|
| Написано: |
2021 року |
|
| Розділ: |
Наукова |
|
| Твір додано: |
22.04.2024 |
|
| Твір змінено: |
22.04.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(60.2 МБ)
|
|
| Опис: |
Марковський А. І. Генезис архітектури Києва першої половини XХ століття
у світовому контексті. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора архітектури за
спеціальністю 18.00.01 «Теорія архітектури, реставрація пам’яток архітектури».
– Київський національний університет будівництва і архітектури МОН України,
Київ, 2021.
Дисертаційне дослідження послідовно аналізує ітерації в архітектурно-
мистецькому полі Києва в залежності від соціо-політичних, культурних,
економічних, технологічних та інших чинників, що мали безпосередній вплив на
означену ґенезу. Креаторський поступ у місті подається як частина глобальних
загальносвітових зрушень з виявленням унікальних особливостей та
міжнародних паралелей і тотожностей у відповідних трансформаціях.
Дослідження є інтердисциплінарним та розгорнуте на перетині полів
архітектури, мистецтвознавства та культурології, з залученням відповідних
джерел, методів та понятійного апарату від кожного з них.
Ґенеза київської архітектури досліджується навколо трьох межових
моментів, «криз», що ознаменували собою різку зміну вектору розвитку.
Поетапно розглядаються перехід від історично-еклектичних ремінісценцій та Ар
Нуво до авангарду; від конструктивізму та раціоналізму до радянської
неокласики; від так званого сталінського ампіру до радянського архітектурного
модернізму та функціоналізму. Дослідження передусім зосереджено саме на цих
межових моментах, їх ролі, значенні та наслідках в архітектурі, мистецтві та
культурі доби. Робота складається з історіографічного розділу та трьох розділів,
що відповідають трьом означеним переходам в архітектурі Києва першої
половини ХХ ст.
3
Перший розділ складається з трьох підрозділів, що структурують та
визначають джерельну базу й методологію роботи для аналізу стану наукової
вивченості архітектурної спадщини Києва першої половини ХХ сторіччя.
Методологічно джерела розділено на натурні обстеження об’єктів, що
збереглися до нашого часу; архівні матеріали; та літературні джерела.
Літературні джерела згруповано у три блоки згідно з критичними парадигмами,
обумовленими хронологічними змінами політичної та соціо-культурної моделі
суспільства, у річищі якої здійснювалося дослідження: науково популярні та
періодичні непрофесійні видання відповідного часу; дослідження, наукові
роботи, статті та мемуари архітекторів-очевидців та безпосередніх учасників
означених подій; пізніша професійна аналітика (що в свою чергу поділяється на
радянську та після розпаду СРСР). Паралельно хронологічним етапам переходів
подані зарубіжні джерела, пов’язані з міжнародним контекстом дослідження.
Поставлені в роботі завдання продиктовані когнітивною неоднорідністю
стану архітектурно-мистецького поля, його послідовними ітераціями в
залежності від трансформацій соціо-політичного середовища. Деконструкцію
генези імплементовано в структуру роботи, що призводить до використання
методу бінарних опозицій (за С. Ліндою) на кожному окремо визначеному етапі,
не маркуючи між тим стилі як незмінні константи та уставлені протилежності.
Багатовекторність розвитку архітектурного поля, підсилена наростаючими
взаємовпливами з іншими видами креаторської діяльності, зумовила
застосування міждисциплінарного підходу та культурологічно-
мистецтвознавчих методів для проявлення творчого полілогу.
Структура роботи, починаючи з другого розділу, побудована на
використанні дедуктивного методу на рівні гіпотез щодо встановлення
хронологічних меж «криз» – із загального мистецького процесу епохи
послідовно виокремлюються три вищеокреслені соціо-мистецькі переходи у
вітчизняній архітектурі першої половини ХХ сторіччя, які стають основою
розділів дослідження.
4
У часових межах дисертації, методами систематизації, локалізації та
компаративного підходу, виокремлюються три основні соціокультурні ареали,
що безпосередньо впливали на архітектурне поле Києва в означений часовий
проміжок: Західна Європа, Радянський Союз та Північна Америка (за
О. Якимовичем). Міжнародний контекст досліджений з використанням методів
компаративістики та структурного аналізу.
