Анна-Любов Мафтій » Філософська аналітика мистецтва як культурологічної діагностики і антропологічного свідчення соціальної ситуації
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Філософська аналітика мистецтва як культурологічної діагностики і антропологічного свідчення соціальної ситуації

Дисертація
Написано: 2024 року
Розділ: Наукова
Твір додано: 07.05.2025
Твір змінено: 07.05.2025
Завантажити: pdf див. (1.6 МБ)
Опис: Мафтій А.-Л. Філософська аналітика мистецтва як культурологічної діагностики і антропологічного свідчення соціальної ситуації. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття ступеня доктора філософії за спеціальністю 033
«Філософія» - Дрогобицький державний педагогічний університет імені Івана
Франка МОН України. Дрогобич, 2024.
В дисертаційному дослідженні здіснено філософсько-антропологічний
аналіз мистецтва, яке розглядається у якості свідчення соціальної ситуації та
інструменту культурологічної діагностики. Дисципліною, що ставить в центр
своїх досліджень філософське осмислення феномену мистецтва, є
антропологічно орієнтована естетика – «філософія мистецтва».
Антропологічний вимір естетики тлумачить мистецтво як практику
культивування людського в людині, адже людське є нестабільним,
неприродним, і саме культура відіграє фундаментальну роль у формуванні
духовного світу людини та людства загалом. Людське буття розглядається крізь
призму його проблематичності та відкритості, що виявляється у постійному
самотворенні та подоланні природної обмеженості. Людина не має фіксованої,
наперед визначеної природи, внаслідок чого її справжньою «природою» стає
культура як процес безперервного самовдосконалення та самотворення.
Увага приділяється інтерпретації змісту категорій мімезису і катарсису,
розроблених ще в античності Арістотелем, які ставляться у контекст
антропологічної ролі мистецтва. Мімезис як філософсько-естетична категорія
виходить далеко за межі простого наслідування чи відображення реальності.
Хоча термін зберігає арістотелівське розуміння мистецтва як наслідування,
сучасне трактування мімезису включає роботу з усіма вимірами дійсності – від
фізично-матеріального до трансцендентного, від наочного до уявного. Таким
чином, мімезис постає не як пасивне відображення, а як активна творча дія,
через яку людина освоює різні виміри реальності та розширює власний досвід
буття. Катарсис трактується в онтологічному вимірі як звільнення від нижчих
3
пристрастей і потреб. Катарсис вперше з’являється як метод очищення душі
через музику у Піфагора, який вважав, що мелодії та ритми можуть лікувати
душу і встановлювати гармонію. Арістотель переносить акцент на естетичну
функцію катарсису: мистецтво, зокрема трагедія, очищає душу через
співпереживання та співчуття. Отже, історія розвитку поняття катарсису
демонструє його еволюцію від релігійно-філософського осмислення до
естетичного засобу піднесення душі через мистецтво.
Вже вищезгадана проблематичність людського буття виявляється через
протиставлення об’єктивізму і суб’єктивізму. Об’єктивізм розглядає людину в
контексті природно-космічних процесів, що іменується онтологізмом, тому
роль міметичних практик зводиться до наслідування природних форм, а роль
мистецтва – до копіювання дійсності. Суб’єктивізм, що розглядає людину як
базову реальність для пояснення дійсності, обертається антропологізмом, що
містить редукційні тенденції.
Людина є природною істотою, вона належить світові природи, але
завдяки творчо-перетворювальній діяльності людина освоює та змінює власну
природу. Взаємодія між людиною та природою відбувається через діяльність як
специфічну активність: перетворюючи природу, олюднюючи її, людина сама
твориться нею. Цей взаємовплив, що виступає парадоксом, складає зміст
поняття культура. Культура як комунікативна форма забезпечує всеохопну
форму спілкування, долає просторово-часові обмеження, що сприяє
становленню людини як творчо-самодіяльної істоти. Культура виступає
буттєвим діалогом, що конституює людину, адже її залучення у світ культурних
предметів створює простір для перевтілення особистості. Завдячуючи культурі
людина може переживати людський досвід та розширювати власні духовні
межі, отже, культура стає способом культивування людиною самої себе.
