Віталій Володимирович Лотоцький » Українська громада міста Станиславова (1848–1914 рр.)
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Українська громада міста Станиславова (1848–1914 рр.)

Дисертація
Написано: 2024 року
Розділ: Історична
Твір додано: 16.08.2025
Твір змінено: 16.08.2025
Завантажити: pdf див. (2.2 МБ)
Опис: АНОТАЦІЯ
Лотоцький В.В. Українська громада міста Станиславова (1848–1914 рр.).
– Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі
спеціальності 07.00.01 – історія України. – Прикарпатський національний
університет імені Василя Стефаника, Івано-Франківськ, 2024.
Актуальність роботи зумовлена потребою комплексного й
узагальнювального дослідження, у якому розкривається процес становлення і
розвитку української громади Станиславова впродовж 1848–1914 рр.
Дослідження діяльності місцевої української громади дає можливість не тільки
простежити динаміку становлення окремої етнокультурної спільноти, а й
визначити історично зумовлені фактори, які впливали на її соціальноекономічний, господарський, релігійно-духовний і культурний розвиток.
Окремої уваги заслуговують міжнаціональні взаємини, які підкреслюють
феномен окремої спільноти, дають змогу верифікувати її унікальність. Сáме
впродовж другої половини ХІХ ст. відбулася чітка диференціація політичних,
культурних, економічних та деяких інших чинників національної
самоідентифікації, що уможливило галицьким українцям усвідомити себе як
окремий народ, з вимогами власної державності.
Встановлено, що в умовах поліетнічності Габсбурзької монархії
основними чинниками національної (етнічної) стратифікації населення
Станиславова були віросповідання та мова. При цьому, русини-українці
становили абсолютну більшість сільського населення Східної Галичини, а в
містах і містечках домінували поляки та євреї. Це було закономірним
результатом традиційного укладу господарських і суспільних відносин. Завдяки
численним і регулярним переписам населення в імперії Габсбургів можна
констатувати, що українська громада Станиславова поступалася в кількісному
плані євреям і полякам (відсоткове співвідношення між етнічними спільнотами
міста на початку ХХ ст. складало близько 50 % євреїв, 30 % поляків та 20 %
українців).
3
Однак якщо оцінювати рівень матеріального достатку українців, сферу їх
професійної занятості, належність до управлінських установ, то українська
громада поступалася і численно меншим німецькій та вірменській громадам. Як
наслідок, можна говорити про недостатню соціальну структурованість
української етнонаціональної спільноти Станиславова.
Аналіз характеру міжнаціональних (міжетнічних) взаємин окремих
громад Станиславова дав змогу встановити, що місто в другій половині ХІХ –
на початку ХХ ст. було одним з найтолерантніших у регіоні та імперії
Габсбургів. Закономірно, що найбільш контроверсійні стосунки були з
польською громадою міста, вони залежали загалом від міжнаціональної
ситуації в Галичині. Натомість з німецькою та єврейською громадами стосунки
українців відзначалися навіть фактами активного співробітництва. Назагал,
палітра міжетнічних відносин у Станиславові відображала в досліджуваний
період досить типову схему європейського ґатунку, що свідчить про високий
рівень інтелектуального розвитку міста.
Дослідження соціально-економічного життя української громади
Станиславова показало, що друга половина ХІХ – початок ХХ ст. стали
періодом пришвидшеної урбанізації. Чисельність населення міста зросла
порівняно з кінцем XVIII ст. у 3,3 рази. Темпи урбанізації дають підстави
стверджувати, що імперська влада сприяла розвитку міст краю, зокрема
заохочуючи до розвитку міських промислів. Слабкість української громади
Станиславова була зумовлена історичними реаліями, бо з перших днів
виникнення міста іноземні переселенці, переважно багаті патриції і бюргери з
поляків і вірмен, посіли ключові позиції як у міському самоврядуванні на
магдебурзькому праві, так і в цеховій системі організації міського ремесла.
Вони мешкали у фортифікованому середмісті Станиславова, натомість
представники української громади загалом проживали на його околицях.