Притримуючись означеного позитивістського методу з прийомами
формального та образно-стилістичного підходів, провадиться аналіз політичної
системи, традицій, культурного поля, філософії та техніко-економічних факторів
періоду по названих локаціях для відображення якомога повнішої картини
чинників, що мали вплив на мистецтво в цілому та архітектуру зокрема.
Аналізуючи творчість провідних майстрів, автор зумисно обмежує
біографічний ракурс, розглядаючи окремих креаторів передусім як частину
загальної генези та зосереджуючись на глобальних процесах. Неупереджений
аналіз творчості та досвіду продиктований спрямуванням дослідження на
кристалізацію архітектурного поля Києва як цілісного явища, оминаючи
суб’єктивізм та ідеологічну цензуру. Що, однак, в жодному разі не означає
деперсоніфікацію та не заперечує значення особистого досвіду та візій провідних
архітекторів періоду – деякі з них поіменно висвітлені в окремих статтях автора.
Розглядаючи архітектурні об’єкти, використовується метод стилістичного
аналізу. Основна частина дослідження побудована на індуктивному методі: від
ключових постатей та знакових об'єктів провадиться перехід до узагальненої
картини архітектури, що обумовлено необхідністю переоцінки архітектури
зазначеного періоду згідно зміненої системи цінностей та мистецьких орієнтирів.
У другому розділі досліджується трансформація історично-еклектичних
ремінісценцій та Ар Нуво в авангард у архітектурі Києва на фоні
загальноєвропейського підсилення самовизначення та культурної сепарації
націй, формування тезаурусу «національних міфів» (за Б. С. Черкесом) в
5
архітектурі шляхом залучення прийомів традиційної архітектури та
впровадження «винайдених» традицій (за Е. Хобсбаумом). Перші два підрозділи
окреслюють бекґраунд поля архітектури початку століття, визначаючи основні
фактори впливу та формуючи загальний понятійний апарат дослідження.
Поняття міжстильових переходів, «криз» в роботі подається безоціночно
стосовно міжстильових архітектурно-мистецьких переходів та вживається у
значенні незавершеного процесу; того, що було перервано, не дістало
відповідного розвитку; поступу, що не відбувся у повній (чи бажаній учасниками
процесу) мірі.
Уточнено поняття «естетики» в архітектурі стосовно понятть «традиційної»
та «академічної» архітектури; проявлені «живі» та «винайдені» традиції в
архітектурно-мистецькому полі періоду. Дослідження проявляє вплив народного
мистецтва та традицій на формування тезаурусу архітектури еклектики та
модерну, особливо його національних проявів та варіацій. Механізм формування
означених «традицій» проявлений як на прикладі України, так і на
європейському досвіді створення «національного модерну» шляхом
компаративістики, творчих запозичень та переосмислення власного та
закордонного досвіду.
Проведені паралелі з російською архітектурною школою, німецьким
раціоналістичним та функціоналістичним Веркбундом і згодом Баугаузом,
американською архітектурою (зокрема необруталізмом та стрімлайном),
паризьким та каталонським експресивним Ар Нуво, раціоналістичною
шотландською школою (макінтошевською архітектурою), західноєвропейським
експресіонізмом, нідерландським неопластицизмом та витоками модернізму Ле
Корбюзьє.
У третьому розділі проведено детальний неупереджений аналіз
архітектури Києва кінця 1920-х − початку 1950-х років. На підставі отриманих
результатів зроблено висновок про спорідненість процесів, що протікали в
6
архітектурі міста, з тенденціями в інших авторитарних країнах Європи з
зазначенням тотожностей та унікальних особливостей. Автором розглянуто
визначальні для міста й регіону об’єкти провідних майстрів, що творили на
київських теренах в міжвоєнний період.
Прослідковано зміну ключових критеріїв та вимог, що ставилися
політичною елітою перед архітектором: від чистих та лаконічних
конструктивних проектів кінця 1920-х, через надмасштабні ампірні споруди
середини 1930-х до більш виважених та сорозмірних рішень кінця десятиліття.