Мистецтво є такою антропологічною практикою, «неорганічним тілом
людини», що звільняє людину від природної обмеженості та сприяє її
емансипації в екзистенційно-антропологічному вимірі. У роботі критично
осмислено гуманістичний марксизм та його переінтерпретацію представниками
4
Франкфуртської школи, які розглядають мистецтво в контексті екзистенційної
емансипації. Проаналізовано концепт культуріндустрії як свідчення включення
феноменів духовної культури у сферу ринкових відносин, що призводить до
переформатування мистецтва у розважально-утилітарний вимір. Відчуження,
що виникає як реакція на поширення масової культури, виходить за межі
особистісного виміру людської душі. Культуріндустрія постає не просто
виробництвом культурних продуктів, а потужним механізм соціального
контролю та маніпуляції свідомістю. Вона стандартизує культурні продукти,
що допомагає підтримувати пасивність мас і перешкоджає розвитку їх
критичного мислення. Мета культуріндустрії – не розвиток особистості, а
пасивне споживання, яке відволікає індивіда від соціальних проблем і
підтримує існуючий порядок речей. Культуріндустрія, що отримала владу над
особистим часом індивіда, за маскою розваг насаджує власні ідеологічні
наративи та стандартизовані погляди. Опозиційним до активного агресивного
впливу культуріндустрії на свідомість є мистецтво, що сприяє розвитку
чуттєвого сприйняття і мислення.
В сучасному світі антропологічна роль мистецтва виразно акцентована у
формах кіномистецтва. Філософія мистецтва розвивається в просторі філософії
кіно як особливий вид мистецтва, що пропонує нові можливості для
філософського дослідження. Кіно володіє можливістю синтетичної дії на
людське сприйняття, відкриваючи нові способи безпосереднього переживання
та функціонуючи як візуальне мислення. При цьому візуальність стосується не
лише зображального, але й смислового різноманіття. Кіно завдяки власній
унікальній кіномові передає невидиму реальність, ілюзорний світ, що постає як
деяка паралельна реальність, що може переживатися в людському досвіді так
само, як і реальність емпірична. Кіно, мистецтво та філософія активно
взаємодіють між собою. Кіно часто досліджує глибокі філософські питання про
сенс життя, свободу, любов, смерть, добро і зло. Воно може інтерпретувати
філософські концепції у візуальній формі, роблячи їх доступнішими для
широкої аудиторії.
5
Практичне значення дослідження розкривається через аналіз освітньої
ситуації, де освіта розглядається як Bildung – процес становлення людського в
людині, всебічний розвиток особистості. На прикладі викладання історії і теорії
світового кіномистецтва продемонстровано можливості включення мистецьких
практик у навчальний процес для розуміння людського становища у світі.
Освіта виконує дві взаємопов’язані функції: підготовку до професійного життя
та формування особистості. Перша передбачає набуття знань і навичок,
необхідних для успішної соціальної адаптації. Друга, більш глибока, стосується
розвитку індивідуальності, самосвідомості та здатності до самореалізації.
Освіта має допомогти людині знайти своє місце у світі, зрозуміти сенс свого
життя та розвинути власний світогляд.
Філософія відіграє важливу роль в освіті, надаючи їй глибини та сенсу.
Вона допомагає формувати критичне мислення, розвивати здатність до
абстрактного мислення та аналізу, а також заохочує до пошуку відповідей на
фундаментальні питання буття. Однак, часто філософія в освіті обмежується
професійно-орієнтованим підходом, ігноруючи її потенціал для розвитку
особистості. Філософія освіти повинна зосереджуватися на розкритті
внутрішнього світу людини, на її здатності до свободи та самореалізації.
Сучасна освіта часто надмірно зосереджена на інноваціях та швидких
результатах, ігноруючи при цьому важливість традицій та спадщини. Такий
підхід може призводити до втрати ідентичності та відчуття зв’язку з минулим.
Для подолання цієї проблеми необхідно поєднати традиційні та інноваційні
методи навчання, а також приділяти більше уваги розвитку гуманітарних
дисциплін, таких як філософія та мистецтво. Особливо важливо інтегрувати у
навчальний процес мистецькі практики, зокрема кіно, яке може слугувати
потужним інструментом для розвитку емпатії, критичного мислення та
розуміння інших культур.
Ключові слова: мистецтво; людина; філософія мистецтва; методологія;
мімесис; катарсис; особистість; ідентичність; антропологічні ідеї; спілкування;
персональна ідентичність; візуальне мислення; освіта; культура; творчість.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.