Розвиток міста характеризувався багатоукладністю, паралельно з ремісничим
виробництвом в останні десятиліття ХІХ ст. почала з’являтися велика
4
фабрично-заводська промисловість, набула піднесення стаціонарна, магазиннокрамнича торгівля, покращилися засоби комунікації.
Традиційно, що різні етнічні спільноти міста по-різному залучалися до
його господарського розвитку: поляки контролювали фабрично-заводське
виробництво, натомість єврейська громада – сферу торгівлі, виробництво
алкоголю тощо. За таких умов русини-українці розвивали ремісничі промисли.
Прикладом цього був Й.Гурик – уродженець с. Долішнього Угринова
Станиславівського повіту, який здобув славу будівничого мостів та двічі був
обраний послом Галицького крайового сейму.
Констатовано, що основною формою організації виробничих
можливостей русинів-українців Станиславова стало створення кооперативів.
Цей процес зумовлений об’єктивними процесами зростання прошарку
найманих працівників та актуалізації соціального питання як категорії
добробуту населення. Українська громада Станиславова активно долучалася до
заснування кооперативів, найвідомішими з яких були господарсько-промислове
об’єднання «Народна торгівля», спілка «Союз крамниць», товариство «Руська
хата», кооператив «Кредит» та ін. До популяризації кооперативного руху
долучалося також товариство «Просвіта», при більшості міських читалень
якого створювали позичкові каси. Кооперативний рух, що набув популярності
на зламі ХІХ–ХХ ст., не тільки сприяв зростанню рівня добробуту русинівукраїнців, а й виступав консолідувальним фактором для українського
національного руху Галичини, заохочував до економічного протекціонізму.
Учасники кооперативів сформували основу української соціально активної
спільноти, що активно обстоювала власні права, організовувала мітинги і
страйки.
Доведено, що ключовим моментом, який утвердив за українською
громадою Станиславова статус окремого етнічного об’єднання, стали
революційні події 1848–1849 рр. та формування місцевого відділення Головної
руської ради (далі – ГРР) – першої політичної організації галицьких русинівукраїнців. Філія ГРР у Станиславові була заснована 30 травня 1848 р. під час
5
проведення загальних зборів українського населення міста. Новостворена
інституція дотримувалася визначених центральним проводом ідей щодо
розвитку національної культури, українізації системи шкільництва, формування
воєнізованих загонів для забезпечення громадського спокою і можливого
захисту від угорських повстанців та ін. Ключовою політичною ідеєю ГРР та її
місцевих осередків був поділ Галичини за етнічною ознакою на Східну –
українську та Західну – польську. Революційні події продемонстрували
відмінності між польським та українським національними рухами, наявність у
кожного з них власної ідеї національно-культурного і політичного розвитку.
Однак спочатку, зокрема під час революційної «весни народів», Станиславів не
був осередком міжнаціонального протистояння.
Досліджено, що черговим етапом активізації національного життя
галичан загалом та української громади Станиславова зокрема стали 1860–
1870-ті рр. в умовах конституційних реформ в імперії Габсбургів. З цього часу і
до 1914 р. національно-культурна діяльність місцевої української громади
відзначалася створенням і діяльністю значної кількості громадських товариств і
об’єднань. Для неї були притаманні риси передових ідей тогочасної Європи, що
яскраво продемонструвало заснування 1884 р. у Станиславові першого
жіночого товариства в Україні – «Товариства руських женщин» на чолі з
Н.Кобринською. Важливою перевагою української громади Станиславова було
отримання 1885 р. вірильного (гарантованого) мандату до Галицького сейму, а
також постійне делегування до представницького органу краю представника
місцевої громади. На межі ХІХ–ХХ ст. русини-українці Станиславова
долучилися до діяльності новостворених українських політичних партій.
Досліджено, що ключовими ідентифікувальними ознаками українства
були мова і віросповідання. Боротьба за утвердження державного статусу
української мови реалізувалася насамперед у системі шкільництва. Зростання
чисельності української громади та підвищення рівня її правової свідомості
зумовило боротьбу за українізацію чи двомовність шкіл і навіть відкриття
окремих українських гімназій. Розвитку української громади сприяло
6
становлення українськомовної освіти. Сáме завдяки ініціативі української
громади міста і численних таємних та напівтаємних товариств, у тому числі при
місцевих закладах освіти, 1905 р. відкрито українську гімназію. До цього часу
українська молодь з міста та навколишніх сіл була змушена здобувати середню
освітупереважно в польській гімназії Станиславова.
