Російській губернії у 1888 р. у залізничній галузі. Ініціатива їхнього створення
належала активу приватних залізниць. У межах українських губерній у другій
половині ХІХ – на початку ХХ ст. залізничне будівництво розвивалося активними
темпами і складовою грошового соціального забезпечення теж були пенсійні каси.
Важливо, що основні принципи діяльності емеритальних кас ХІХ – початку ХХ ст.
застосовуються і в сучасних недержавних пенсійних фондах.


6
Виявлено, що упродовж ХІХ ст. пенсії робітникам, як і селянам, не
виплачувалися ані державою, ані приватними особами. Окрему групу робітників
складали громадяни, які працювали на державних гірничодобувних підприємствах.
Починаючи з 1860-х рр. у середовищі робітників утворювалися спеціальні
громадські спілки, які ініціювали організацію пенсійних, ощадних та кредитно-
допоміжних кас. До 1903 р. для отримання матеріальної компенсації у разі
нещасного випадку на виробництві, робітники підпадали під загальноросійське
законодавство за умови, якщо працівник у суді доведе, що каліцтво сталося з вини
власника виробництва. І лише у 1903 р. був прийнятий закон, у якому було
прописана можливість робітнику отримати матеріальну компенсацію за втрату
здоров’я та працездатність у вигляді винагороди або пенсії. Наступним етапом у
розвитку законодавства про соціальне забезпечення робочих стали закони 1912 р.
«Про забезпечення робочих у випадку хвороби» та «Про страхування робочих на
випадок хвороби». Важливо наголосити, що цими законами вперше фіксувалися
грошові виплати жінкам «по вагітності та пологам». Так, жінки мали право
отримувати 50 % від своє заробітної плати протягом двох тижнів до та чотирьох
тижнів після пологів. При цьому, наголошуємо, що весь фінансовий тягар щодо
матеріального соціального забезпечення робочих був покладений на ощадно-
допоміжні каси.
З'ясовано, що пенсійне забезпечення місцевих чиновників та
військовослужбовців українських губерній встановлювалося як привілей за
державну службу. Тобто право на пенсію давала «служба государю». Визначалися
такі види пенсій: пенсія за вислугу років; пенсія по інвалідності (при отриманні
каліцтва); пенсія на випадок втрати годувальника; персональна пенсія. В основі
класифікацій пенсій був визначений статус суб’єкту, який претендував на грошову
допомогу. Усі чини цивільних відомств класифікувалися за 9 розрядами, окремі з
яких, у свою чергу, додатково поділялися на ступені. Відповідно чиновник певного
розряду та ступеня міг претендувати на пенсію від 300 руб. до 4 тис. руб. Розмір


7
пенсії визначався посадою та вислугою років. Новий «Статут» після 1827 р., який
регламентував пенсії чиновникам, з’явився у 1896 р. Варто зазначити, що до
трудового стажу зараховувалися роки навчання на юридичних факультетах
університетах Російської імперії, набуття наукових ступенів та період військової
служби. Також починаючи з другої половини ХІХ ст. чиновник міг розраховувати на
пенсії з двох джерел – з державного казначейства та з емеритальної каси.
Пенсійне забезпечення вчителів здійснювалося на основі спеціального
законодавства. Право на пенсії мали викладачі та вчителі університетів, гімназій,
прогімназій, сільських шкіл, початкових училищ та парафіяльних училищ. Грошова
соціальна підтримка вчителів здійснювалась на основі ряду нормативних актів, які
зазнавали змін протягом усього досліджуваного періоду. Законодавство про пенсійне
забезпечення вчителів та працівників освіти упродовж ХІХ – початку ХХ ст.
зазнавало змін. Також право на пенсії мали і родини вчителів – вдови учителів та
діти за умови смерті батьків-вчителів, а з 1909 р. з початком роботи пенсійних кас
для народних учителів та учительок появилася можливості для отримання грошової
соціальної підтримки.
Упровадження основ пенсійного законодавства, яке реалізовувалося в
українських губерніях Російської імперії у ХІХ – на початку ХХ ст.,
характеризується як органічна складова соціально-економічних процесів. Процес
становлення та впровадження пенсійного забезпечення для окремих категорій
населення був досить складним, суперечливим і безпосередньо залежав від
законодавчої політики російського самодержавства. Соціально-економічні
перетворення в Російської імперії, які розпочалися з другої половини ХІХ і
продовжилися на початку ХХ ст., у більшості сфер суспільного життя (освіті, науці,
благодійності, охорони здоров’я) стали одним зі стимулів у появі нового елементу у
матеріальній соціальній підтримці – робітництва державних підприємств.


8
Ключові слова: пенсія, заробітна платня, страхування, українські губернії,
Російська імперія, держава, школа, освіта, робітники, підприємці, чиновники,
вчителі, священики, кар'єра, кадровий штат.

Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.