Наталія Локатир » Громадсько-політична та наукова діяльність Миколи Шлемкевича (1894-1966 рр.)
[додати інший файл чи обкладинку цього твору] [додати цей твір до вибраного]

Громадсько-політична та наукова діяльність Миколи Шлемкевича (1894-1966 рр.)

Дисертація
Написано: 2018 року
Розділ: Наукова
Твір додано: 14.08.2018
Твір змінено: 14.08.2018
Завантажити: pdf див. (3 МБ)
Опис: Локатир Н. М. – Громадсько-політична та наукова діяльність
Миколи Шлемкевича (1894-1966 рр.). – Кваліфікаційна наукова праця на
правах рукопису.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за
спеціальністю 07.00.01 «Історія України». – ДВНЗ «Прикарпатський
національний університет імені Василя Стефаника» МОН України, 2018.
Дисертаційна робота присвячена актуальній темі, оскільки державотворчі
процеси в Україні сприяють вивченню історії через діяльність відомих
особистостей, чий інтелектуальний доробок та політичний досвід цінні в
реаліях сьогодення. Серед видатних українських діячів першої половини ХХ ст.
варто виділити Миколу Шлемкевича (1894–1966) – громадсько-політичного
діяча, редактора, видавця, мислителя, організатора українського
інтелектуального життя в діаспорі. Вивчення його діяльності важливе для
осмислення розвитку громадсько-культурного життя України першої половини
ХХ ст. В українській історіографії життєвий шлях і громадсько-політична
праця М. Шлемкевича залишається малодослідженою. Науковці частково
приділяли увагу вивченню його філософських праць. У наш час необхідно
показати реальний внесок діяча в розвиток української ідеї, його місце в
громадсько-політичному та науковому житті країни.
У роботі проаналізовано етапи життя та діяльності М. Шлемкевича. Його
дитячі роки і навчання в народній школі пройшли в родинному селі Сновидові
Бучацького повіту. Напередодні Першої світової війни він здобував освіту в
Бучацькій і Львівській гімназіях, де формувався його світогляд та національно-
політичні переконання. Він розірвав зв’язки з русофільським
(старорусинським) оточенням, у якому перебував його батько. М. Шлемкевич
захоплювався музикою, навчався на першому курсі Музичного інституту ім.
М. Лисенка у м. Львові, проте покинув його, оскільки поєднував хист до
науково-теоретичного й художньо-образного мислення, вирізнявся глибокою
філософською підготовкою. Тому 1912 р. вступив на філософський факультет 3
Віденського університету. Під час Першої світової війни в 1915 р.
М. Шлемкевич потрапив у російський полон та був вивезений до Сибіру. З
початком Лютневої революції в Росії (1917 р.) він переїхав до м. Києва і став
секретарем редакції «Робітничої газети». Деякий час працював учителем у
сільських школах Черкащини.
1923 р. повернувся на навчання до Віденського університету, де 16 липня
1926 р. захистив докторську дисертацію «Сутність філософії» про зміст
німецької філософії на зламі ХІХ–ХХ ст. Для поглиблення своїх знань
продовжив здобувати філософську освіту в Паризькому університеті (1928–
1929 рр.), де захоплювався поглядами французького філософа Анрі Бергсона.
1929 р. М. Шлемкевич повернувся до м. Львова, співпрацював з журналом
«Літературно-науковий вісник», почав писати праці на громадсько-політичні й
філософські теми під псевдонімом М. Іванейко. У 1930-х рр. він поринув у
політичне життя як один із лідерів Фронту національної єдності й став його
ідеологом.
З початком Другої світової війни переїхав на Лемківщину. В умовах
німецької окупаційної влади співпрацював з єдиною легальною українською
громадсько-політичною установою – Українським Центральним комітетом на
чолі з В. Кубійовичем. Став одним із директорів і головним редактором
«Українського Видавництва» (Краків – Львів). На завершальній стадії війни
М. Шлемкевич переїхав до м. Відня, а згодом до німецької провінції Баварії в
табір «Орлик», що неподалік м. Берхтесгаден, де активно займався культурно-
просвітницькою роботою серед інтернованих українців.
1949 р. М. Шлемкевич із родиною прибув до США й осів у місті Елізабет
(штат Нью-Джерсі). 1953 р. він заснував журнал під назвою «Листи до
Приятелів» (м. Кренфорд), а 1956 р. – видавництво «Ключі». Останні роки
свого життя присвятив організації і розбудові Українського публіцистично-
наукового інституту. У жовтні 1965 р. М. Шлемкевич переніс важку операцію,
однак через ускладнення хвороби помер 14 лютого 1966 р. в м. Пассейк штату
Нью-Джерсі. 4
Охарактеризовано громадську і партійно-політичну працю
М. Шлемкевича, яка поділена на три періоди: діяльність у ФНЄ (1930-ті рр.);
праця в роки Другої світової війни (1939–1944 рр.); робота в таборі
інтернованих українців у Німеччині й Австрії та в еміграції у США (1944–1966
рр.).
Головною ідеєю М. Шлемкевича у 1930-х рр. стала розробка концепції
