| Опис: |
Вісник Харківського національного університету імені В.Н.Каразіна. Серія «Історія України. Українознавство: історичні та філософські науки». Вип. 38, 2024.
Мета статті – схарактеризувати на матеріалі урбаністичних творів С.Жадана та О.Памука специфіку символізації простору міст Харкова та Стамбула як колишніх столиць з урахуванням авторських та національно-культурних особливостей репрезентації міста в сучасній українській і турецькій прозі.
В основі методології роботи – окремі положення семіотичного та структурно-лінгвістичного аналізу Ф. де Соссюра та ідеї Ю.Лотмана щодо соціально-комунікативної функції тексту, положення про феномен «міського тексту» Каї Семіх і Тараса Возняка. Компаративний аналіз збірки «Месопотамія» С.Жадана й роману «Стамбул: місто та спогади» О.Памука дозволив зіставити два художніх «міських» тексти (точніше локальні варіанти – «харківський» та «стамбульський» тексти) і визначити їх естетичну вартість у корпусі текстів художньої урбаністики, у яких постає образ міста-міфу.
І Сергій Жадан, і Орхан Памук присвятили свої твори улюбленим містам: це простір їх постійного проживання, маркований особливої магією. На сьогодні в мистецтві, зокрема й літературі, триває традиція амбівалентного творення образу міст Харкова й Стамбула: індустріального – промислового - студентського і наукового центру – Першої столиці (Харкова) та «столиці імперії» - міста-в’язниці -«арени безчестя» (Стамбула). Обидва романи стали пошуком відповідей на питання про те, що формує справжню магія міста, чи втрачає воно свою унікальність, коли перестає бути столицею держави, центром бурхливого розвитку, або, навпаки, повертається до автохтонної традиції самобутнього існування.
У романі Сергія Жадана символізація ландшафту Харкова, міста-міфу, презентована в образах українського, вужче – слобожанського, свого Межиріччя, своєї Месопотамії, самобутньої локальної цивілізації – між Лопанню та Харковом – ріками, які все пам'ятають, перебування на берегах яких оновлює людину, надає сил рухатися далі і просто дарує щастя.
Цілком протилежну історію про Стамбул, місто, що втратило свою винятковість, переставши бути столицею, маємо у творі Орхана Памука. Тут місто-міф, давній Константинополь, його мешканців огортає непоборний смуток, гюзун, але і тут є джерело життєвої сили – протока Босфор. Для героя роману ландшафт Стамбула втілений ще й у візантійських руїнах, у занедбаних кварталах, де досі «живе» мультикультурність. |
