|
| Написано: |
2021 року |
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Твір додано: |
10.05.2024 |
|
| Твір змінено: |
10.05.2024 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(3.2 МБ)
|
|
| Опис: |
Малічин О.М. Історико-правові засади розвитку ідей парламентаризму
на західноукраїнських землях (друга половина ХІХ – перша чверть ХХ ст.). –
На правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за
спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і
правових учень. – Заклад вищої освіти "Університет Короля Данила",
Івано-Франківськ, 2021.
В дисертації здійснено комплексне дослідження історико-правових засад
розвитку ідей парламентаризму на західноукраїнських землях, як представницької
дільності. В українській юридичній науці проблема парламентаризму посідає
провідний напрям наукових досліджень, зокрема основного чинника її реалізації
– парламенту. У цьому контексті особливої уваги заслуговує досить тривалий
дискурс у фаховому науковому середовищі щодо започаткування осмислення
тяглості правової традиції у царині творення українського парламентаризму.
Оскільки така інституційна структура для формування політико–правової системи
має завжди велике значення. Тому врахування найцінніших досягнень
попереднього досвіду постійно актуальне.
Констатовано, що ідея парламентаризму сягає своїми витоками давніх часів,
найпростіших форм представницького правління. Предтечами представницького
правління на українських землях були віче, боярська рада, феодальні з'їзди,
«шляхетська демократія», «козацький парламентаризм», «Австрійський
парламент», «Галицький та Буковинський крайові сейми», які багато в чому були
подібними до відповідних аналогів допарламентських інституцій країн Європи.
У ХУІІІ-ХІХ ст. утвердженню парламентського суверенітету сприяють такі
фактори, як політична соціалізація особи і розвиток партійних систем,
вдосконалення виборчої системи, поступове функціональне розмежування вищих
органів державної влади і оптимізація відносин між ними. Щодо України, то
значною віхою у розвитку ідей парламентаризму стало зростання політичної і
3
правової свідомості під час визвольної боротьби 1648 - 1654 рр. і Гетьмащини
(ХУІІ-ХУІІІ ст.), що знайшло яскраве відображення в актах конституційного
характеру: Переяславській угоді та інших українсько-московських договорах,
"Пактах і Конституції законів та вольностей Війська Запорізького" П. Орлика.
Визначальний вплив на становлення та розвиток парламентаризму в Європі та світі
справили праці західноєвропейських мислителів Ж. Бодена, Т. Гоббса, Л. Дюгі,
І. Канта, Д. Локка, Н. Мак'явеллі, Ш. Монтеск'є та багатьох інших. Ідея
парламентаризму знайшла плідний відгук і у дореволюційній Росії, і в Україні.
Вагомим є внесок у дослідження та запровадження представницьких засад у
здійснення державної влади таких українських і російських вчених, як
М. Володимирський-Буданов, М. Грушевський, С. Дністрянський, Д. Дорошенко,
Б. Кістяківський, В. Ключевський, М. Ковалевський, М. Костомаров, Б. Чичерін,
С. Юшков, Д. Яворницький та ін. Важливим у розвитку українського
парламентаризму є період української революції 1917 – 1920 рр. і, зокрема,
діяльності Центральної Ради, яка намагалася забезпечити повноцінне
територіальне представництво, орієнтувалася на прогресивний європейський
досвід.
З урахуванням специфіки дослідження встановлено, що у формуванні ідеї
розвитку парламентаризму, необхідно вирізнити дві епохи - передісторію
парламентаризму на українських землях та власне історію парламентаризму.
Поступова змiна цих епох відбувалася у XIX ст. столітті - становлення модерного
(сучасного) парламентаризму. Такий історико-правовий процес виразно
відображений у локальному досвіді парламентаризму, сформованому українцями
західноукраїнських земель. Натомість кожна з епох умістила етапи розвитку
традиції парламентаризму. Перший характерний зародженням парламентської
традиції на українських землях. Саме тоді формувалась первинна ідея
парламентаризму, яка в українській традиції пов'язує його з народоправством
(народовладдям), тобто з інститутом народного представництва. В інституційну
основу народоправства покладено віче, що повсюдно відтворювалось як незалежне
джерело легітимації князівської влади, поступово перетворюючись на другий
4
владний інститут. Однак серед альтернатив розвитку вiча немає прямого способу
перетворення його на загальнодержавний, представницький орган з огляду на
специфіку розвитку феодалізму та державності на Русі. Хоча трансформації віча,
історична альтернативність його розвитку не заперечують того, що віче
започаткувало і розвинуло інститут народного представництва - об'єктивно
необхідний елемент традиції парламентаризму. Власне як інститут народного
представництва вiче залишається невід'ємною складовою історії та сучасності
громадянського суспільства в Україні.