Статус української мови та її поширення були ключовими вимогами
численних громадських об’єднань у Станиславові, серед яких особливу роль
відіграла «Просвіта». Серед лідерів міської філії товариства був
Є.Желехівський – відомий філолог, фольклорист і громадський діяч Галичини,
автор українського правопису, названого за його іменем «желехівкою», що був
визнаний офіційним у краї з 1892 р. і до кінця існування Габсбурзької монархії.
В останні десятиліття ХІХ ст. місто стало своєрідним «магнітом» для лідерів
суспільної думки Галичини. Станиславів у різний час відвідували
М.Драгоманов, І.Франко, М.Павлик та інші громадсько-політичні і культурні
діячі. У місті проживали, працювали і були поховані авторитетні представники
українського національного руху Є.Желехівський, М. Бучинський та ін.
Ще одним важливим чинником розвитку і свідченням зрілості української
громади Станиславова було створення окремої єпархії Греко-католицької
церкви. Як наслідок, місто перетворилося на духовно-політичний і культурний
центр регіону. Усі станиславівські єпископи з 1885 р. до початку Першої
світової війни – Ю.Пелеш (1885–1891 рр.), Ю.Сас-Куїловський (1891–1899 рр.),
А.Шептицький (1899–1900 рр.) та Г.Хомишин (з 1904 рр.) – активно
долучалися до процесу становлення української громади, споруджуючи нові
храми, підтримуючи заклади освіти, розвиваючи національну культуру і т. п.
Встановлено, що в середині ХІХ – на початку ХХ ст. українська громада
Станиславова постала як цілісний організм, який пройшов тривалий шлях
еволюції: від соціально розрізненої спільноти людей у перші десятиліття
австрійської влади до структурованого об’єднання з чіткими політичними,
культурними та духовними устремліннями. Завдяки поліетнічній структурі
міста, внеску в його розвиток різних громад, зокрема української, Станиславів
7
упродовж другої половини ХІХ – початку ХХ ст. перетворився з провінційного
містечка у важливий повітовий центр. Він закріпив за собою роль культурного і
духовного осередку українства в Галичині.
Наукова новизна роботи зумовлена поставленими завданнями та
результатами їх розв’язання. У роботі вперше: уведено раніше не опубліковані
архівні джерела, які розкривають особливості політичної, господарської та
культурної самоорганізації представників української громади Станиславова;
розкрито основні етапи її організації та ступінь залученості до міжетнічних
відносин, господарського і культурного розвитку міста; простежено структурні
компоненти та напрямки процесу політизації національного руху в
Станиславові; удосконалено: теоретичні знання про процеси національнокультурного і соціально-економічного розвитку Станиславова другої половини
ХІХ – початку ХХ ст.; конкретизовано чинники, що сприяли розвитку міста та
його окремих громад; концептуальне розуміння основних структурних
компонентів національної самоідентифікації русинів-українців міста – мови,
релігії, системи господарювання та ін.; одержали подальший розвиток:
відомості про сферу господарської зайнятості української громади
Станиславова, розвиток кооперативного руху в місті, факти політичної
організації в період революції 1848–1849 рр., свідчення про особливості
громадсько-культурної діяльності містян русько-української національності;
новий рівень розвитку отримало: осмислення місця і ролі української громади
Станиславова досліджуваного періоду в господарському, соціальному,
культурному, політичному та духовному розвитку міста.
Матеріали і висновки дисертації можуть бути використані для
проведення подальших історичних та етнографічних досліджень, у навчальній і
виховній роботі серед учнівської та студентської молоді, для популяризації
історії м. Івано-Франківська, розроблення експозицій краєзнавчих музеїв,
виставок тощо.
Ключові слова: Станиславів, українська громада, русини-українці,
поляки, суспільні відносини, «Просвіта», громадські товариства, етнічні
8
взаємини, господарство, промисли, кооператив, церква, духовність, українська
мова, система шкільництва, національно-культурне відродження.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.