нової Української держави, стратегії та практики боротьби за перемогу
національної ідеї в майбутній незалежній Україні. Для її реалізації він вступив
до лав ФНЄ, який був заснований у Галичині як легальна українська політична
партія в 1933 р. У партійному періодичному органі ФНЄ журналі «Перемога»
М. Шлемкевич під псевдонімом М. Іванейко надрукував низку статей,
здійснивши розробку ідеології «творчого» націоналізму. Основні тези цієї
ідеологічної концепції він виклав на Першій крайовій конференції ФНЄ 23 і
24 березня 1935 р. у м. Львові та на І Конгресі ФНЄ 20 вересня 1935 р.
Вихідною засадою концепції «творчого» націоналізму була ідея особливої
історичної місії української нації в слов’янському світі та Європі. Ставилося за
мету ліквідувати в українському політикумі будь-який партійний поділ і так
звану анархію.
Після окупації 1939 р. Німеччиною та СРСР Польщі, а 1941 р. з початком
німецько-радянської війни, М. Шлемкевич сподівався на допомогу Німеччини у
відновленні української державності. Став активно співпрацювати з
Українським центральним комітетом, який функціонував у складі Генеральної
губернії. Поряд із цим, він підтримував у Галичині український студентський
рух, співпрацюючи з Об’єднанням праці українських студентів. Наприкінці
війни намагався консолідувати сили галичан і наддніпрянців у боротьбі за
відновлення української державності. Упродовж 1944–1947 рр. перебуваючи в
таборі інтернованих українців у Німеччині, М. Шлемкевич вів активну
опікунську і культурно-просвітницьку роботу. Його світогляд еволюціонував у
напрямку націонал-демократії, брав участь у розбудові Українського
національного демократичного союзу, на яку могла б опиратись УНРада. 5
Займався виданням «Енциклопедії Українознавства». М. Шлемкевич став
одним із співзасновників Клубу демократичної думки і Мистецького
українського руху. Переїхавши до США, він продовжив свою громадсько-
політичну діяльність: організував Союз українських національних демократів,
підтримував дружні зв’язки з керівництвом екзильного уряду Української
Народної Республіки.
Протягом цілого свого життя М. Шлемкевич здійснював активну
редакційно-видавничу діяльність: писав статті, огляди, рецензії; організовував
вихід газет і журналів; визначав тематику наукових та періодичних видань.
Поштовхом для такої праці стала робота секретарем редакції центрального
органу УСДРП «Робітничої газети» в м. Києві 1917 р. У 1930-х рр., у рамках
активної діяльності в лавах ФНЄ та популяризації концепції «творчого»
націоналізму, став співредактором і дописувачем до часописів «Перемога» та
«Українські Вісти». Його статті на партійно-політичну тематику найбільше
друкувалися в часописі «Перемога».
У роки німецько-радянської війни 1941–1944 рр. М. Шлемкевич працював
головним редактором «Українського Видавництва» (Краків – Львів),
підпорядкованого Українському центральному комітетові, та співредактором
«Наших днів». В організації редакційної політики йому допомагали
В. Кубійович і К. Паньківський. У зоні американської окупації Німеччини в
1945 р. створив видавництво «Українська освідомна служба» – Укрос, у якому
друкувалися інформаційні статті двох серій («загальної» і «програмової») для
ознайомлення з життям інтернованих українців. У цей час він допомагав
М. Добрянському редагувати журнал національно-державної думки
«Проблеми». 1947 р. М. Шлемкевич почав видавати в Західній Німеччині
журнал «Листи до наших Приятелів» (вийшло два номери). Він відновив
видання часопису під назвою «Листи до Приятелів» 1953 р. в США. У
публікаціях цього журналу віддзеркалено філософські, освітньо-виховні,
націєтворчі та інші проблеми українського зарубіжжя. М. Шлемкевич за
океаном редагував також журнал «Український огляд», завданням якого було 6
зацікавити людей до знайомства з найновішими творами українських
письменників.
У дисертації розкрито зміст публіцистичної праці М. Шлемкевича. Перші
кроки в цій сфері розпочав 1918 р. в часописі УСДРП «Робітнича газета».
Низка наступних публіцистичних праць М. Шлемкевича, які побачили світ у
другій половині 1920-х рр., виходили у формі есе, були своєрідними
репортажами з подорожей автора Австрією і Німеччиною (цикл подорожніх
нарисів «Вітер» та «Листи з Парижу»). У 1930-х рр. М. Шлемкевич як редактор
партійного органу ФНЄ «Перемога» друкував публіцистичні статті не тільки
політичного характеру, але й публікації на духовну та філософську тематику.
Він намагався донести до українського народу основні завдання, шляхи та
принципи відродження нації, розкрити суть «творчого» націоналізму та його
роль у національній ідеї.
У 1942–1944 рр. М. Шлемкевич виступав з популярними розмовами про
світогляд у молодіжному журналі «Дорога» (в них використано й мотиви циклу
