|
| Написано: |
2021 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Твір додано: |
10.05.2024 |
|
| Твір змінено: |
10.05.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(2 МБ)
|
|
| Опис: |
Матвійчук М. А. Кримінально-виконавче право в працях І. О.
Малиновського: історичний аспект. – Кваліфікаційна наукова праця на правах
рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії за
спеціальністю 081 Право (галузь знань – 08 Право). – Національний університет
«Острозька академія», м. Острог.
У дисертації здійснено комплексний та системний аналіз правових поглядів
І. Малиновського на становлення і розвиток кримінально-виконавчого права в
Україні на основі наукових праць ученого-правознавця. Розкрито стан
висвітлення цієї проблеми у вітчизняній правовій науці, джерельну базу та
методологічну основу дослідження.
Охарактеризовано основні етапи життєвого шляху, громадської,
просвітницької, політичної, науково-педагогічної діяльності І. Малиновського, а
також проаналізовано його правові погляди на становлення і розвиток
кримінально-виконавчого права в Україні, що дало можливість визначити його
місце і роль у вітчизняній науці як історика-правознавця, який за свої наукові
праці необґрунтовано зазнавав переслідувань аж до ув’язнення як царським
урядом Росії, так і радянською владою, яка до того ж на тривалий час вилучила
його наукові праці з наукового обігу.
Показано, що методологію досліджень ученого становили у їх системі та
взаємозв’язку такі загальнонаукові методи дослідження як діалектичний
(поступовості, послідовності, причинності розвитку суспільних явищ, у т. ч.
права, їх прогрес), історико-правовий (порівняльно-правовий), формально-
догматичний (граматичного та логічного тлумачення правових норм), аналізу,
синтезу, аналогії, висунення гіпотез (припущень), а також спеціально-наукові –
статистичний і статистико-економічний методи. Але всі вони, якщо є змога,
мають застосовуватися з використанням першоджерел.
3
Розглянуто правові погляди І. Малиновського на передумови зародження,
взаємопов’язані стадії (етапи) розвитку кримінально-виконавчого права на
українських землях в умовах становлення родової громади і розвитку державності
на території України в прадавню добу; порядок і умови їх виконання в Київській
Русі; висвітлено науковий доробок І. Малиновського щодо розвитку системи
кримінальних покарань та практика їх застосування на українських землях у
складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої; виокремлено правові
погляди І. Малиновського щодо особливостей виконання покарань в Українській
козацькій державі за «Правами, за якими судиться малоросійській народ» 1743 р.;
показано наукові надбання І. Малиновського щодо виконання кримінальних
покарань на українських землях у складі Російської імперії; розкрито проблемні
питання формування кримінально-виконавчого права та пенітенціарної політики у
перші роки радянської влади в Україні за науковими працями І. Малиновського;
дано оцінку правовим поглядам І. Малиновського щодо революційної розправи та
напрямів формування післяреволюційного кримінально-виконавчого права;
визначено вплив І. Малиновського на становлення радянського пенітенціарного
права; охарактеризовано зміст пенітенціарної концепції І. Малиновського та дано
їй правову оцінку.
Розкрито, що зародження та перші стадії розвитку кримінально-
виконавчого права І. Малиновський пов’язував із самою суттю людини як
суспільної тварини, яка в процесі боротьби за виживання керувалася природним
інстинктом самозахисту та оборони своєї харчової території у формі самосуду над
тими, хто зазіхав на названі її блага. Тоді людина сама була суддею у власній
справі: сама визначала, що є небезпечним зазіханням (злочином), сама
постановляла «вирок» і сама його виконувала, за загальним правилом у кровавій
формі, формі вбивства тощо. Тобто, на зорі людства право кримінальне, судове та
кримінально-виконавче, якщо їх розглядати з сучасних позицій, являли собою
органічну єдність. Їх першою стадією від зародження й був самосуд як прояв
тваринного інстинкту, інститут загалом прогресивний, оскільки забезпечував
виживання людства та його розвиток. З часом, з об’єднанням материнських родів
4
у більші союзи, з появою елементарних матеріальних благ, ростом розумового
розвитку людини через повторюваність актів самосуду він набуває права звичаю –
мститися ворогові можна й треба через обов’язок самозахисту та захисту спільних
інтересів і благ племінного союзу. А з появою релігійних вірувань це право
набуває й релігійного характеру. Отож самосуд поступово переходить в іншу
стадію, а саме, у самосуд як право та релігійний обов’язок. Він називається
кровавим тому, що, зазвичай, завершується кровопролиттям, а кровним у разі,
якщо акт помсти здійснюється однокровним месником, тобто месником того чи
іншого роду чи племені. При подальшому розумовому, соціальному та особливо
економічному розвитку людства самосуд у формі помсти поступається місцем
грошовим викупам за провину.