Встановлено, що особливістю методології дослідження ідеї розвитку
парламентаризму на західноукраїнських землях є те, що вона має
міждисциплінарний, комплексний характер, а її фундаментальну основу
становлять філософсько-правові (концептуальні підходи). З-поміж них
виокремлено історико-правовий підхід, який обумовлений необхідністю глибокого
дослідження багатющої документальної спадщини, збереженої у численних
фондах державних архівів, наукових бібліотек. Крім того, аналіз історіографічних
публікацій – важлива складова наукового дослідницького пошуку в процесі
вивчення історії парламентаризму, що співмірне з основними тенденціями
зацікавлень української історико-правової науки.
Наголошено, що дослідження традиції парламентаризму формує наскрізне
бачення своєрідності українського досвіду парламентаризму незалежно від того, в
яких історичних, політичних умовах та яких державах, суспільствах він
отриманий. Результати дослідження доводять, що історичність парламентаризму
на конкретному рівні постає у вигляді традиції парламентаризму. В матеріальному
аспекті це зумовлює особливості існування українського парламентаризму, а в
ідеальному визначає особливості пізнання та розуміння парламентаризму, зокрема
і його цінностей для українського суспільства.
Обґрунтовано, що підґрунтям українського парламентаризму є козацький
конституціоналізм як сукупність поглядів на обсяг «привілеїв» у відносинах з
державною владою, що виникає за часів гетьманування Богдана Хмельницького
(Переяславська угода) і розвивається у наступних «гетьманських статтях»;
5
Осмислення становлення інституту парламентаризму на західноукраїнських
землях здійснено з врахуванням відмінностей суспільно-політичного та
соціально-економічного становища цих земель, на основі конкретно-історичних
досліджень і історико-правового синтезу утвердження парламентаризму. Шлях від
конкретного до загального позначений науковим аналізом окремих етапів
розвитку, який акумулює численні й важливі історико-правові процеси. Це
насамперед стосується ідеї парламентаризму – провідної ідеї українського
конституціоналізму, становлення парламенту як представницького, законодавчого
державного органу, з’ясування взаємозалежностей парламентаризму та
парламентського права.
Погляд зсередини та ззовні врівноважує об’єктивно патріотичне,
україноцентричне бачення головних проблем історії парламентаризму на
регіональному рівні. Отже, є підстави вважати, що парламентаризм на
західноукраїнських землях – значне явище європейської та світової історії держави
і права.
На актуальність обраної теми дослідження впливало також і те, що історія
парламентаризму належить до тих проблем, котрі підривають герметичність
української історико-правової науки, оскільки вона ґрунтується на переконаності у
невідворотності етнодемографічних змін, що відбувалися в Україні на початку
ХХ ст. і підтверджує необхідність розширити сприйняття поняття української
ідентичності, співвіднести його з політичними та правовими потребами
Української держави, цивілізаційним вибором українського народу в ХХІ ст. Саме
ці парадигмальні чинники вплинули на вибір теми дослідження.
Методологічну основу становить комплексне використання
загальнонаукових і спеціальних методів, застосування яких сприяло розкриттю
предмета дослідження. Аналіз об’єкта й предмета дослідження грунтується на
фундаментальних засадах сучасних методологічних підходів – антропологічного,
інтегративного, інституційного, соціологічного, синтетичного, синергетичного.
Наукова новизна одержаних результатів конкретизована в низці теоретично
та практично обґрунтованих положень і висновків, що є внеском у вітчизняну
6
історико-правову науку, зокрема:
– на основі аналізу вітчизняних і зарубіжних джерел констатовано, що саме
на західноукраїнських землях у період їхнього перебування у складі Австрії,
Австро-Угорщини провідники й лідери нашого народу усвідомлено розпочали
українізацію всіх сторін і ділянок його життя, дбаючи у тому числі про становлення
парламентаризму;
– з огляду на роль традиції у розвитку сучасного парламентаризму, її
дослідження з’ясовано мінімум три взаємозв’язані цілі: збереження достовірних і
максимально повних знань про історико-правовий процес становлення та розвитку
парламентаризму на українських землях для нинішнього й майбутнього поколінь;
відтворення історичної правди про події, факти, які з тих чи інших причин були
інтерпретовані неточно і неповно; використання історичних знань для правильного
розуміння сучасного парламентаризму й тенденцій його розвитку, а також те, що
він закорінений в історичній пам’яті українців як одна з найважливіших
цивілізаційних цінностей, ознак ідентичності українського народу;
– встановлено, що доктриною ідей розвитку парламентаризму на
західноукраїнських землях стали конституційні проекти Кирило-Мефодіївського
товариства (проекти Г. Андрузького), М. Драгоманова ("Вольный союз – Вільна
спілка"), твори і програмні документи І. Франка, М. Грушевського.
Розглядаючи безпосередньо роль парламентаризму на західноукраїнських
землях у другій половині XIX – на початку ХХ ст. у цьому контексті, то
сфокусувано увагу на таких визначальних тезах.