есеїв «Вітер», друкованого наприкінці 1920-х рр. у «Літературно-науковому
віснику»). Перебуваючи в таборах інтернованих українців у Німеччині й
Австрії, а з 1949 р. в еміграції у США, у своїх публіцистичних працях схилявся
до національно-демократичного світогляду, переосмислюючи ідеї «творчого»
націоналізму, генерував ідею розвитку «світоглядової» публіцистики, яка
перебувала на межі філософії (найкраще представлена в його статті «Новочасна
потуга (Ідеї до філософії публіцистики)» 1958 р.). Талант високого рівня
публіцистичної праці проявився на час редагування і друкування статей у
«Листах до Приятелів». Його публіцистичні праці другої половини 1950-х –
першої половини 1960-х рр. сповнені роздумами про майбутнє держави,
прагненням до вдосконалення української нації, вирішення національних
проблем, позбування комплексів, що вкорінювалися у свідомість протягом
століть. Основний їхній зміст – побачити в майбутньому сильну, незалежну
Україну з власними орієнтирами, ідеями, концепцією державотворення. 7
У науковій роботі проаналізовано низку досліджень ученого, серед яких
центральне місце займає праця «Загублена українська людина». Предметом
рефлексій М. Шлемкевича в цій науковій розвідці стали проблеми людини, її
проявів, типів, видів душі, відмінність її від натовпу, цінності. Класифікуючи
українських людей, мислитель виокремив такі світоглядні типи:
«старосвітський поміщик», «гоголівська людина», «сковородинська людина»,
«шевченкова людина», «франкова людина», «сильна людина», «нова людина»,
«порядна людина», «ідейна людина», «людина-герой» і «людина-
революціонер». Футурологічні очікування пов’язані з вірою науковця в появу
нової української людини, яка мусить вийти з тюрми самозакоханості, з гетто
постійно «відчуваючої» кривди, які породжують постійну меншовартість. В
інших своїх працях - «Душа і пісня», «Українська синтеза чи українська
громадянська війна?» - М. Шлемкевич шукав відповіді на болючі питання
українського політичного життя з емігрантського досвіду. Він визначав місію
української політичної еміграції у виробленні ідеалу ладу і влади розумної,
сильної і постійної (тяглої). Він здійснив огляд історії української політичної
еміграції і наголосив на особливому характері останньої з них, до якої сам
належав. М. Шлемкевич вірив у недовговічність радянської імперії та в
неминучість повернення вигнанців на Батьківщину. У праці «Галичанство» він
досліджував проблему соборності українських земель з погляду галицьких і
наддніпрянських українців, окреслив типи західноукраїнських та
східноукраїнських діячів.
Дослідження містить інформацію про творчий доробок М. Шлемкевича,
що стосується важливих аспектів філософської, етнологічної та історіософської
думки України. Проаналізовано працю «Філософія» («Сутність філософії»), яка
стала результатом захисту дисертації вченого в 1926 р. Це дослідження
складається з двох блоків – «історико-критичної частини», де подано аналіз
різних філософських систем, та «систематичної частини» з трьох розділів. У
ньому викладено розуміння сутності й завдання філософії. У збірці під назвою
«Верхи життя і творчості» (1958 р.), яка містила три промови і доповіді, М. Шлемкевич показав етнопсихологічні особливості поезій Т. Шевченка.
Досліджував мислитель і проблеми історіософії, «віри» - розглядав її
релігійний, філософський і соціальний різновиди.
Наукова новизна отриманих результатів зумовлена сукупністю
поставлених завдань та засобами їх розв’язання. У роботі вперше:
проаналізовано формування світогляду та особистості М. Шлемкевича;
охарактеризовано його громадсько-політичну та наукову діяльність; виявлено й
залучено зарубіжний корпус архівних матеріалів, представлений рукописними
документами бібліотек та приватних колекцій США. Удосконалено: аналіз
джерелознавчого та історіографічного матеріалу про його наукову діяльність;
висвітлення життєвого шляху та формування світоглядних позицій. Новий рівень
розвитку отримали: вивчення участі М. Шлемкевича у ФНЄ; аналіз його
редакційно-видавничої праці.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що матеріали
дисертації можуть бути використані в науково-дослідницькій (під час написання
фундаментальних праць з історії України), навчальній (для підготовки
монографічних видань, підручників, навчально-методичних посібників),
громадсько-політичній роботі.
Ключові слова: М. Шлемкевич, редактор, видавець, часопис, публіцистичний твір, партія, історіософія, філософія.
Зміст: [натисніть, щоб розгорнути]
Пов'язані автори:
Шлемкевич Микола
 
Відгуки читачів:
 
Поки не додано жодних відгуків до цього твору.
 
Тільки зареєстровані читачі можуть залишати відгуки. Будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь спочатку.