Ця третя стадія яскраво виражена в історії українського народу за доби
Київської Русі, – княгиня Ольга неодноразово жорстоко мститься древлянам за
вбивство чоловіка князя Ігоря, а «Руська Правда» вже говорить про віру і
головщину за вбивство та про продажу й урок за решту образ, тобто по суті про
грошові викупи за вчинення злочинів, хоча ще допускає й самосуд: «аже оубисть
кто моужа, то мсьтити братоу брата…». Іншим чинником вимирання самосуду
являлось його витіснення державним судом. Причому суд і самосуд входять між
собою переважно в комбінацію, коли суд виносить обвинувальний вирок, а його
виконання передає потерпілому: якщо станеться вбивство, то вбивця
засуджується судом до смерті, а потім видає його родичам, щоб вони його вбили
(договір з греками 945 р.). Так чи так, згідно з вченням І. О. Малиновського, цей
період є першим періодом вітчизняного писаного кримінального права. Доба
Київської Русі є й періодом зародження писаного кримінально-виконавчого права,
адже вже є окремі приписи про виконавців того чи іншого вироку (вірники,
отроки, дітські), про порядок виконання (биття прутом), є згадки про тюремне
ув’язнення (поруб) тощо.
За Литовсько-руської доби та Речі Посполитої кримінально-виконавче
право, а у його складі пенітенціарне, набули свого становлення. У Литовських
Статутах досить детально регламентовано процедуру та виконавців чи не усіх
5
видів кримінальних покарань: на перших порах дітські, а потім вижі, возні, в
окремих випадках княжі дворяни тощо виконують покарання у виді грошових і
майнових стягнень, кат виконує тілесні покарання й смертну кару, передбачені
в’язниці та їх види для засуджених до ув’язнення, порядок ув’язнення, контроль
потерпілої сторони за ув’язненням тощо. Але в ці часи мало місце з об’єктивних
причин й відродження помсти та самосуду, особливо під час селянських і
козацьких повстань та їх жорстокого збройного припинення.
На працях І. Малиновського продемонстровано, що в «Правах, за якими
судиться малоросійський народ», кримінально-виконавче право українського
народу, з урахуванням соціально-економічних і політичних умов того часу,
набуло свого подальшого розвитку, а після приєднання значної частини
українських земель Російською імперією кримінально-виконавча справа
поступово, а з 1843 р. остаточно і повністю, стала регулюватися відповідним
російським законодавством аж до 1917 р. включно. У цьому зв’язку вчений
всебічно охарактеризував найбільш поширені види покарань та порядок їх
виконання за московським і російським законодавством, зокрема смертну кару та
заслання.