1) Описаний етап історії українського парламентаризму забезпечив
неперервність традиції парламентаризму, яка за відсутності практики
парламентаризму на українських землях Російської імперії могла бути перервана.
2) Період зв’язку між передісторією та історією парламентаризму на
українських землях започатковує модерний (сучасний) парламентаризм українців.
3) Для цього етапу історії парламентаризму на українських землях
характерне розмаїття інституційних форм парламентаризму, представницьких
законодавчих органів, формування котрих було завершене (Австрійський
7
парламент) чи незавершене (Галицький та Буковинський крайові сейми), а також
таких, трансформація яких з органів народного представництва у законодавчі
органи не відбулася (Головна руська рада, Головна українська рада).
4) У цей період відбулася гармонізація, поєднання трьох складових традиції
парламентаризму – ідей парламентаризму, відносин і практики парламентаризму
та парламентського права.
5) Розвиток конституційного права, зокрема його інститутів – виборчого й
парламентського права уможливив для українців створення системи правового
захисту своїх політичних, зокрема виборчих прав.
6) Парламентська діяльність українських депутатів, українських політичних
партій сформувала парламентський досвід українців, що став основою для
парламентаризму на наступному етапі його розвитку – у Західноукраїнській
Народній Республіці.
Обґрунтовано, що парламентаризм ЗУНР – особливий етап для розвитку
традиції українського парламентаризму. Саме українського, оскільки вперше в
історії парламентаризму на західноукраїнських землях УН Рада виступила як
законодавчий орган Української держави. Відтак, порівняно з попередніми
етапами, здійснювалося інституювання українського парламентаризму. Він набув
певних форм, інститутів, котрі регулювали суспільні відносини у національній
державі в інтересах українців. Загалом для УН Ради законодавча функція стає
основною.
Доктрина парламентаризму, сформована у ЗУНР, розвинула положення, які
засвідчили становлення модерного українського парламентаризму. Йдеться про
закріплення у проектах конституційних законів президентсько-парламентської
форми правління держави, представницького статусу законодавчого органу та
квоти представництва у парламенті національних меншин. Ці положення актуальні
не лише для наукового дискурсу, а й для теорії та практики конституційного
реформування в сучасній Україні. Історико-правовий процес становлення
українського парламентаризму в ЗУНР не був завершений, але його вплив на
традицію парламентаризму на західноукраїнських землях важко переоцінити.
8
Встановлено, що з огляду на роль традиції у розвитку сучасного
парламентаризму, її дослідження мають мінімум три взаємозв’язані цілі:
1) Збереження достовірних і максимально повних знань про
історико-правовий процес становлення та розвитку парламентаризму на
українських землях для нинішнього й майбутнього поколінь.
2) Відтворення історичної правди про події, факти, які з тих чи інших причин
були інтерпретовані неточно і неповно.
3) Використання історичних знань для правильного розуміння сучасного
парламентаризму й тенденцій його розвитку, а також те, що він закорінений в
історичній пам’яті українців як одна з найважливіших цивілізаційних цінностей,
ознак ідентичності українського народу.
Ключові слова: ідея, традиції, джерела, відродження, розвиток, народ,
державність, право, віче, західноукраїнські землі, парламентаризм. |
|
| Зміст: |
[натисніть, щоб розгорнути]
ВСТУП ........................................................................................................................... 19
РОЗДІЛ 1. ТРАДИЦІЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ НА
ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ: ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ
ЗАСАДИ ........................................................................................................................ 27
1.1. Стан наукового розроблення досліджуваної проблематики ............................ 27
1.2. Методологія дослідження...................................................................................... 48
Висновки до розділу 1 .................................................................................................. 71
РОЗДІЛ 2. ФОРМУВАННЯ ТРАДИЦІЇ ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ НА
ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ ...................................................................... 73
2.1. Народне та станове представництво на етапі становлення традиції
парламентаризму ........................................................................................................... 73
2.2. «Козацький парламентаризм» – основа для розвитку українського
парламентаризму ........................................................................................................... 92
2.3. Парламентаризм на західноукраїнських землях у складі Австрійської й
Австро-Угорської імперій – етап трансформації парламентаризму в модерний
(сучасний) ..................................................................................................................... 105
Висновки до розділу 2 ................................................................................................ 134
РОЗДІЛ 3. СТАНОВЛЕННЯ ПАРЛАМЕНТАРИЗМ В ПЕРІОД
НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНИХ ЗМАГАНЬ (1917-1920 рр.) ......................... 135
3.1. Геополітичні та правові передумови розвитку українського парламентаризму в
першій чверті XX ст. ................................................................................................... 135
3.2. Утворення ЗУНР як передумова розвитку українського парламентаризму .. 147
3.3. Українська Національна Рада – представницький орган галичан .................. 163
Висновки до розділу 3 ................................................................................................ 185
ВИСНОВКИ ............................................................................................................... 187
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ .............................................................. 192
ДОДАТКИ ................................................................................................................... 220
|
|
|