Зміни ті не були випадковими і виражають загальні тенденції у сприйнятті
суспільства тих років: від пореволюційного романтизму, через гігантоманію та
деяку гіпертрофію форм на контрасті з авангардним мистецтвом, притаманну
ранньому етапу становлення сталінської диктатури, до більш продуманої та
зваженої позиції зрілої неокласики.
Були прослідковані основоположні тенденції поступової трансформації
архітектурно-мистецького поля під впливом глобальних соціо-політичних
зрушень, викликаних Другою світовою війною. Відповідно до трансформації
містоформуючої функції проаналізовано послідовну зміну ключової
містобудівної моделі Києва: 1) релігійно-сакральний центр, з орієнтацією на
паломництво і банківську діяльність; 2) промислово-індустріальний вузол;
3) адміністративна столиця з представницькою функцією та розміщенням
керівного апарату республіки .
Міжнародний бекграунд архітектури кінця 1920 - кінця 1930-х років
проявлений на зіставленні тенденцій вітчизняного та світового архітектурного
досвіду. Останній розділений на «блоки» демократичних та авторитарних країн
з означенням особливостей по кожній конкретній ситуації. Дотично до тенденцій
в архітектурі Києва проаналізований відповідний мистецький поступ
тоталітарних Німеччини та Італії; російської радянської архітектури; подальший
розвиток Баугаузу за межами Німеччини; західноєвропейський модернізм;
7
американський дезурбанізм на прикладі творчості Ф. Л. Райта (з зіставленням
умов формування американських і радянських дезурбаністичних концепцій); Ар
Деко у висотній архітектурі США та її вплив на висотні візії пізнього
сталінського ампіру.
Четвертий розділ присвячений переходу від неокласичної архітектури до
радянського архітектурного модернізму (в ключових проектах) та
функціоналізму (в масовій типовій житловій забудові). Розділ містить аналіз
соціального запиту, політичних тенденцій а також зіставлення робіт ключових
дослідників означеного періоду та дискусії між ними.
На перетині архітектури та мистецтва проявлена вітчизняна
монументальна пропаганда 1910-1960-х років, її формування та трансформації в
залежності від означених переходів. Відстежено поетапний перехід від модерну
та історизму, з синтетичним підходом до пластичних мистецтв, через
конструктивізм та раціоналізм з домінуванням «чистої» інженерної думки до
постконструктивізму, що зводить конструкцію до опоряджувального елементу,
перетворюючи її на техніцистичний барельєф. Недовготривалий
постконструктивізм переходить до неокласики з поверненням пластичних
мистецтв як засобу виразності в архітектурі, поступовим наростанням ролі
скульптури і переходом до стилю «Сталінського ампіру». Відхід від
авторитаризму призводить до відходу від бароково-неокласичної пишності в бік
певного компромісу між функціональною складовою та декором, що
проявляється в супідрядженні пропаганди архітектурним формам.
На основі поетапного дослідження, аналізу проектів та пропозицій першої
половини ХХ ст., автор проводить аналогії до відповідних сучасних концептів,
що пропонуються до реалізації архітекторами у ХХІ столітті. Аналіз історичного
спадку з точки зору дослідження не лише позитивного, але, передусім,
негативного досвіду минулого століття з подальшою екстраполяцією на
актуальну будівельну ситуацію є відносно новим для сучасної української
8
архітектурної практики. Виокреслюються три підходи до застосування
історичного досвіду, що є притаманні сучасній архітектурно-будівельній
ситуації в Києві: 1) реставрація, ревіталізація та адаптація автентичних об’єктів
архітектурного спадку; 2) наслідування історичних образів або стилістичних
ознак в новітній забудові – еклектично-історичні варіації та імітація; 3) аналіз
досвіду (передусім композиційного та містобудівного) проектів попередніх епох
при сучасному проектуванні та будівництві.
Окрім внутрішньомистецьких чинників проявлений вплив бекґраунду, що
за гіпотезою роботи і визначає означені моменти переломів. На кожному з етапів
проаналізовані ітерації впливу народних традицій, українського бароко та
українського архітектурного модерну. Акцентовані маркери локальної
культурної та національної самоідентифікації.
