| Опис: |
Розмова про барокко // Наші дні. —1943. — 47. — Липень. — С.2-3. — Підпис: Іван Брусний.
Анотація
Завантажений документ представляє собою філософсько-мистецтвознавчий діалог під назвою "Розмова про барокко" Івана Брусного. У ньому двоє співрозмовників ("А" і "Б") обговорюють українське бароко, його роль в історії культури, вплив на українську літературну мову, ставлення до інших стилів (класицизму, романтизму) та його відповідність українській вдачі. Діалог порушує питання спадкоємності культурних традицій, доцільності "розриву" з попередньою книжною мовою та можливості розвитку української культури на бароковому підґрунті.
Огляд основних думок
1. Проблема розриву з бароковою традицією та роль Котляревського
Суперечлива роль Котляревського: Співрозмовник "А" висловлює сумнів щодо того, чи Іван Котляревський зробив "велику послугу українській культурі" своїм переходом до народної мови.
Втрата книжної мови: До другої половини XVIII століття існувала вироблена і усталена літературна мова, що спиралася на церковнослов'янську. Хоча вона й відрізнялася від поточної розмовної мови, "А" вважає, що було б краще "відсвіжити книжну мову", поступово вводячи розмовні елементи, як це зробили росіяни.
"Добровільне зречення багатої спадщини": Раптовий перехід до народної мови означав "розрив з великою культурною традицією" і "добровільне зречення багатої спадщини нашого барокка".
Забуття XVII-XVIII століть: "А" зізнається, що для нього XVII-XVIII століття "оставалися донедавна немов закутані мрякою" і лише останнім часом він "захоплений цими скарбами", зокрема в образотворчому мистецтві, які цінують навіть чужинці.
2. Причини занепаду барокової традиції
Внутрішня інертність: Співрозмовник "Б" погоджується, що занепад українського бароко не був цілком зовнішнім, але значною мірою спричинений "власною інертністю" та внутрішньою "порожнечею" і "виснаженням". Він вказує на "закон вичерпання форм" у мистецтві.
Випадковість занепаду: "А" не погоджується з тезою про внутрішнє вичерпання, вважаючи, що занепад був "чистою випадковістю" та наслідком російського поневолення. Він порівнює це з обірваною піснею.
Роль державної влади: "Б" заперечує це, наголошуючи, що "державна влада творить лише зовнішні рамки для розвою культури", але справжня творчість походить з "життєвих сил народу". Він наводить приклади євреїв без власної держави та Італії, яка у XVII столітті була роздрібнена, але створила велику барокову культуру.
"Барокко не змогло врости в народ": "Б" стверджує, що українське бароко "було немов відірване від народньої маси" і не змогло врости в неї. Воно "було розкішною квіткою, що росла на дворянському ґрунті". Коли з'явився народницький рух, він свідомо відвернувся від "панського" мистецтва.
3. Суть бароко та його відповідність українській вдачі
Стиль "золотої середини": Співрозмовник "Б" характеризує бароко як "стиль золотої середини", який стоїть між "добою середньовічної духовності" та "добою раціоналізму". Він шукає компроміс між "земним і небесним", "ідеєю і формою", "розумом і почуттям", "індивідуальністю і колективом".
"Динамічний і рухливий стиль": На відміну від класицизму, який є "стилем симетричним, стабілізуючим", бароко – "стиль динамічний, рухливий, що шукає несподіваних ефектів, контрастів".
Відповідність українській вдачі: Обидва співрозмовники погоджуються, що бароко "дуже близько відповідає українській вдачі", її "неспокою і внутрішньому драматизмові".
Небезпеки бароковості: "Б" застерігає, що надмірна "барокковість" може вести до "браку гармонії", "диспропорції", "зайвини" та "хаотичності". Він проводить паралелі між бароко та "занадто чутливою, занадто емоційною" українською вдачею.
Українська барокковість як перевага: "А" підкреслює, що ці "недостачі" української барокковості не органічні, а, можливо, "викликані ненормальними умовами українського життя". Він вірить, що "коли очистити українську барокковість від слабощів", це може призвести до "розцвіту культури", посилаючись на європейське бароко як добу великої творчості.
4. Взаємовідношення стилів
Взаємодоповнення стилів: "А" наголошує, що різні стилі "себе взаємно не виключають, але доповнюють". У повному культурному процесі є місце як для класиків, так і для романтиків.
Суб'єктивні та об'єктивні критерії: "Б" вказує на центральну проблему естетики – взаємовідношення суб'єктивних та об'єктивних критеріїв, проте пропонує не заглиблюватися в цю філософську дискусію.
Діалог завершується на відкритій ноті, підкреслюючи, що хоча бароко має риси, співзвучні українській душі, його подальший розвиток і очищення від "слабощів" залежать від нормалізації умов життя українського народу. |