Історію радянського кримінально-виконавчого права вчений розглянув і з
позицій в’язня, і з позицій академіка ВуАН, дотримуючись при цьому принципу
істини. Отож, після скасування радянською владою усього царського
законодавства народ природно став виробляти та користуватися своїм звичаєвим
правом, одним із яскравих проявів якого було відродження самосуду у формі
помсти, революційного та контрреволюційного терору, в тому числі з боку
судових та позасудових (як ВЧК) радянських органів. І ці звичаєві норми лягли в
основу перших декретів і законів, які дозволяли судити, наприклад, за діяння, не
передбачені законом і з огляду на класову належність особи, керуючись при
цьому революційною правосвідомістю. З часом стало напрацьовуватись
кримінально-виконавче законодавство, у тому числі перші ВТК, щодо проєктів
яких, а після прийняття – до їх змісту, вчений через журнальні статті подавав свої
слушні ліберально-демократичного характеру зауваження, окремі з яких
6
враховувалися законодавцем. Наостанок він через наукові статті та написання
спеціально в цьому плані окремої книги «Радянські поправчо-трудові установи
порівнюючи з буржуазними тюрмами» напрацював та оприлюднив власну
концепцію пенітенціарної справи. Ця концепція включала в себе положення щодо
пенітенціарного закону, яким він хотів би його бачити, а також щодо видів місць
ув’язнення та систем ув’язнення, наголошуючи саме на прогресивній, примусову
працю в місцях ув’язнення і культурно-просвітню роботу в цих місцях, вважаючи
ці чинники основними для виправлення та перевиховання в’язнів, про матеріальні
умови в’язничного життя – від архітектури приміщень, доцільності надання
кожному в’язневі окремої кімнати, аж до харчування, охорони здоров’я та
медичної допомоги в’язням, щодо дисципліни у місцях ув’язнення, управління
ними, патронату, але патронату не лише щодо звільнених із місць ув’язнення, а й
щодо сімей в’язнів, які залишилися без годувальника. Але ці напрацювання І.
Малиновського, як і вся його наукова творчість з 1930 р., були вилучені з
наукового обігу аж до 90-х років ХХ ст.
Ключові слова: злочин, покарання, виконання покарання, пенітенціарна
концепція, кримінально-виконавче право. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ …………………………………………….16
ВСТУП ………………………………………………………………………………..17
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ, ДЖЕРЕЛЬНА БАЗА ТА МЕТОДОЛОГІЯ
ДОСЛІДЖЕННЯ ……………………………………………………………………28
1.1. Історіографія проблеми та характеристика джерел дослідження …………….28
1.2. Методологічна основа дослідження …………………………………….……..49
Висновки до розділу 1 ……………………………………………………….……….59
РОЗДІЛ 2. І. МАЛИНОВСЬКИЙ ЯК ВИДАТНИЙ УКРАЇНСЬКИЙ
ІСТОРИК ПРАВА ТА ДОСЛІДНИК КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОГО
ПРАВА………………………………………………………………………………...61
Висновки до розділу 2………………………………………………………………...79
РОЗДІЛ 3. ПОГЛЯДИ І. МАЛИНОВСЬКОГО НА СТАНОВЛЕННЯ ТА
РОЗВИТОК КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОГО ПРАВА В УКРАЇНІ ДО
ПОЧАТКУ ХХ СТ…………………………………………………………...............81
3.1. Витоки та характерні риси виконання покарань в умовах становлення родової
громади і розвитку державності на території України в прадавню
добу………………………………………………………………………………..…...81
3.2. Покарання та їх виконання в Київській Русі …………………………………..99
3.3. Система кримінальних покарань та практика їх застосування на українських
землях у складі Великого князівства Литовського та Речі Посполитої….………110
3.4. Порядок та умови виконання покарань в Українській козацькій державі
за «Правами, за якими судиться малоросійський народ» 1743 р.………………...134
3.5. Характерні риси виконання покарань на українських землях у складі
Російської імперії ……………………………………………………………………138
Висновки до розділу 3……………………………………………………………….156
РОЗДІЛ 4. ПИТАННЯ ФОРМУВАННЯ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОГО
ПРАВА ТА ПЕНІТЕНЦІАРНОЇ ПОЛІТИКИ У ПЕРШІ РОКИ РАДЯНСЬКОЇ
ВЛАДИ В УКРАЇНІ У НАУКОВИХ ПРАЦЯХ І. МАЛИНОВСЬКОГО……160
4.1. Оцінка І. Малиновським революційної розправи та напрямів формування
післяреволюційного кримінально-виконавчого права в Україні ………………...160
4.2. Вплив І. Малиновського на становлення радянського пенітенціарного
права………………………………………………………………………………......171
4.3. Зміст та оцінка пенітенціарної концепції І. Малиновського ………………...185
Висновки до розділу 4……………………………………………………………….207
ВИСНОВКИ ………………………………………………………………………...209
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………...217
ДОДАТКИ…………………………………………………………...........................237
|
|
|