Активне використання першоджерел та архівних матеріалів спрямоване на
створення незаангажованої, науково-виваженої системи координат,
переозначення раніше відомого фактажу з точки зору парадигм сучасного
українського мистецтвознавства, архітектурознавства та культурології.
Важливою складовою є залучення маловідомих та невідомих архівних
матеріалів, що знаходяться в обмеженому доступі, задля заповнення існуючих
лакун.
В роботі вперше поетапно та послідовно розглянуті всі три перехідні
періоди київської архітектури першої половини ХХ століття. Означений
міжнародний контекст не лише в порівнянні Києву з закордонним досвідом, а й
міжнародної ситуації з вітчизняними здобутками.
Ключові слова: історизм, еклектика, УАМ, Ар Нуво, конструктивізм,
раціоналізм, неокласика, модернізм, функціоналізм, естетика, винайдені
традиції, монументальна пропаганда. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ 24
ВСТУП 26
РОЗДІЛ 1. ІСТОРІОГРАФІЯ. ДОСЛІДЖЕННЯ ТА АНАЛІЗ
ДЖЕРЕЛЬНОЇ БАЗИ
36
1.1. Стан наукової вивченості архітектурної спадщини Києва першої
половини ХХ сторіччя
36
1.2. Дослідження архівних джерел та матеріалів 56
1.3. Напрями, методика та основні методи дослідження 60
Висновки до розділу 1 64
РОЗДІЛ 2. СТИЛЬОВИЙ ПЕРЕХІД ВІД НАЦІОНАЛЬНИХ
ВАРІАЦІЙ ТА МОДЕРНУ ДО АВАНГАРДУ
68
2.1 Концепція естетики відносно понять «традиційної» і «сучасної»
архітектури.
68
2.2 «Винайдені традиції», етнічні та національні особливості в
архітектурі кінця ХІХ − першої половини ХХ сторіччя
81
2.3 Перехід від історичних ремінісценцій до авангардної
архітектури.1910 − 1920-ті роки. Соціальний запит та наслідки.
93
2.4 Міжнародний контекст розвитку архітектури кінця ХІХ – першої
чверті ХХ ст.
113
Висновки до розділу 2 141
РОЗДІЛ 3. ТРАНСФОРМАЦІЯ ВІД АВАНГАРДУ ДО
НЕОКЛАССИКИ
145
3.1 Стильові переходи в архітектурі кінця 1920-х - 1930-х років:
причини та наслідки.
145
3.2 Архітектура Києва воєнного та повоєнного періоду. 1940 − 1950-
ті роки
212
3.3 Містобудівні, типологічні та художньо-декоративні особливості
архітектури Києва першої половини ХХ сторіччя
230
3.4 Міжнародний бекграунд архітектури кінця 1920 - кінця 1930-х
років
243
Висновки до розділу 3 270
РОЗДІЛ 4. ЕВОЛЮЦІЯ АРХІТЕКТУРИ ВІД АМПІРУ ДО
РАДЯНСЬКОГО МОДЕРНІЗМУ
274
4.1 Відхід від ампіру до функціоналізму. Причини, тенденції та
наслідки.
274
4.2 Монументальна пропаганда: синтез архітектури і пластичних
мистецтв кінця 10− початку 60-х років ХХ століття
294
4.3 Інтернаціональні паралелі в архітектурі 1940-х – 1950-х років 320
4.4 Трансляція історичного досвіду на сучасні забудову та
планування Києва
338
Висновки до розділу 4 357
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ 360
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 365
ДОДАТОК А. СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗДОБУВАЧА ЗА ТЕМОЮ
ДИСЕРТАЦІЇ
392
ДОДАТОК Б. АРХІВНІ ДЖЕРЕЛА 398
ДОДАТОК В. ІЛЮСТРАТИВНА ЧАСТИНА 539
ДОДАТОК Г. ДЖЕРЕЛА ІЛЮСТРАЦІЙ 691
ДОДАТОК Д. АКТИ ВПРОВАДЖЕННЯ 717
ДОДАТОК Е. ДОДАТКОВІ МАТЕРІАЛИ, ЯКІ ЗАСВІДЧУЮТЬ
АПРОБАЦІЮ ПОЛОЖЕНЬ ДИСЕРТАЦІЇ
720
|
|
|
