Олена Лисенко » Вороги чи свідки: покарання співробітників УНКВС по Чернігівській області після завершення Великого терору
|
[додати інший файл чи обкладинку цього твору]
[додати цей твір до вибраного]
|
Вороги чи свідки: покарання співробітників УНКВС по Чернігівській області після завершення Великого терору
Стаття
|
|
|
| Розділ: |
Історична |
|
| Твір додано: |
12.07.2025 |
|
| Твір змінено: |
12.07.2025 |
|
| Завантажити: |
pdf
див.
(343.5 КБ)
|
|
| Опис: |
"З архівів ВУЧК–ГПУ–НКВД–КГБ" №1 (51) 2019
Мета – на підставі вивчення біографій співробітників НКВС визначити їхні типові дії та поведінку під час масових репресивних операцій у добу Великого терору, а також стратегії, до яких вони вдавалися з метою уникнення покарання за звинуваченнями в «порушені соціалістичної законності» або, принаймні, його мінімізації. Авторкою були використані документи архівно-кримінальної справи, матеріали службового розслідування та особисті справи колишнього начальника 3 відділу УНКВС по Чернігівській області, старшого лейтенанта державної безпеки Іони Марковича Алєксандровича і виконуючого обов’язки начальника економічного відділу УДБ НКВС по Чернігівській області сержанта державної безпеки Володимира Юхимовича Лєщинського.
Методологія і методи. Антропологічний і просопографічній підходи стали провідними під час відтворення основних етапів біографій І.Алєксандровича і В.Лєщинського. Були задіяні біографічний, проблемно-хронологічний, конкретно-пошуковий, історико-генетичний, лінійно-хронологічний методи, методи психологічної та історичної реконструкції.
Висновки. На підставі архівних матеріалів, що вводяться до наукового обігу вперше, були розкриті деякі нюанси в організації та реалізації масових операцій у 1937–1938 рр. Авторка досліджує стратегії поведінки співробітників органів держбезпеки, які намагалися убезпечити себе від звинувачень у порушенні «соціалістичної законності». Це, зокрема, заперечення власної провини; перекладання провини на колег або керівництво УНКВС по Чернігівській області та НКВС УРСР; показове каяття; демонстрування особистої лояльності до вищого партійно-радянського керівництва СРСР.
Авторка дійшла висновку, що ні у післявоєнний період, ні у наступні десятиліття не переслідувалася мета дійсно покарати співробітників держбезпеки. Реальне покарання (зокрема, розстріл) понесли одіозні керівники, які входили до найближчого оточення союзного або республіканського наркомів внутрішніх справ. Всі інші колишні співробітники держбезпеки були або заарештовані, або ув’язненні на незначні терміни, або звільнені з лав НКВС. Водночас вони мали можливість продовжити свою кар’єру у господарських органах чи на підприємствах. Часто це сприймалося як компенсація за звільнення. |
|
|
|
| |
|
Відгуки читачів:
|
| |
|
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
|
| |
|
|
| |
